NEA: малі модульні реактори можуть замістити 450 ГВт вугільних потужностей. Україна серед довгострокових бенефіціарів
25.11.2025
Ядерне енергетичне агентство Організації економічного співробітництва та розвитку опублікувало нову доповідь «Малі модульні реактори для заміщення вугілля: можливості та виклики», у якій вперше детально оцінює світовий ринок для заміни вугільних електростанцій малими модульними реакторами. За розрахунками агентства, потенційний обсяг таких проєктів може досягти 450 ГВт – це більше, ніж сьогоднішня сумарна встановлена потужність усіх діючих атомних енергоблоків у світі.
За базу аналізу взято глобальну базу даних про вугільну генерацію Global Energy Monitor: станом на 2023 рік у світі нараховується близько 2,2 ТВт електричної потужності вугільних електростанцій (діючих, запланованих або виведених з експлуатації після 2012 року). Застосувавши низку «фільтрів», серед яких наявність ядерної програми, відсутність політики відмови від атомної енергетики, кліматичні цілі, політика згортання вугілля, вік станцій та досвід операторів у ядерній галузі, NEA звузило цю сукупність до реалістичного ринку для SMR.
У короткостроковій перспективі до 2035 року потенційний ринок заміщення вугілля SMR оцінюється у 143 ГВт. Левова частка цього обсягу припадає на Північну Америку: Сполучені Штати, за оцінкою NEA, можуть дати 101 ГВт, тобто близько 70 % усього ринку першої хвилі. У Європі сукупний потенціал до 2035 року становить 22 ГВт для окремих країн з відносно невеликими обсягами кожна, в Африці практично весь попит сконцентровано у ПАР (16 ГВт).
До 2040 року до цього додається ще 238 ГВт потенційних заміщень. США зберігають позицію найбільшого ринку – близько 146 ГВт додаткової потужності. У Азії головними кандидатами стають Південна Корея (приблизно 40 ГВт) та Японія, у Європі – Велика Британія, на яку припадає половина додаткового потенціалу регіону (20 ГВт з 38 ГВт).
У довгостроковій перспективі, після 2040 року, NEA оцінює додаткові можливості для SMR на рівні ще 68 ГВт. Цим зростанням переважно забезпечують Південно-Східна Азія та Східна Європа. Найбільший внесок припадає на Індонезію, далі йдуть Польща, Філіппіни та Україна — разом вони формують майже 90 % довгострокового приросту ринку для проєктів «від вугілля до атомної генерації».
Автори нагадують, що вугільна генерація і досі залишається найбільшим джерелом електроенергії у світі: близько 10 000 ТВт·год на рік, або приблизно 35 % глобального виробництва, і водночас головним джерелом викидів CO₂, орієнтовно 15 млрд тонн щороку. При цьому близько 250 ГВт вугільних потужностей уже старші за 40 років; понад половина цієї «старої» генерації зосереджена у Північній Америці, ще 30 % - у ЄС. Саме такі активи першими потрапляють у поле зору для заміни.
Невід’ємним елементом аналізу стали малі модульні реактори: малі за потужністю (як правило, до 300 МВт електричних, а для мікро-SMR навіть кілька мегават), придатні до фабричного виготовлення та поетапного нарощування потужності. NEA наголошує, що SMR дозволяють використовувати частину інфраструктури вугільної станції – майданчик, підстанції та лінії електропередач, іноді й окремі будівлі, що скорочує строки та вартість проєктів і полегшує інтеграцію в мережу.
Водночас перехід «вугілля – атом» має жорсткі технічні обмеження. Майданчик має відповідати вимогам ядерного регулювання щодо сейсміки, доступу до води для охолодження, захисних та інженерних бар’єрів, а також мати можливість розміщення об’єктів поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами. Додаткові виклики – виведення з експлуатації вугільної інфраструктури (зола, золовідвали, забруднені ґрунти), залучення інвестицій і робота з місцевими громадами, які можуть скептично ставитися до атомних проєктів.
Окремий блок доповіді присвячено тому, як дивляться на такі проєкти самі енергокомпанії. Опитані оператори та промислові споживачі демонструють значний інтерес до ядерної енергетики як заміни вугілля, але водночас не бажають бути «першими у черзі». Ризики пов’язані дофінансуванням перших промислових проєктів, можливими перевищеннями кошторисів та регуляторною невизначеністю. У результаті формується патова ситуація: ринок очікує прикладів успішної реалізації SMR, але без державної підтримки ці перші проєкти можуть так і не стартувати.
