2 вересня уряд Болгарії вкотре дозволив АЕС Козлодуй скористатися винятком з окремих обмежень санкційного режиму ЄС і закупити продукцію російського походження. Цього разу йдеться про вироби із заліза та сталі, необхідні для виконання вже чинного контракту. Але пояснення болгарського уряду заслуговує на увагу: оскільки значна частина систем та обладнання блоків №5-6 має російське походження, частину договорів доводиться укладати з російськими постачальниками.

Нове рішення – вже щонайменше четверте подібне за 2026 рік. Дерогації для поставок на АЕС Козлодуй уряд Болгарії погоджував 4 лютого, 25 березня, 10 червня і тепер 2 вересня. У березні йшлося одразу про десять процедур закупівлі оригінальних російських запасних частин.

Болгарська аргументація зрозуміла. Блоки №5 і №6 АЕС Козлодуй, введені в експлуатацію у 1987 та 1991 роках, будувалися за радянським проєктом ВВЕР-1000/В-320. Зеначна кількість встановленого обладнання має російських проєктантів або виробників. Для частини такого обладнання найпростіший шлях підтримання працездатності – замовити запасну частину у виробника оригінального обладнання, тобто OEM.

Саме цим уряд пояснював і лютневу, і червневу дерогації: регулярне отримання елементів і деталей від проєктантів та виробників встановленого обладнання розглядається як одна з умов надійної експлуатації, а технічні характеристики окремих систем змушують станцію звертатися до російських виконавців.

Але «найпростіший» не означає «єдиний можливий».

Україна експлуатує великий парк ВВЕР і має багаторічний досвід відмови від російського сервісу та комплектуючих. Причому цей процес почався задовго до повномасштабного вторгнення.

Ключові технологічні залежності українська атомна галузь намагалася скорочувати ще з кінця 1990-х років, а програма імпортозаміщення обладнання, запчастин і послуг «Енергоатома» діяла з перервами на проросійське керівництво компанії щонайменше з 2008 року. Після російської агресії 2014 року ця робота різко прискорилася, оскільки в уряді стали значно менше гальмувати розрив залежності від росії.

У серпні 2014 року «Енергоатом» залучив до програми імпортозаміщення «Турбоатом», «Електроважмаш» і завод ім. Малишева. Українські підприємства мали не просто постачати деталі, а розширювати номенклатуру власного обладнання, брати участь в інженерному супроводі ремонтів і діагностиці та освоювати продукцію, яку раніше в Україні не виготовляли. Значна частина такого обладнання до цього надходила з росії.

Вже у 2016 році тодішній президент «Енергоатома» Юрій Недашковський говорив, що поставки з росії майже припинені, а російських послуг компанія взагалі не отримує. Продовження експлуатації блоків №1-2 Запорізької АЕС було виконано без участі російських організацій. Серед небагатьох проблемних позицій Недашковський тоді називав запчастини для резервних дизель-генераторів. Причому спроби «Енергоатома» налагодити їх виробництво в Україні гальмувалися не лише технічними проблемами. За даними видання «Наші гроші», СБУ порушувала кримінальні провадження щодо учасників програми імпортозаміщення і водночас наполягала на залученні представника російського заводу-виробника. У листі керівництву ЗАЕС обласне управління СБУ навіть стверджувало, що ремонт із залученням інших підрядників шкодить економічним інтересам станції.

Ще один показовий приклад – турбінне обладнання. Українські АЕС експлуатували турбіни російського виробництва, але «Турбоатом» поступово освоїв необхідні для них деталі та вузли, модернізацію і сервіс. Зокрема, підприємство розробило власні робочі лопатки з титанових сплавів для швидкохідних турбін, які до того надходили від російських виробників.

Тобто ще задовго до 2022 року український досвід показав: російське походження реакторної технології не означає безальтернативної залежності від російського сервісу та постачальників. Україна роками створювала власні ланцюги – від проєктування та виробництва до ремонту, модернізації й технічного супроводу.

Повномасштабне вторгнення створило іншу проблему.

