Дві моделі атомного будівництва в Європі: чому Чехія укладає контракти, а Польща ще погоджує умови
14.10.2026
Фото: Ілюстративний колаж, створений за допомогою ШІ
Чехія та Польща готуються до найбільших атомних будівництв у своїй історії. Обидві країни планують ввести перші нові енергоблоки у другій половині 2030-х років, залучають міжнародних постачальників реакторних технологій і розраховують на державну фінансову підтримку. Проте просуваються вони різними шляхами. Чехія вже підписала контракт на спорудження двох реакторів APR1000 на АЕС Дуковани, тоді як Польща лише завершує погодження умов EPC-контракту для трьох AP1000. Водночас польський уряд раніше отримав схвалення Єврокомісії на державну допомогу. Чим пояснюється така різниця і яка модель має більше шансів забезпечити будівництво в межах графіка та бюджету?
Чехія – від конкурентного відбору до виконання контракту
У червні 2025 року чеська Elektrárna Dukovany II (EDU II) та південнокорейська Korea Hydro & Nuclear Power (KHNP) підписали контракт на проєктування, постачання обладнання та будівництво (EPC) двох нових енергоблоків АЕС Дуковани.
Для будівництва обрано реактори APR1000 покоління III+, адаптовані до європейських вимог. Згідно з даними Єврокомісії, електрична потужність кожного нового енергоблока становитиме до 976 МВт нетто.
Вартість EPC-контракту, зазначена в офіційному чеському реєстрі договорів, – 407 млрд крон без ПДВ (приблизно 16,7 млрд євро). При цьому йдеться про контрактну вартість будівництва, а не про повні витрати на проєкт з урахуванням фінансування, супутньої інфраструктури та інших зобов'язань замовника.
Підписанню угоди передував конкурентний відбір, який розпочався у березні 2022 року. Спочатку за контракт боролися американська Westinghouse, французька EDF та корейська KHNP. Після першого етапу уряд продовжив переговори з EDF і KHNP, які подали остаточні пропозиції у квітні 2024 року.
Масштаб процедури показовий. За даними Міністерства промисловості та торгівлі Чехії, до оцінювання залучили 206 фахівців, які опрацювали близько 200 тис. сторін документації. Учасникам тендера надіслали приблизно 2700 запитань.
У липні 2024 року уряд обрав KHNP пріоритетним постачальником. Далі сторони погоджували умови майбутнього EPC-контракту, залучення чеських підприємств і механізми відповідальності за виконання зобов'язань.
Певний час підписання блокували судові суперечки за участю EDF. Однак 4 червня 2025 року Верховний адміністративний суд Чехії скасував забезпечувальний захід, після чого сторони підписали основну угоду.
Контракт також передбачає опціон на спорудження ще двох енергоблоків АЕС Темелін.
Через рік після укладення контракту EDU II повідомила про виконання основних підготовчих завдань. Завершено масштабні геотехнічні дослідження майданчика, підготовлено першу стадію проєктної документації, розпочато роботу з майбутніми постачальниками та підготовку персоналу замовника і регулятора.
У квітні 2026 року KHNP передала концептуальний проєкт, який містить технічні рішення з адаптації APR1000 до вимог чеського законодавства, характеристик майданчика та умов замовника.
Початок основного будівництва заплановано на 2029 рік. Для першого енергоблока передбачали початок випробувальної експлуатації у 2036 році з переходом до комерційної експлуатації орієнтовно у 2038-му.
Отже, Чехія ще не розпочала ядерне будівництво, але вже має підрядника, узгоджений EPC-контракт і конкретну систему контрактних зобов'язань, за якою можна оцінювати виконання робіт.
Польща – технологію обрали, фінансування погодили, EPC-контракт ще готують
Польща рухається іншим шляхом. У 2022 році уряд обрав американську технологію AP1000 для першої атомної електростанції в районі Любятово-Копаліно на узбережжі Балтійського моря.
