Радіоактивні відходи України: система є, але не працює на повну
01.12.2025
20 листопада 2025 року Асоціація «Український ядерний форум» за партнерської підтримки та участі Українського ядерного товариства (УкрЯТ) та Спільного Офісу Підтримки для Сприяння Управлінню Інструментом з Ядерної Безпеки в Україні (JSO) провела круглий стіл «Чорнобильська зона відчуження: поводження з радіоактивними відходами (РАВ). Стан справ, головні проблеми та візія на майбутнє». До розмови зібралися представники Міненерго, ДАЗВ, регулятора, компанії Енергоатом, профільних держпідприємств Радон, ЦППРВ, ЕкоЦентр, наукових інститутів та галузевого бізнесу.
Презентації та дискусія показали парадокс: в Україні за три десятиліття створено майже повну інфраструктуру для поводження з РАВ – від законодавства до майданчиків у зоні відчуження. Але ключові елементи системи або не добудовані, або не запущені, а головна програмна «парасолька» – Загальнодержавна програма поводження з РАВ – роками зависає між читаннями у Верховній Раді.
Законодавчий фундамент: створений за міжнародними правилами, але потребує оновлення
Система поводження з РАВ в Україні формувалася під впливом міжнародних конвенцій, зокрема Конвенції про ядерну безпеку (1994) та Спільної конвенції про безпечне поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами (2000). На їх основі ухвалено базові закони: про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку (1995), про поводження з радіоактивними відходами (1995), про захист людини від іонізуючого випромінювання (1998), про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії (2000) та про порядок прийняття рішень щодо ядерних установок (2005).
У 2009 році уряд затвердив Стратегію поводження з радіоактивними відходами в Україні та Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з РАВ до 2017 року. Вони задали рамку для розвитку інфраструктури, створення державного фонду РАВ, будівництва комплексу «Вектор» у зоні відчуження та реформування підприємств системи Радон.
Проте термін дії програми 2008-2017 років вичерпано, значна частина заходів не виконана, а нова програма так і не запрацювала.
У 2022 році уряд схвалив Концепцію оновленої Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з РАВ, а наприкінці 2024 року до Верховної Ради внесли проєкт закону №12356. 27 лютого 2025 року парламент підтримав документ у першому читанні, але до другого читання він досі не дійшов.
Саме ця відсутність чинної програми робить розпорошеними рішення щодо використання коштів фонду РАВ і розвитку інфраструктури, та фактично блокує системне планування.
Хто за що відповідає: перерозподіл ролей після реформи 2025 року
У липні 2025 року уряд провів реорганізацію центральних органів виконавчої влади. Постановою №908 на Міністерство енергетики покладено не лише формування політики в ядерній енергетиці, а й управління зоною відчуження, зняття з експлуатації ЧАЕС, перетворення об’єкта «Укриття» та державне управління у сфері поводження з РАВ на етапах довгострокового зберігання і захоронення.
Таким чином, Міненерго отримало «парасольку» над усім ланцюгом – від експлуатаційних відходів на АЕС до геологічного сховища, яке лише планується. Державне агентство з управління зоною відчуження (ДАЗВ) зосереджується на координації підприємств у зоні, насамперед ЧАЕС, ЦППРВ, Радон та ЕкоЦентр, тоді як регулятор ДІЯРУ відповідає за нагляд, нормування та ліцензування.
Цей перерозподіл відкриває можливість «зібрати систему докупи», але водночас підвищує вимоги до міжвідомчої координації саме в момент, коли грошей мало, а війна додає нових ризиків – від обстрілів енергетичної інфраструктури до удару російського дрона по оболонці нового безпечного конфайнменту (НБК) на ЧАЕС.
Радіоактивні відходи України: масштаби проблеми
Україна має 5 атомних електростанцій із 15 діючими енергоблоками (2 ВВЕР-440 та 13 ВВЕР-1000) і трьома зупиненими РБМК-1000. Сукупна встановлена потужність – 13,8 ГВт; атомна генерація забезпечує близько половини виробництва електроенергії.
За час експлуатації нинішнього парку реакторів очікується накопичення до 230 тис. м³ РАВ, а при майбутньому демонтажі – ще до 150 тис. м³. Близько 97% цього обсягу – короткоіснуючі низько- та середньоактивні відходи, які теоретично можна безпечно захоронювати у поверхневих і приповерхневих сховищах.
Окремий блок – відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП). Для реакторів ВВЕР-440 оцінки дають близько 750 т, для ВВЕР-1000 – близько 8200 т, плюс приблизно 2400 т ВЯП РБМК-1000 на ЧАЕС.