Разом з Енергодаром росія окупувала два важливі виробничі майданчики «Атоменергомаша» – завод нестандартного обладнання і трубопроводів та завод спеціальних конструкцій. В окупації опинилася і адміністрація підрозділу. До війни «Атоменергомаш» був власною багатопрофільною машинобудівною базою «Енергоатома», яка виготовляла обладнання, трубопроводи, спеціальні конструкції та іншу продукцію для українських АЕС.

Наслідки були цілком практичними. Наприклад, через окупацію Енергодара та заводу нестандартного обладнання і трубопроводів у 2022-2023 роках «Атоменергомаш» не міг у повному обсязі забезпечувати АЕС контейнерами та іншим обладнанням для поводження з радіоактивними відходами. У 2024 році компанія завершила релокацію цього виробництва і почала поступово відновлювати поставки.

І йдеться не лише про два заводи в Енергодарі. У фінансовій звітності «Енергоатом» називає серед наслідків війни втрату вітчизняних постачальників через руйнування виробничих потужностей або призупинення їхньої роботи, а також розрив логістичних маршрутів і проблеми з транспортуванням.

Характерний приклад – ті самі резервні дизель-генератори систем безпеки. У 2016 році запчастини для них залишалися серед небагатьох проблемних позицій. У 2025 році «Атоменергомаш» уже освоїв технологію виготовлення втулок робочих циліндрів та поршнів – критичних компонентів, які раніше виготовлялися в росії. Водночас частину іншої номенклатури запчастин до цих дизелів Україна ще з другої половини 2010-х закуповувала у хорватської Adriadiesel.

Ще один напрям – елементи локалізуючих систем безпеки ВВЕР-1000, виробництво яких розгорнув «Атоменергомаш». «Енергоатом» заявив, що після забезпечення потреб українських АЕС такі вироби планує постачати на європейські енергоблоки ВВЕР-1000.

Так імпортозаміщення поступово перетворюється на потенційний експортний продукт.

АЕС Козлодуй у цьому разі є одним з очевидних потенційних ринків. Тим більше, що українські компанії там уже присутні.

Energy Safety Group спільно з чеською ZAT бере участь у модернізації систем управління органами регулювання реактора на блоках №5-6. Монтаж обладнання вже завершено на обох блоках, проєкт перейшов до фінальної стадії – дослідної експлуатації.

Це особливо показовий проєкт: нова система ZAT SandRA Z100 може працювати з різними типами приводів органів регулювання, у тому числі з неросійськими приводами LKP-M/4 виробництва Škoda JS. Тобто модернізація не просто замінює стару автоматику – вона усуває прив'язку до одного виробника обладнання в майбутньому.

«Укренергомашини» також мають власний досвід на АЕС Козлодуй. Їхній попередник «Турбоатом» модернізував турбіну К-1000-60/1500-2 блока №5. Гарантійні випробування у 2019 році підтвердили розрахункові характеристики, а сама модернізація дала приріст потужності більш ніж на 20 МВт.

СНВО «Імпульс» постачало на блоки №5-6 АЕС Козлодуй системи вібраційного контролю та діагностики головних циркуляційних насосів.

Отже, вихід українських постачальників на болгарський атомний ринок – не теоретична перспектива. Він уже відбувається. Питання полягає у тому, наскільки ширшою може стати ця присутність, якщо Болгарія почне системно кваліфікувати альтернативи російським OEM.

У Болгарії, втім, є свіжий приклад, який противники прискореного заміщення російських комплектуючих можуть використати як контраргумент.

Наприкінці 2025-го – на початку 2026 року блок №6 АЕС Козлодуй кілька разів зупинявся через дефекти захисних мембранних пристроїв сепараторів-пароперегрівачів турбіни. Це обладнання розташоване у звичайній, неядерній частині блока.

Оригінальні мембрани з росії отримати не вдалося. Болгарська компанія «Атоменергоремонт» виготовила заміну відповідно до вимог станції та наявних креслень. Але проблеми повторювалися. За даними керівництва АЕС, недоотриманий дохід станції через зупини сягнув мільйонів євро. Саме після цього болгарський уряд у березні погодив одразу десять процедур закупівлі оригінальних російських деталей.