Проєкт передбачає спорудження трьох енергоблоків сумарною потужністю 3750 МВт. Замовником виступає державна компанія Polskie Elektrownie Jądrowe (PEJ), а технологічним і будівельним партнером – консорціум Westinghouse–Bechtel.
На відміну від Чехії, Польща здійснила вибір технології через стратегічне партнерство зі США, а не в межах аналогічного конкурентного EPC-тендера.
Такий підхід дозволив визначитися з технологією та отримати політичну підтримку США. Проте після цього сторонам ще потрібно було погодити детальні комерційні умови спорудження станції.
Лише 23 вересня 2026 року PEJ і Westinghouse–Bechtel повідомили про погодження основних комерційних положень EPC-контракту.
Вони сформували основу для подальших переговорів щодо додатків, механізмів співпраці та решти умов контракту. Завершити цей процес планують до кінця 2026 року.
Водночас відсутність підписаного EPC-контракту вже не означає відсутності практичного просування. На майданчику ведуться підготовчі роботи, а 31 березня 2026 року PEJ подала до польського регулятора заявку на отримання дозволу на спорудження ядерної установки.
8 жовтня компанія доручила Westinghouse розпочати закупівельний процес для обладнання з тривалим циклом виготовлення, зокрема корпусу гермооболонки та пов'язаних із ним конструкцій. Водночас безпосереднє виготовлення та постачання компонентів оформлюватимуть окремим замовленням у межах майбутнього контракту на будівництво АЕС.
13 жовтня Westinghouse оголосила про умовні замовлення чотирьом польським підприємствам – Energomontaż-Północ Gdynia, FAMAK, Mostostal Kielce та Mostostal Kraków – на виготовлення конструкцій для першого AP1000.
Остаточні замовлення залежатимуть від підтвердження відповідності вимогам ядерної якості та виготовлення кваліфікаційних зразків.
Польський уряд планує розпочати основне будівництво у 2028 році, ввести перший енергоблок у комерційну експлуатацію у 2036-му, а завершити всі три – до 2038 року.
Таким чином, у Польщі вже тривають підготовчі роботи та розпочато окремі закупівлі, хоча сторони ще завершують формування головного EPC-контракту.
Головна відмінність на цьому етапі полягає не у фізичному обсязі будівельних робіт, а в контрактній визначеності. Чехія раніше закріпила договірні зобов'язання підрядника, тоді як Польща ще погоджує остаточну конструкцію договору та розподіл ризиків.
Проте підписаний EPC-контракт сам собою не гарантує дотримання кошторису чи графіка. Результат залежатиме від якості проєктування, ліцензування, контролю змін і виконання умов договору.
Досвідчений оператор чи створення нової галузі
Одна з головних причин відмінностей закладена в самій структурі атомних секторів двох країн.
Чехія має діючі АЕС Дуковани та АЕС Темелін із шістьма енергоблоками. Їх експлуатує ČEZ, яка накопичила досвід модернізації, управління ядерними проєктами, роботи з регулятором і міжнародними постачальниками обладнання.
У країні працюють профільні інженерні компанії, дослідницькі установи та виробники обладнання для атомної галузі. Чеський регулятор SÚJB десятиліттями здійснює нагляд за діючими енергоблоками.
Нові реактори потребують окремого ліцензування та освоєння технології APR1000, але для цього вже існує сформована професійна база.
У Польщі ситуація інша.
Країна не має діючих комерційних атомних енергоблоків. Хоча польські підприємства мають досвід постачання обладнання й послуг для іноземних АЕС, власного оператора енергетичних реакторів, сформованого навколо багаторічної експлуатації, немає.
Тому PEJ має не лише реалізувати будівельний проєкт, а й сформувати компетенції майбутнього оператора. Паралельно польський регулятор PAA нарощує спроможність для ліцензування першої атомної електростанції.
Це створює додаткове навантаження на всю систему управління проєктом. Державі необхідно одночасно організувати будівництво, підготувати експлуатаційний персонал, розвинути регуляторну базу та забезпечити кваліфікацію національних постачальників.
