Польський Понтнув повертається до BWRX-300: чому корейські APR1400 поступилися малим реакторам
14.10.2026
Фото: GE Vernova
Польська енергетична компанія ZE PAK та Synthos Green Energy (SGE) домовилися про будівництво шести малих модульних реакторів BWRX-300 сумарною потужністю 1800 МВт на майданчику вугільної електростанції Понтнув. Угода від 13 жовтня 2026 року фактично відновлює проєкт, від якого компанії відмовилися чотири роки тому заради спорудження великих корейських реакторів APR1400. Повернення до попередньої технології стало наслідком провалу корейського проєкту, зміни інвесторів та пошуку нової фінансової моделі.
Згідно з біржовим повідомленням ZE PAK, сторони створять спільну компанію PAK BWRX S.A., яка займатиметься підготовкою, будівництвом та експлуатацією атомної електростанції.
Контрольний пакет акцій і право управління проєктом отримає SGE, що належить польському підприємцю Міхалу Соловову. ZE PAK, яку очолює Пйотр Жак, збереже міноритарну участь.
SGE також передасть новій компанії права на використання технології BWRX-300, розробленої GE Vernova Hitachi Nuclear Energy, у межах майданчика Понтнув та території радіусом 10 км навколо нього.
Угода містить конкретні майнові та фінансові зобов'язання. ZE PAK власним коштом підготує майданчик після завершення нинішньої виробничої діяльності. Земельні активи частково внесуть до капіталу спільної компанії, а частково продадуть їй за 300 млн злотих без ПДВ. Ціна може бути зменшена максимум на 50 млн злотих залежно від фактичних витрат на підготовку території.
Передачу майданчика планують завершити у 2030 році, а платежі здійснюватимуться протягом 2028-2030 років.
Ще одна важлива умова – ZE PAK отримує право продати свою частку SGE за 100 млн євро, якщо спільне підприємство досягне погоджених етапів реалізації протягом перших п'яти років. Угода також передбачає механізм повернення майданчика ZE PAK у разі провалу проєкту або істотного порушення графіка.
Таким чином, власник вугільної електростанції не бере на себе керівництво атомним будівництвом, але монетизує наявні промислові активи, зберігає можливість участі в майбутньому проєкті та отримує механізми виходу з нього.
Створення спільної компанії ще потребує необхідних антимонопольних погоджень. Остаточне інвестиційне рішення, загальну вартість шести реакторів та графік їхнього введення в експлуатацію сторони поки не оголосили.
Повернення до проєкту, від якого відмовилися у 2022 році
Ще 31 серпня 2021 року ZE PAK підписала угоду про співпрацю з австрійською MS Innovation Impulse за участю Synthos Green Energy. Вона передбачала створення спільного підприємства для будівництва малих модульних реакторів на території Понтнува.
На той час розглядалося спорудження чотирьох-шести BWRX-300.
Однак 31 жовтня 2022 року ZE PAK розірвала цю угоду. Офіційним поясненням стало бажання компанії проаналізувати альтернативні можливості використання майданчика та наявної інфраструктури.
Майже одночасно ZE PAK та державна енергетична група PGE домовилися з південнокорейською Korea Hydro & Nuclear Power (KHNP) про підготовку будівництва великої АЕС.
Для нового проєкту обрали корейські реактори APR1400 – спочатку два енергоблоки загальною потужністю близько 2800 МВт із перспективою подальшого розширення.
У 2023 році PGE та ZE PAK створили спільну компанію PGE PAK Energia Jądrowa з рівними частками. Проєкт отримав принципове урядове рішення, яке дозволяло продовжити підготовку атомного будівництва. Перший енергоблок планували ввести в експлуатацію приблизно у 2035 році.
Проте далі попередньої підготовки корейська ініціатива не просунулася.
У серпні 2025 року KHNP підтвердила припинення своєї діяльності в Польщі, а в жовтні PGE домовилася про викуп 50-відсоткової частки ZE PAK у спільній проєктній компанії.
Тепер ZE PAK знову домовляється із Synthos про використання того самого промислового майданчика для BWRX-300. Різниця полягає в тому, що цього разу сторони визначили контроль над проєктом, умови передачі землі, механізми виходу інвестора та права на реакторну технологію.