NEA прямо закликає уряди взяти на себе роль каталізатора таких перетворень. Серед рекомендованих кроків — завчасна ідентифікація майданчиків, де вугільні станції можуть бути замінені ядерними; спрощення та уніфікація процедур ліцензування; інвестиції у демонстраційні проєкти та підготовка регуляторів до роботи з новими технологіями. Також агентство пропонує використовувати фінансові інструменти: гранти та податкові пільги, державні гарантії та пільгові кредити, довгострокові контракти купівлі електроенергії (PPA) і підтримку модернізації мереж та зняття з експлуатації вугільних активів.
У підсумку NEA робить висновок, що перехід від вугілля до атомної генерації із використанням SMR може одночасно вирішувати завдання декарбонізації, енергетичної безпеки та «справедливого переходу» для вугільних регіонів — збереження робочих місць, податкових надходжень та інфраструктури. Для таких країн, як Україна, де поєднуються значний вугільний спадок і розвинена атомна енергетика, нова доповідь NEA фактично окреслює рамки майбутнього ринку: чи стане Україна одним із ключових бенефіціарів цієї хвилі, залежатиме від політики післявоєнної відбудови, рішень регулятора та готовності держави і промисловості заходити у перші демонстраційні проєкти.
Нагадаємо, що в Україні концепція заміщення вугільних електростанцій малими модульними реакторами потроху просувається. Окремий напрям – приватні проєкти на базі майданчиків компанії ДTEK. Для цього створено Denetek LLC – спільну компанію ДTEK та американської інвестиційної компанії з декарбонізації Eney LLC. Denetek задекларувала намір розміщувати малі модульні реактори на низці майданчиків, де сьогодні працюють вугільні теплоелектростанції ДTEK, використовуючи їхню існуючу інфраструктуру та приєднання до мережі.
Так, наприкінці жовтня у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №14164, яким визначені засади впровадження малих модульних реакторів в Україні. Документ створює окремі правила гри для малих модульних реакторів: відходить від державної монополії на оператора АЕС (для ММР оператор може бути приватним і відділеним від власника активу), спрощує вибір майданчика (без обов’язку подавати три альтернативи) та дозволяє офіційно перепрофілювати існуючі ТЕС/ТЕЦ під ММР за умови дотримання вимог безпеки та ОВД. Також демонополізується право власності на свіже паливо для ММР (за збереження державного контролю над відпрацьованим паливом і РАВ).
ДТЕК спирається на рекомендації дослідницького інституту EPRI для вибору технологій і проєктування майбутніх станцій та звузила перелік постачальників SMR до кількох найзріліших і безпечних рішень.
У відкритих джерелах фігурує кілька можливих технологій для українських проєктів Denetek. Зокрема, йшлося про переговори з Rolls-Royce SMR щодо переобладнання до восьми вугільних ТЕС під британські ММР потужністю близько 470 МВт, а також про розгляд французького NUWARD та BWRX-300 від GE Hitachi. З американських технологій, за повідомленнями, розглядалися AP300 від Westinghouse, SMR-300 від Holtec International, VOYGR від NuScale Power. Таким чином, українські вугільні майданчики опиняються в перетині інтересів одразу кількох західних SMR-постачальників. При цьому лінія з Denetek більше заточена під "американські" SMR і регуляторну/фінансову підтримку США.
Паралельно Denetek працює над формуванням регіональної індустрії SMR – залучає українські машинобудівні та інжинірингові компанії до ланцюгів постачання, щоб зробити Україну не лише ринком збуту, а й виробничим хабом для таких технологій у Європі.
За оцінками Denetek, Україна має низку унікальних переваг для раннього впровадження SMR: значну частку вугільної генерації, більшість якої належить приватним власникам (переважно ДTEK), розвинену ядерну інфраструктуру та політику декарбонізації, а також підтримку з боку США та ЄС.
На цьому тлі проєкти ДTEK/Denetek логічно інтегруються і у міжнародні ініціативи, зокрема проєкт Phoenix уряду США, спрямований на конверсію вугільних електростанцій на SMR у країнах Європи, включно з Україною.