У Чехії значна частина цих елементів уже існує. Там нове атомне будівництво фактично є продовженням діяльності сформованої галузі.
Чеська модель: державні гроші та досвід ČEZ
У 2025 році чеський уряд ухвалив важливе рішення щодо структури власності компанії-замовника.
Спочатку EDU II була дочірнім підприємством ČEZ. Проте фінансування двох нових енергоблоків вимагало б настільки значних ресурсів, що могло істотно збільшити боргове навантаження енергетичної групи.
Тому держава викупила 80% акцій EDU II за 3,6 млрд крон (близько 148 млн євро), залишивши ČEZ 20%.
Як пояснювало Міністерство фінансів Чехії, така структура дозволяє державі контролювати інвестицію, одночасно зберігаючи участь досвідченого атомного оператора.
Перевага цієї моделі полягає в розмежуванні фінансової відповідальності та експертних функцій.
Держава бере на себе основну фінансову відповідальність. ČEZ продовжує надавати управлінські, інженерні та експлуатаційні компетенції, не концентруючи на своєму балансі весь обсяг інвестиції.
Для фінансування нових Дукован Чехія запропонувала механізм пільгової державної позики.
Відповідно до документів Єврокомісії, її початковий обсяг оцінюється у 23-30 млрд євро, що має покрити витрати на будівництво. Погашення забезпечуватиметься майбутніми доходами станції.
Крім того, передбачається двосторонній контракт на різницю (CfD) строком на 40 років і механізм захисту інвестора від окремих політичних та регуляторних ризиків.
Державна позика може забезпечити нижчу вартість капіталу порівняно з комерційним кредитуванням.
Для атомних проєктів це особливо важливо. Під час тривалого будівництва станція ще не виробляє електроенергії, але фінансові витрати вже накопичуються. Чим вища ставка кредитування, тим значнішим стає вплив відсотків на загальну вартість проєкту та майбутню собівартість електроенергії.
Таким чином, Чехія прагне використати державну кредитоспроможність для здешевлення капіталу.
Однак ця перевага має зворотний бік: ризики будівництва значною мірою концентруються в державному секторі.
Якщо кошторис зросте або графік буде порушений, саме державі доведеться вирішувати питання додаткового фінансування.
Польська модель: бюджетний капітал, міжнародні кредити та державні гарантії
Польща сформувала іншу фінансову конструкцію.
Для першої АЕС держава передбачила капіталізацію PEJ на 60,2 млрд злотих (близько 13,8 млрд євро) протягом 2025-2030 років. Це приблизно третина оціночної вартості інвестицій.
Іншу частину планують забезпечити борговим фінансуванням за участю польських та міжнародних фінансових установ.
Відповідно до моделі, погодженої Єврокомісією 9 грудня 2025 року, державні гарантії охоплюватимуть 100% боргового фінансування. Додатково передбачено двосторонній контракт на різницю строком на 40 років.
Польща спочатку пропонувала 60-річний CfD, але під час погодження з Єврокомісією термін скоротили.
За погодженою Єврокомісією схемою щонайменше 70% річного виробітку станції продаватимуть на організованих ринках електроенергії, а до 30% – через прозорі конкурентні аукціони довгострокових контрактів купівлі-продажу електроенергії (PPA).
Це має забезпечити гарантований рівень доходів для інвестора та зменшити вплив довгострокової невизначеності цін на електроенергію.
За матеріалами, поданими Польщею до Єврокомісії, капітальні витрати на першу АЕС раніше оцінювалися приблизно у 192 млрд злотих (близько 43,9 млрд євро) у номінальному вираженні. Але ця оцінка була сформована на ранньому етапі проєктування й містила значну невизначеність.
Відсутність остаточного EPC-контракту означає, що остаточна договірна вартість будівництва ще не визначена публічно.
Водночас польська схема має одну перевагу перед чеською: вона вже отримала схвалення Єврокомісії.
Наприкінці грудня 2025 року PEJ отримала державні облігації номінальною вартістю 4,6 млрд злотих (близько 1,05 млрд євро) для фінансування наступного етапу підготовки станції.