Водночас директор АЕС Козлодуй Іван Андреєв наголошував, що відмови траплялися і з оригінальними мембранами на інших АЕС, зокрема в росії. Ба більше, тодішній міністр енергетики Трайчо Трайков  зазначив, що російські постачальники не надто надійні з погляду ставлення до замовника, оперативності реакції та якості, хоча сам він вважав, що першим вибором мають бути оригінальні деталі. Він також визнав, що аналогічні дефекти трапляються і в країні виробника оригінального обладнання.

Висновок радше інший: заміщення обладнання АЕС не може зводитися до простого виготовлення аналога за доступним кресленням. Потрібні повна конструкторська документація або її відновлення, розрахункові обґрунтування, аналіз реальних умов роботи, вибір матеріалів, кваліфікація виробника, випробування, а там, де це необхідно, – погодження регулятора і контроль експлуатації після впровадження.

Саме це відрізняє системне імпортозаміщення від пошуку термінової заміни конкретної деталі.

Український досвід цікавий саме тим, що за багато років сформувався цілий альтернативний інженерний ланцюг: визначення критичної номенклатури, розробка власних рішень, виробництво, модернізація, кваліфікація та подальший сервіс.

Чеський досвід також показує, що російське походження реакторної технології не означає довічної залежності від російського сервісу та комплектуючих.

Більше того, заміна російського обладнання на АЕС Дуковани почалася задовго до нинішньої санкційної ситуації. Проєкт оновлення систем контролю та управління стартував ще у 2000 році. ZAT прямо зазначає, що однією з причин заміни старих російських систем була складність їхнього обслуговування через недоступність запасних частин. Другий етап модернізації тривав у 2008-2015 роках.

У 2022 році ČEZ викупила Škoda JS у російської машинобудівної групи ОМЗ, яку контролював «Газпромбанк». Причину компанія називала відкрито: російська власність створювала санкційні ризики для підприємства, від якого залежали ключові сервісні роботи та поставки для чеських АЕС. Після придбання ČEZ заявила, що повернення контролю над таким постачальником суттєво посилює енергетичну безпеку країни.

Паралельно великі модернізаційні програми виконуються місцевими компаніями. Наприклад, у 2026 році консорціум ZAT та I&C Energo отримав десятирічний контракт на повну заміну блокових систем управління первинного і вторинного контурів усіх чотирьох діючих енергоблоків АЕС Дуковани.

АЕС Козлодуй не збирається закривати два свої ВВЕР-1000 найближчим часом. Технічно можливість довгострокової експлуатації блока №5 обґрунтована до 2047 року, блока №6 – до 2051-го. Після змін болгарського законодавства у 2024 році їхні експлуатаційні ліцензії взагалі стали безстроковими, хоча подальша робота, звісно, залежатиме від виконання вимог регулятора.

Отже, попереду ще десятиліття ремонтів, модернізацій, заміни обладнання та запасних частин.

Про масштаби цього ринку свідчить хоча б оголошена цього року закупівля для забезпечення планових ремонтів блоків АЕС Козлодуй: після коригування її очікувана вартість становила близько 65 млн євро. І це лише одна процедура, а не весь майбутній обсяг модернізацій та сервісу.

За такого горизонту регулярні санкційні дерогації важко вважати довгостроковою стратегією. Вони вирішують оперативні проблеми АЕС Козлодуй, але одночасно зберігають російського OEM у статусі постачальника за замовчуванням і зменшують стимули вкладатися у кваліфікацію альтернатив.

І це вже питання не лише до Болгарії. ЄС офіційно поставив за мету позбутися енергетичної залежності від росії, однак у ядерній сфері конкретні заходи поки що зосереджені переважно на урані, збагаченні та ядерних матеріалах. Обладнання, запчастини та сервіс залишаються значно менш охопленими політикою диверсифікації.

У результаті країна-член ЄС може раз за разом отримувати дерогації для російських постачальників, навіть коли в самому ЄС та Україні вже існують підприємства, здатні замінювати частину такого обладнання. Так механізм винятків ризикує не скорочувати, а консервувати старі ланцюги постачання.

Тож чи має політика ЄС лише дозволяти санкційні винятки там, де оператор обґрунтовує технічну необхідність, чи також вимагати поступового виходу з цієї залежності?