Зона відчуження, де зосереджені наслідки аварії 1986 року, залишається найбільшим накопичувачем радіоактивних матеріалів у країні – від ПЗРВ «Буряківка» і «Підлісний» до проммайданчика ЧАЕС та об’єкта «Укриття». На картосхемах, представлених на круглому столі, видно десятки майданчиків локалізації РАВ у межах зони.
Експлуатаційні РАВ Енергоатом: від переробки – до тупика з вивезенням
Енергоатом як експлуатуюча організація керується базовими законами у сфері ядерної та радіаційної безпеки, Стратегією поводження з РАВ, Загальними положеннями безпеки АЕС і власною комплексною програмою поводження з РАВ.
Технічна політика компанії логічна: переробити відходи, мінімізувати обсяги та отримати кондиціоновані упаковки, придатні для передачі на довгострокове зберігання або захоронення у централізованих сховищах комплексу «Вектор» у зоні відчуження.
Але саме на етапі передачі система ламається.
- На майданчиках АЕС накопичено понад 52 тис. м³ твердих РАВ.
- До існуючих сховищ комплексу «Вектор» від Енергоатом станом на листопад 2025 року передано лише 12 м³.
Причина не лише у війні чи логістиці. Після внесення змін до закону «Про поводження з радіоактивними відходами» Україна формально перейшла на чотирикласну систему: дуже низькоактивні (ДНАВ), низькоактивні (НАВ), середньоактивні (САВ) та високоактивні (ВАВ). Але числові критерії для віднесення до класів, а головне – критерії приймання в конкретні типи сховищ досі не затверджені в підзаконній базі.
На практиці це означає, що компанія переробляє всі низькоактивні відходи «по-старому» – у дорогі упаковки з високим ступенем іммобілізації (контейнери з цементуванням), хоча для ДНАВ міжнародна практика допускає значно простіші рішення (поверхневі сховища, пресування без цементу тощо).
Паралельно Енергоатом є головним донором Державного фонду поводження з РАВ. Із 2009 року компанія перерахувала до фонду близько 12,544 млрд грн, лише у 2025 році – приблизно 717,8 млн грн.
Фактично експлуатуюча організація платить двічі: спочатку в фонд, а потім – за будівництво додаткових тимчасових сховищ на майданчиках АЕС, бо держава не ввела в експлуатацію необхідні сховища в зоні відчуження.
«Вектор» і ЦППРВ: майже готова «воронка» для відходів, яка ще не працює на повну
ЦППРВ був створений як національний оператор сховищ довгострокового зберігання та захоронення РАВ. На майданчику комплексу «Вектор» зосереджені ключові елементи майбутньої національної системи: спеціально обладнане приповерхневе сховище твердих радіоактивних відходів (СОПСТРВ), сховище для довгострокового зберігання ВДІВ (ЦСВДІВ), сховища твердих РАВ (ТРВ-1, ТРВ-2), спеціальне сховище для довгострокового зберігання РАВ ЧАЕС, а також майданчик для майбутніх сховищ ДНАВ і сховища для сольового плаву.
Станом на 2025 рік:
- СОПСТРВ – на етапі отримання ліцензії на експлуатацію додаткових відсіків А2 та Д2;
- ТРВ-1 і ТРВ-2 – також проходять ліцензування;
- ЦСВДІВ завершує «гарячі» випробування по кількох потоках;
- на ПЗРВ «Буряківка» проєктується нова траншея №11А, а траншея №21А готується до консервації.
У 2025 році затверджено Концепцію поводження з РАВ на період до 100 років: на «Векторі» планується побудувати близько десяти сховищ типу ТРВ-2 для захоронення РАВ та три сховища для довгострокового зберігання САВ і ВАВ (типи ТРВ-3, ТРВ-4) до моменту їх остаточного захоронення у геологічному сховищі.
Ці проєкти вже підтримуються міжнародною технічною допомогою: в рамках європейського інструменту з ядерної безпеки (ІСЯБ) ЄС фінансує завершення безпекового аналізу ТРВ-1 і ТРВ-2, будівництво сховища ДНАВ у складі другої черги «Вектор» та нової лабораторії для ЕкоЦентр/ІПБ АЕС, а також розглядає проєкт установки для поводження з сольовими плавами.