Чому провалився корейський проєкт
Причини виходу KHNP із Польщі не зводяться до одного рішення. Найважливішими були відсутність повноцінної фінансової моделі, недостатньо визначений державний статус проєкту та глобальні домовленості корейської компанії з американською Westinghouse.
Перша проблема – фінансування. На відміну від першої польської АЕС, яку державна Polskie Elektrownie Jądrowe будує за технологією AP1000 із масштабною бюджетною підтримкою, проєкт у Понтнуві спочатку позиціювався як комерційна ініціатива енергетичних компаній.
Для двох великих енергоблоків це означало потребу залучити десятки мільярдів злотих, не маючи затвердженої схеми державних гарантій та довгострокового забезпечення доходів.
Польський енергетичний аналітик Якуб Вєх у коментарі для Onet торік звертав увагу саме на цю суперечність. На його думку, польська влада помилково намагалася представити будівництво великої АЕС як звичайний комерційний проєкт, хоча подібні інвестиції практично неможливо реалізувати без державної участі.
Вєх також порівнював темпи підготовки двох польських атомних проєктів. Поки американський проєкт отримував дозволи, розробляв фінансову модель та укладав інженерні контракти, корейська ініціатива залишалася переважно на рівні попередніх домовленостей.
Друга проблема – конфлікт KHNP із Westinghouse. У січні 2025 року Westinghouse, Korea Electric Power Corporation (KEPCO) та KHNP врегулювали багаторічну суперечку щодо прав інтелектуальної власності на реакторні технології.
Американська компанія стверджувала, що корейські розробки APR1000 та APR1400 використовують технологічні рішення, права на які належать Westinghouse.
Комерційні умови врегулювання залишилися конфіденційними. Однак у серпні 2025 року Yonhap із посиланням на галузеві джерела повідомило, що угода обмежує можливість KHNP самостійно претендувати на нові атомні контракти в країнах ЄС, за винятком Чехії, а також у Великій Британії та Північній Америці.
Після укладення угоди KHNP припинила участь у низці європейських проєктів, зокрема у Польщі, Швеції, Словенії та Нідерландах.
При цьому керівник KHNP Хван Чжу Хо публічно пояснював вихід із Польщі рішеннями нового польського уряду щодо проєктів за участю державних компаній.
Якуб Вєх вважає таке пояснення неповним. На його думку, саме поєднання слабкої підготовки польського проєкту та нових глобальних домовленостей KHNP із Westinghouse визначило його долю.
Показово, що в Чехії корейська компанія залишилася. Там KHNP отримала контракт на спорудження двох реакторів APR1000 на АЕС Дуковани, а держава підготувала окрему фінансову модель.
Чому ZE PAK знову обрала BWRX-300
Після виходу KHNP та продажу частки в PGE PAK Energia Jądrowa ZE PAK залишилася власником майданчика, придатного для розміщення нових генерувальних потужностей. Однак реалізація великої АЕС вимагала б нового технологічного партнера, погодження державної участі та фактичного перезапуску всього інвестиційного процесу.
SGE натомість уже має права на впровадження BWRX-300, бере участь у міжнародній програмі розроблення стандартизованого проєкту реактора та формує власний портфель атомних проєктів у Польщі й інших країнах.
Для ZE PAK це означає можливість передати основний тягар підготовки атомного будівництва спеціалізованому інвестору, який уже працює з виробником технології.
Для SGE майданчик Понтнув також має очевидні переваги: наявна енергетична інфраструктура, підготовлені промислові території, кваліфіковані кадри та перспективи використання існуючого електромережевого вузла. Водночас фактична можливість повторного використання мережевого обладнання, систем охолодження та інших об'єктів потребуватиме окремого технічного обґрунтування.
Є й відмінність у масштабі інвестицій.
Замість двох великих реакторів потужністю по 1400 МВт нові партнери пропонують шість енергоблоків по 300 МВт. Сумарна потужність майбутньої станції зменшується з 2800 до 1800 МВт.