Крім того, компанія залучає міжнародні кредитні ресурси. Зокрема, у січні 2026 року було підписано першу кредитну угоду з американським EXIM Bank для фінансування інженерних послуг.
Таким чином, Польща поки відстає від Чехії за ступенем готовності будівельного контракту, але випереджає її за регуляторним погодженням основної схеми державної допомоги.
Це важливе розрізнення: схвалення фінансової моделі не означає, що всі кредити вже залучені, так само як підписання EPC-контракту не означає, що повністю забезпечене фінансування будівництва.
Чому Єврокомісія ще перевіряє фінансування Дукован
30 квітня 2024 року Єврокомісія схвалила державну допомогу Чехії для спорудження одного нового енергоблока АЕС Дуковани.
Однак згодом уряд вирішив будувати два енергоблоки.
Це потребувало нового погодження, оскільки змінилися масштаб інвестиції та запропонований пакет державної підтримки.
22 грудня 2025 року Єврокомісія відкрила поглиблене розслідування щодо фінансової моделі будівництва двох APR1000. Станом на середину жовтня 2026 року остаточного позитивного рішення щодо нового пакета допомоги немає.
Сумніви Єврокомісії стосуються насамперед співвідношення між державною підтримкою та ризиками інвестора.
Комісія перевіряє, чи не є запропонована допомога надмірною, чи залишає вона замовнику достатні економічні стимули контролювати витрати та чи не перекладає надто велику частину ризиків на державу.
Окреме питання – можливий вплив державної підтримки на конкуренцію, зокрема з урахуванням значних позицій ČEZ на чеському ринку електроенергії.
Інакше кажучи, Єврокомісія не заперечує необхідності будівництва нових атомних потужностей. Вона перевіряє, чи не створює запропонована схема фінансування надмірних переваг окремому учаснику ринку за рахунок державних ресурсів.
Концентрація відповідальності за фінансування в держави може прискорити організацію проєкту та знизити вартість капіталу, але одночасно посилює вимоги до контролю витрат і розподілу ризиків.
Тому фінансову модель Чехії ще не можна вважати остаточно погодженою.
Промислова кооперація: Чехія спирається на готову базу, Польща формує нову
Ще одна помітна різниця стосується залучення національної промисловості.
Чеський уряд поставив завдання забезпечити до 60% участі місцевих підприємств у будівництві нових енергоблоків АЕС Дуковани.
На момент підписання EPC-контракту були погоджені домовленості щодо залучення чеських підприємств приблизно до 30% загального обсягу проєкту. До завершення будівництва цей показник планують довести до 60%.
До проєкту залучені Doosan Škoda Power, Škoda JS, ÚJV Řež, Metrostav DIZ, ZAT, I&C Energo та інші підприємства.
Зокрема, Doosan Škoda Power отримала контракт на постачання парових турбін і пов'язаного обладнання для нових енергоблоків.
Однак важливо розрізняти вже підписані субконтракти, рамкові домовленості та заявлену ціль локалізації. Показник 60% наразі залишається метою, яку ще належить досягти.
Польські компанії теж поступово входять до ланцюга постачання AP1000.
Нещодавні замовлення Westinghouse на модульні конструкції, а також контракт Bechtel із Polimex Mostostal на будівництво великих монтажних цехів свідчать, що процес набирає практичного характеру.
Проте чеські підприємства мають історично сформований досвід виготовлення обладнання для атомних електростанцій, тоді як значній частині польських виробників ще необхідно пройти відповідну кваліфікацію.
Тому Чехія може використовувати нові атомні проєкти для завантаження та розширення наявної виробничої бази, а Польща значною мірою інвестує у формування нових компетенцій.
Це не означає, що польський підхід менш перспективний. У довгостроковій перспективі участь у будівництві AP1000 може відкрити місцевим підприємствам доступ до міжнародних замовлень. Проте створення такого потенціалу потребує часу та додаткових інвестицій.