Але без прийнятої національної програми і чітких критеріїв класифікації та приймання РАВ ці об’єкти ризикують залишитися недіючою інфраструктурою. Саме тому ЦППРВ пропонує:
- ухвалити закон про визначення території спеціального промислового призначення в межах зони відчуження – це дозволить уникнути надмірного консерватизму при оцінці безпеки сховищ і спростить їх ліцензування;
- затвердити нормативний акт «Загальні критерії класифікації радіоактивних відходів для їх захоронення в сховищах різних типів», проєкт якого вже розробили ДІЯРУ та ДНТЦ ЯРБ;
- сформувати робочу групу з представників виробників РАВ, оператора сховищ і регулятора для погодження критеріїв приймання відходів на майданчику «Вектор».
Окремо ЦППРВ пропонує створити централізоване сховище та установку для переробки «історичних» РАВ Радон, а також провести техніко-економічний аналіз можливості захоронення контейнерів КРО-200 із сольовим плавом з посиленими інженерними бар’єрами.
Радон: історичні сховища, майже мільйон джерел і «навалені» відходи
ДСП «Об’єднання «Радон» – це центральний майданчик у Києві та чотири міжобласні філії (Дніпро, Львів, Одеса, Харків), які з 1960-х років приймають відходи від промислових, медичних, наукових організацій та деяких держорганів. Первісно об’єкти проектувалися для захоронення, але з 2000-х перейшли до концепції тимчасового контейнерного зберігання.
Сьогодні в системі Радон:
- 4 717 т твердих РАВ;
- 782 м³ рідких РАВ;
- 782 975 одиниць відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання (ВДІВ);
- 780 т забруднених насосно-компресорних труб.
Частина сховищ – історичні, зберігання в них не відповідає сучасним вимогам безпеки, а вилучення відходів потребуватиме складних операцій та дорогих тимчасових рішень (перепакування, перевезення, тимчасові сховища).
Пріоритети об’єднання «Радон» на найближчі роки:
- підтримувати безпеку зберігання РАВ до моменту передачі в централізовані сховища;
- нарощувати переробку рідких відходів;
- системно виводити з експлуатації "історичні" сховища, паралельно вилучаючи відходи;
- активніше передавати ВДІВ до ЦСВДІВ.
Для цього потрібні і критерії класифікації та приймання РАВ, і рішення про централізоване сховище історичних відходів на «Векторі». Без цього «Радон» приречений залишатися «складом минулого», а не елементом сучасної інтегрованої системи.
«ЕкоЦентр» і характеризація РАВ: без вимірювань немає ні безпеки, ні економії
ЕкоЦентр у структурі ДАЗВ відповідає за радіаційно-дозиметричний контроль у зоні відчуження, екологічний моніторинг та характеризацію радіоактивних матеріалів, включно з РАВ.
Саме характеризація – визначення фізичних, хімічних та радіаційних властивостей відходів – є центральною для прийняття всіх рішень: як переробляти, куди везти, у який тип сховища закладати, чи потрібно додаткове кондиціонування.
У презентації «ЕкоЦентра» акцент зроблено на кількох ключових моментах:
- характеризація присутня на всіх стадіях життєвого циклу РАВ – від утворення до остаточного захоронення;
- хороша характеризація дозволяє знизити консерватизм при проєктуванні сховищ, економити на надмірних інженерних бар’єрах, але при цьому підвищувати реальну безпеку;
- економія на вимірюваннях призводить до дуже дорогих помилок – від історичних сховищ в Україні до відомого випадку з гелеподібною масою та корозією упаковок цементованих РАВ у бельгійській Belgoprocess через непрораховану хімічну взаємодію.
«ЕкоЦентр» підкреслює: кожна гривня, вкладена в якісну характеризацію, заощаджує тисячі гривень на пізніших етапах – від переробки до зняття з експлуатації і геологічного захоронення. Але для цього потрібна стійка система фінансування лабораторій, модернізація обладнання (частково – за кошти ІСЯБ) та збереження компетенцій.
Міжнародна підтримка: від дозиметрії до житла для персоналу ЧАЕС
Європейський інструмент міжнародного співробітництва з ядерної безпеки (ІСЯБ) сьогодні є одним із ключових зовнішніх донорів українських проєктів у сфері РАВ.
Для України вже сформовано програмну стратегічну дорожню карту – 21 програму, понад 250 проєктів, із яких понад 70 завершені та понад 30 виконуються. Вони охоплюють:
- модернізацію радіаційного моніторингу в зоні відчуження, на ЧАЕС та підприємствах Радон;
- розвиток інфраструктури «Вектора» і «Буряківки»;
- комплексну програму виведення з експлуатації Смолінської уранової шахти;
- реабілітацію майданчика колишнього Придніпровського хімзаводу;
- будівництво житла для персоналу ЧАЕС;
- підтримку узгодження українського законодавства в сфері РАВ із вимогами Євратом.