Менший розмір окремого енергоблока теоретично дозволяє розподіляти капітальні вкладення між кількома чергами будівництва. Проте це не означає автоматичного зменшення вартості одного мегавата встановленої потужності.
Економічні переваги SMR значною мірою залежать від серійності виробництва, повторного використання проєктних рішень та тривалості будівництва.
Чи справді BWRX-300 буде дешевшим: оцінки експертів
Попри оптимістичні заяви розробників, економічні характеристики перших BWRX-300 ще не підтверджені досвідом експлуатації.
Найважливішим орієнтиром залишається канадський проєкт Darlington, де Ontario Power Generation (OPG) споруджує перший реактор.
Згідно з офіційним кошторисом OPG, будівництво першого енергоблока оцінюється у 6,1 млрд канадських доларів, а спільна інфраструктура для чотирьох реакторів – ще в 1,6 млрд. Загальний бюджет чотириблокового комплексу становить 20,9 млрд канадських доларів.
Ці показники демонструють, наскільки вартісним залишається навіть відносно невеликий атомний енергоблок на початковому етапі комерціалізації технології.
Данський аналітик атомної енергетики Йоган Крістіан Соллід проаналізував очікувану собівартість електроенергії чотирьох BWRX-300 у Дарлінгтоні. За даними, які OPG надала регулятору Ontario Energy Board, прогнозований приведений рівень собівартості електроенергії (LCOE) для всього комплексу становить 149 канадських доларів за МВт·год у цінах 2024 року. Це відповідає приблизно 95 євро/МВт·год у цінах 2025 року.
За розрахунками Солліда, питомі капітальні витрати без урахування фінансування та інфляції в період будівництва можуть знизитися приблизно з 10,7 тис. євро/кВт для першого реактора до 6,9 тис. євро/кВт для четвертого.
Втім аналітик наголошує, що це прогноз, а не фактична собівартість електроенергії вже діючих енергоблоків. До того ж кошториси наступних трьох реакторів мають нижчий ступінь деталізації, ніж кошторис першого.
Тож перехід від APR1400 до BWRX-300 не розв'язує автоматично головну проблему попереднього проєкту – пошук фінансової моделі. Він змінює масштаб початкових вкладень та можливості організації будівництва, але не усуває капіталомісткості атомної генерації.
Хто фінансуватиме нову АЕС
SGE останніми місяцями активно залучає приватних інвесторів до своєї програми SMR.
30 вересня компанія оголосила про інвестиційні зобов'язання групи польських підприємців на загальну суму 500 млн злотих. Серед учасників – представники InPost, Maspex, ZPUE та ElevenLabs.
Проте ці кошти призначені для розвитку загального портфеля проєктів SGE, а не безпосередньо для фінансування шести реакторів у Понтнуві.
Паралельно Orlen Synthos Green Energy (OSGE), спільне підприємство Orlen та SGE, звернулося до польського уряду щодо запровадження двосторонніх контрактів на різницю для програми будівництва 14 BWRX-300 на трьох майданчиках.
Такий механізм гарантує виробнику визначений рівень доходів від електроенергії: коли ринкова ціна нижча за погоджену, інвестор отримує компенсацію, а коли вища – повертає різницю.
Однак державна підтримка цієї програми ще не погоджена, а умови її можливого застосування до нового проєкту ZE PAK та SGE не визначені.
Таким чином, компанії погодили корпоративну структуру, розподіл відповідальності та умови використання майданчика, але головне фінансове питання – за рахунок яких джерел будуватимуться шість реакторів – залишається відкритим.
Чи відмовляється Польща від великої АЕС у Конінському регіоні
Ще одна особливість нинішньої ситуації полягає в тому, що проєкт BWRX-300 розвивається паралельно з державною програмою будівництва другої великої атомної електростанції.
13 жовтня, того самого дня, коли ZE PAK та SGE підписали свою угоду, Міністерство енергетики Польщі, PEJ та PGE домовилися про розподіл обов'язків у підготовці другої державної АЕС.
Інвестором має стати PEJ, а PGE відповідатиме за попередні дослідження майданчиків і техніко-економічні обґрунтування разом із потенційними постачальниками технологій.
Серед пріоритетних районів розміщення залишаються Белхатув і Конін.