Малі модульні реактори: принципово різна інвестиційна логіка
Найвиразніше відмінності між двома країнами проявляються у програмах малих модульних реакторів.
У Чехії основним учасником програми є ČEZ, яка обрала британську технологію Rolls-Royce SMR потужністю 470 МВт.
Однак чеська енергетична група не обмежилася угодою про впровадження реакторів. Протягом 2025 року вона придбала приблизно 20% акцій Rolls-Royce SMR, ставши стратегічним інвестором розробника.
Це дозволяє ČEZ брати участь не лише в майбутньому будівництві SMR у Чехії, а й у розвитку самої технології та формуванні міжнародного ланцюга постачання.
У межах програми ČEZ розглядає спорудження до 3 ГВт потужностей SMR.
Перший реактор планують розмістити на майданчику АЕС Темелін. Наступні можуть з'явитися на територіях діючих або колишніх вугільних енергетичних об'єктів.
24 квітня 2026 року ČEZ уклала з Rolls-Royce SMR контракт на підготовчі роботи, а 12 жовтня передала до Міністерства навколишнього середовища документацію EIA.
Не менш важлива промислова складова.
У вересні ČEZ повідомила, що Škoda JS стала постачальником приводів регулювальних стрижнів для реакторів Rolls-Royce SMR. Передбачається підготовка серійного виробництва та майбутні поставки для міжнародних проєктів британського розробника.
Це показовий приклад того, як участь у розробленні реакторної технології перетворюється на перспективу довгострокових замовлень для національного машинобудування.
У Польщі модель розвитку SMR значно більше орієнтована на приватний капітал.
Найактивніше просувається технологія BWRX-300 компанії GE Vernova Hitachi Nuclear Energy. Її впровадженням займаються структури, пов'язані із Synthos Green Energy (SGE), зокрема спільне з енергетичною групою Orlen підприємство Orlen Synthos Green Energy (OSGE).
У червні 2026 року OSGE звернулася до польського уряду щодо механізму підтримки програми спорудження 14 BWRX-300 на трьох майданчиках через двосторонні контракти на різницю.
Водночас SGE залучає приватних інвесторів та формує окремі проєктні партнерства.
Останній приклад – угода SGE та ZE PAK від 13 жовтня про повернення до проєкту шести BWRX-300 у Понтнуві.
Історія цього майданчика особливо показова. У 2021 році ZE PAK уже домовлялася із Synthos про використання BWRX-300, але у 2022-му відмовилася від цієї технології заради проєкту великої АЕС із корейськими реакторами APR1400.
Після припинення участі KHNP та зміни корпоративних домовленостей ZE PAK фактично повернулася до початкового варіанта, але вже з іншою фінансовою моделлю та розподілом відповідальності.
Тепер контроль над новим проєктом має отримати SGE, а ZE PAK надасть майданчик і залишиться міноритарним партнером.
Водночас фінансування будівництва шести BWRX-300 ще не забезпечене. Невідомі остаточний бюджет, графік реалізації та механізми гарантування майбутніх доходів.
На відміну від Чехії, де програма SMR формується навколо одного досвідченого оператора, у Польщі існує кілька корпоративних ініціатив із власними інвесторами, проєктами та фінансовими інтересами.
Це створює потенціал для конкуренції й залучення приватного капіталу, але водночас ускладнює формування єдиної довгострокової стратегії.
Чеський підхід до SMR передбачає участь у технологічному бізнесі розробника. Польський – насамперед організацію будівництва та експлуатації реакторів на власних майданчиках.
Перший може забезпечити ширші можливості для національної промисловості, другий – залучити більше приватних інвесторів. Проте обидва ще мають довести економічну ефективність реальних проєктів.
Друга велика АЕС: Польща поступово змінює підхід
Попри складну історію проєкту в Понтнуві, було б неправильно вважати польську атомну програму непослідовною загалом.
Перша АЕС із технологією AP1000 зберегла основних партнерів навіть після зміни уряду. Держава забезпечила погодження фінансової підтримки, веде підготовчі роботи та просуває процедуру ліцензування.
Ба більше, під час підготовки другої великої АЕС Польща вже намагається уникнути частини проблем, які виникли на початковому етапі першого проєкту.
30 вересня 2026 року уряд затвердив оновлену програму атомної енергетики, яка передбачає спорудження двох великих АЕС сумарною потужністю до 9 ГВт.
13 жовтня Міністерство енергетики, PEJ та PGE підписали угоду про розподіл обов'язків.
PEJ визначено інвестором і координатором другого державного проєкту, а PGE відповідатиме за дослідження майданчиків та попередні техніко-економічні обґрунтування разом із потенційними постачальниками реакторних технологій.
Цього разу Польща проводить конкурентний діалог за участю компаній зі США, Франції та Канади.
Предметом порівняння мають стати не лише технологічні характеристики реакторів, а й фінансові умови, строки та перспективи промислового партнерства.
Перевагу серед майданчиків поки віддають Белхатуву й Коніну. Вибір технології та стратегічного партнера заплановано на 2027 рік, початок будівництва – приблизно на 2032-й, а запуск першого енергоблока – близько 2040 року.
У певному сенсі Польща наближається до тієї моделі підготовки, яку Чехія застосувала для Дукован: спочатку конкурентний відбір комплексної пропозиції, а потім визначення конкретних контрактних і фінансових зобов'язань.
Важливо й те, що PEJ уже може використати досвід, отриманий під час підготовки першої АЕС.
Яка модель має кращі перспективи
Станом на жовтень 2026 року Чехія випереджає Польщу за ступенем контрактної готовності нового атомного будівництва.
Вона визначила EPC-підрядника, уклала договір із зафіксованою контрактною вартістю, розподілила корпоративну відповідальність між державою та ČEZ і перейшла до виконання підготовчої стадії відповідно до погодженого графіка.
Польща має інші сильні сторони. Насамперед – схвалену Єврокомісією модель державної допомоги, реальну капіталізацію PEJ та початок формування міжнародного кредитного пакета. Водночас до укладання основного EPC-контракту остаточні зобов'язання підрядників щодо вартості та строків залишаються неповністю визначеними.
Чехія має EPC-контракт на два енергоблоки, тоді як польська оцінка інвестицій стосується трьох блоків і ширшого складу витрат. Крім того, обидві країни використовують різні фінансові механізми, що впливатимуть на загальну вартість капіталу.
Сам факт підписання чеського контракту на рік раніше не означає, що АЕС Дуковани вироблятиме електроенергію раніше за польську станцію. За нинішніми планами, комерційна експлуатація першого польського AP1000 передбачена у 2036 році, тоді як для першого нового енергоблока Дукован у попередньому графіку зазначався 2038 рік.
Але досвід європейського атомного будівництва свідчить, що визначальними будуть не лише дати в державних програмах. Вирішальне значення матимуть якість підготовки проєкту, контроль змін, доступність фінансування та здатність сторін виконувати контрактні зобов'язання.
Саме в цих питаннях чеська система наразі виглядає організаційно ціліснішою.
Вона поєднує державне фінансування, досвід оператора, сформовану інженерну школу та наявну промислову базу. Водночас нові атомні проєкти використовуються для розширення національних компетенцій, зокрема через участь ČEZ у капіталі Rolls-Royce SMR.
Польща фактично будує таку систему з нуля. Тому затримки у формуванні контрактів та складніша структура паралельних проєктів мають не лише управлінські, а й об'єктивні інституційні причини.
При цьому досвід обох країн демонструє спільний висновок: масштабне атомне будівництво в Європі сьогодні неможливо розглядати як звичайний комерційний проєкт.
Воно потребує державної участі, довгострокових механізмів забезпечення доходів, спеціальної системи управління ризиками та промислової політики.
Від того, наскільки ефективно ці елементи будуть поєднані, зрештою залежатиме не лише своєчасне введення енергоблоків, а й фактична собівартість атомної електроенергії.