Ці проєкти частково закривають дефіцити інфраструктури, але не можуть замінити національні програмні рішення. Вони потребують узгодження з державними пріоритетами, які має визначити саме оновлена Загальнодержавна програма поводження з РАВ.
Інновації в упаковці: м’які контейнери як дешевша альтернатива металу
Окремий блок дискусії стосувався упаковок для низькоактивних відходів. На прикладі США та Великої Британії було показано, як гнучкі (soft-sided) пакети типу IP-1 та IP-2, що відповідають вимогам ADR (клас 7) та нормам МАГАТЕ SSR-6, дозволяють суттєво знизити вартість проєктів рекультивації.
Такі пакети:
- замінюють дорогі сталеві контейнери;
- дозволяють завантажувати ґрунт, бетонні уламки, металобрухт у великому обсязі;
- можуть використовуватися як єдина упаковка від завантаження до захоронення;
- сертифікуються для транспортування звичайними вантажівками, без додаткових перевантажень.
Для України, де очікується масова переробка ґрунтів, будівельних конструкцій та демонтажних відходів як у Чорнобилі, так і внаслідок воєнних руйнувань, такі рішення могли б істотно скоротити витрати – за умови адаптації до національних норм і позиції регулятора.
Що потрібно змінити: ключові висновки круглого столу
Зведений документ за підсумками круглого столу фіксує кілька ключових висновків і пропозицій.
- Прискорити ухвалення Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з РАВ. Учасники домовилися підготувати звернення до Верховної Ради з проханням розглянути проєкт закону №12356 у другому читанні якнайшвидше.
- Завершити нормативну «надбудову» над новою класифікацією РАВ. Потрібно затвердити «Загальні критерії класифікації…» та критерії приймання РАВ для різних типів сховищ, щоб система ДНАВ–НАВ–САВ–ВАВ запрацювала не лише на папері.
- Розблокувати введення в експлуатацію сховищ на майданчиках «Вектор» та ПЗРВ «Буряківка». Це критично для початку масової передачі експлуатаційних РАВ АЕС та зняття навантаження з майданчиків Енергоатома і Радона.
- Сформувати єдину інтегровану систему переробки та кондиціювання РАВ. Технології переробки на майданчиках виробників мають бути уніфіковані, а кінцевий продукт – відповідати узгодженим критеріям приймання до сховищ.
- Забезпечити системну характеризацію РАВ як обов’язковий елемент усіх програм. Вона має виконуватися незалежними організаціями з достатнім фінансуванням і технічним оснащенням, насамперед ЕкоЦентра.
- Вирішити долю історичних відходів Об’єднання «Радон». Потрібні рішення щодо централізованого сховища на «Векторі» та фінансування вилучення і перепакування найбільш проблемних сховищ.
- Активізувати роботу над геологічним сховищем. Протягом наступних десяти років необхідно розробити Національний план і Концепцію геологічного сховища, обрати й дослідити ділянку, усвідомлюючи, що повний життєвий цикл такого проєкту оцінюється у 30-40 млрд євро.
Вікно можливостей і ризик вічного тимчасового зберігання
З погляду інституцій, Україна вже зробила більшу частину «домашньої роботи»: є закони, є державна стратегія, є фонд РАВ, є комплекс «Вектор», оновлений НБК над об’єктом «Укриття», будуються та модернізуються сховища, працює система міжнародної технічної допомоги.
Але без політичного рішення щодо нової Загальнодержавної програми, без критеріїв класифікації та приймання відходів і без узгодженої дорожньої карти ці елементи залишаються набором окремих проєктів.
Ризик очевидний: тимчасове зберігання РАВ на майданчиках АЕС та Радона може розтягнутися на десятиліття, збільшуючи і радіаційні, і фінансові ризики.
Круглий стіл продемонстрував, що галузь розуміє як масштаби проблеми, так і набір рішень. Наступний крок – перенести цю технічну раціональність у політичну площину: ухвалити закони, затвердити критерії, запустити сховища. Тоді система поводження з радіоактивними відходами перестане бути вічним проєктом і стане тим, чим вона має бути за визначенням – прозорим і підконтрольним механізмом, який мінімізує ризики для суспільства і довкілля на десятиліття вперед.
Читайте по темі: