NUCNEXT 2026: як війна змінює правила української атомної енергетики
29.09.2026
Фото: УкрЯТ
Окупація атомної електростанції як окремий сценарій ядерної безпеки, міжнародні «воєнні стрес-тести», ММР на майданчиках зруйнованої теплової генерації, експлуатація ВВЕР-1000 за межами 60 років і спроба відновити власне виробництво медичних ізотопів.
На VIII Міжнародній науково-технічній конференції NUCNEXT 2026, яка відбулася у Києві 24-25 вересня, говорили про технології майже всього життєвого циклу атомної енергетики – від нового будівництва до поводження з радіоактивними відходами.
Але крізь дуже різні доповіді проступала спільна тема. Українська атомна галузь уже накопичила досвід, для якого значною мірою не існує готових міжнародних правил та старих проєктних рішень.
Після ЗАЕС: чи потрібен ядерній безпеці «шостий рівень»
Одну з найцікавіших пропозицій представив фахівець Запорізької АЕС Сергій Шигін. Він запропонував доповнити традиційну концепцію глибокоешелонованого захисту ще одним – шостим – рівнем.
Чинна концепція МАГАТЕ передбачає п'ять рівнів: від запобігання відхиленням від нормальної експлуатації та відмовам обладнання до управління аваріями і пом'якшення радіологічних наслідків значних викидів. Запропонований Шигіним шостий рівень мав би діяти там, де безпеку АЕС уже неможливо забезпечити виключно технічними, організаційними або експлуатаційними заходами.
Йдеться про політичне, державне та міжнародне реагування.
Серед можливих критеріїв його активації Шигін назвав окупацію або збройне захоплення майданчика АЕС, використання території станції у військових цілях, розміщення там військової техніки, боєприпасів чи особового складу, тривалу втрату державного контролю, неможливість безпечної ротації персоналу, порушення зовнішнього енергопостачання та логістики через бойові дії.
Запропонована концепція передбачає заздалегідь погоджені міжнародні механізми реагування, дипломатичні та економічні заходи, обмеження ядерного співробітництва з державою, яка створює загрозу, технічну допомогу оператору, резервні системи зв'язку, координацію держав-партнерів, спільні навчання.
Окремо запропоновано проводити стрес-тести, які моделювали б не лише важкі аварії, а й війну, окупацію та цілеспрямоване руйнування критичної інфраструктури, а після таких криз – переглядати міжнародні норми безпеки. Серед інших ідей – створення міжнародного фонду відновлення пошкоджених АЕС.
Поки це експертна пропозиція, а не позиція держави чи МАГАТЕ. Причому сам автор наголосив: станція не здатна самостійно впровадити такий рівень захисту – він належить до компетенції держав та міжнародної спільноти. Оператор може лише ініціювати формування концепції та підготувати її технічне обґрунтування.
Проте сама постановка питання показова. Досвід ЗАЕС виявив ситуацію, в якій традиційні технічні бар'єри безпеки можуть залишатися працездатними, але оператор втрачає можливість контролювати зовнішні умови їхнього функціонування.
Академік Анатолій Носовський у цьому ж контексті говорив про необхідність перегляду аварійного планування. За його словами, в умовах війни країна не може просто превентивно зупинити всі атомні енергоблоки, тому потрібні критерії, за яких блок переводиться на знижену потужність або повністю зупиняється.
Аварійні плани, на його думку, мають враховувати не лише розвиток самої аварії, а й можливість евакуації, доставку персоналу, дизельного пального та запасних частин в умовах порушеної логістики.
Таким чином, український воєнний досвід поступово переходить із категорії «виняткової ситуації» у предмет для майбутніх норм і методик.
Війна вже змінює правила ядерної захищеності
Якщо «шостий рівень» поки залишається пропозицією, то частину правил ядерної захищеності Україна вже змінила з урахуванням воєнного досвіду.
Голова Держатомрегулювання Олег Коріков звернув увагу на зростання ризику втрати регулюючого контролю над радіоактивними матеріалами та джерелами іонізуючого випромінювання через бойові дії й тимчасову окупацію територій. За його словами, проблема має не лише короткостроковий, а й середньо- та довгостроковий вимір.
У квітні 2026 року Кабмін постановою №553 суттєво оновив порядок реагування на виявлення радіоактивних матеріалів у незаконному обігу, який діяв ще з 2003 року. Документ тепер окремо визначає дії у випадку, коли матеріали можуть опинитися поза регулюючим контролем через бойові дії, теракти, диверсії або інші наслідки російської агресії.
Зокрема, суб'єкти, які працюють із такими матеріалами, повинні за можливості невідкладно перемістити їх до безпечного місця зберігання. Якщо радіоактивні матеріали виявлено в районі бойових дій, куди цивільні служби не мають доступу, їх вилучення та переміщення до безпечного району покладається на військове командування разом із військовими адміністраціями. У разі втрати контролю на тимчасово окупованій території його відновлення передбачене після усунення загроз.
Одночасно оновлено процедури радіаційного обстеження, взаємодії ДСНС, СБУ, Держатомрегулювання, місцевої влади та «Радону», а також дії у разі виявлення підозрілих матеріалів на державному кордоні.
Це практичний приклад того самого процесу, про який говорили Шигін і Носовський: війна перестає розглядатися як зовнішня обставина, яку неможливо закласти у правила, і поступово стає окремим сценарієм, для якого створюються процедури реагування.
Від ХАЕС-3,4 до українського проєкту покоління III+
У питаннях нового будівництва Україна поки рухається кількома паралельними напрямами.
Міненерго на конференції назвало два основні: завершення частково споруджених енергоблоків №3-4 Хмельницької АЕС з ВВЕР-1000 та нове будівництво за технологією AP1000.
Заступник генерального директора філії «Атомпроєктінжиніринг» «Енергоатома» Олександр Косінський повідомив, що для майбутніх AP1000 на майданчику ХАЕС розроблено ТЕО. У грудні 2024 року відбулися десять онлайн-обговорень, а транскордонні консультації завершено з Румунією, Польщею, Молдовою та Австрією. На момент конференції очікувалося завершення консультацій з Угорщиною та Болгарією.
Наступним етапом, за його словами, має стати ухвалення закону про розміщення, проєктування та будівництво нових ядерних установок на Хмельницькій АЕС.
Втім, одну з найцікавіших концепцій нового будівництва представив КІЕП.
Голова правління інституту Юрій Сапожников запропонував дивитися на добудову ХАЕС-3,4 не лише як на спосіб отримати два додаткові енергоблоки, а й як на технологічну основу для створення у перспективі власного українського проєкту енергоблока покоління III+ з реактором під тиском.
КІЕП виходить із того, що в Україні ще зберігається комплексна школа проєктування ВВЕР. Сапожников водночас не говорив про створення власної реакторної установки з нуля. Навпаки, він окремо зазначив необхідність співпраці з виробником реакторної установки, тоді як значну частину решти обладнання, за його оцінкою, можна закуповувати на міжнародному ринку або виготовляти в Україні.
Він пропонує розглядати добудову енергоблоків №3-4 ХАЕС як перехідний етап до майбутнього національного проєкту III+.
ММР: від меморандумів до конкретних майданчиків
У сегменті малих модульних реакторів на NUCNEXT переважно підтвердили напрям, про який InfoAtom уже писав після галузевого круглого столу у березні.
«Енергоатом» у межах американської програми FIRST оцінював 11 потенційних майданчиків за підходами МАГАТЕ, методиками EPRI та українськими вимогами. До трійки перспективних увійшли майданчик Трипільської ТЕС, один із «зелених» майданчиків – Коростенський – та ArcelorMittal Кривий Ріг. Для металургійного підприємства попередню оцінку проводили на запит самої компанії.
Ці ж три майданчики InfoAtom називав ще у березні. Тоді ж повідомлялося, що з десяти проаналізованих реакторних технологій для детальнішого вивчення «Енергоатом» відібрав BWRX-300 від GE Hitachi, SMR-300 від Holtec International та Natrium від TerraPower.
Тому сама трійка технологій уже не є новиною NUCNEXT. Важливіше інше: робота переходить від загального інтересу до ММР до аналізу конкретних майданчиків, технологій і потенційних промислових споживачів.
Особливе місце тут займають сценарії заміщення зруйнованої теплової генерації та енергозабезпечення великих промислових підприємств. Саме вони значною мірою визначатимуть, чи отримає ММР в Україні реальний економічний кейс, а не лише місце в енергетичних стратегіях.
Гроші на зняття з експлуатації – і ресурс за межами 60 років
Поки Україна обговорює нові реактори, для діючого парку постають два протилежні за напрямом, але тісно пов'язані питання: скільки ще можуть працювати наявні блоки і як фінансуватиметься їхнє майбутнє зняття з експлуатації.
Директор департаменту ядерної енергетики Міненерго Ігор Іванов повідомив, що 2026 року міністерство вперше за 20 років відновило повноцінне управління фінансовим резервом на зняття енергоблоків АЕС з експлуатації.
Понад 844 млн грн резерву вже інвестовано у державні цінні папери, до кінця року планується інвестувати ще понад 300 млн грн. За словами Іванова, загальний обсяг таких вкладень за два роки має перевищити 1,5 млрд грн.
Одночасно технічні дослідження вже дивляться значно далі нинішніх строків експлуатації ВВЕР-1000.
Старший науковий співробітник ДНТЦ ЯРБ Володимир Демко представив методологічні підходи до оцінювання радіаційного розпухання вигородки реактора на горизонті до 80 років експлуатації. Стан внутрішньокорпусних пристроїв може стати одним із факторів, що обмежуватимуть наддовгострокову експлуатацію ВВЕР-1000.
Під час дискусії Демко уточнив: нинішні розрахунки показують можливість експлуатації до 60 років. Водночас нейтронно-фізичні оцінки містять значний консерватизм, а уточнення методики з використанням фактичних вимірювань вигородки потенційно може дозволити обґрунтовувати експлуатацію й за цією межею.
Тобто мова поки не про рішення експлуатувати українські ВВЕР-1000 80 років, а про формування методичної бази, яка в майбутньому дозволить відповісти, чи можливо це робити безпечно.
Коли нові вимоги безпеки переходять у розрахунки
Менш помітна, але практична частина конференції стосувалася того, що відбувається між новими нормативними вимогами та реальною експлуатацією.
Генеральний директор ТОВ «Енергобезпека Груп» Олександр Мазурок, який модерував секційну панель «Розрахункові інновації для підвищення безпеки та ефективності АЕС», під час дискусії щодо кваліфікації обладнання повідомив, що «Енергобезпека Груп» розробляє для НТЦ «Енергоатома» методику виконання робіт з розширених проєктних умов відповідно до НП-245.
Питання виникає через розширені проєктні умови: нові параметри та граничні умови аварійних сценаріїв потенційно можуть змінювати вимоги, за якими оцінюється обладнання.
У ДНТЦ ЯРБ пояснили, що на кваліфікацію обладнання на проєктні аварії ці зміни не вплинуть. Щодо розширених проєктних умов остаточні підходи ще формуються.
На цій же секції розглядалася інша проблема – українська нормативна база поки не містить достатньо повної методології оцінки локального руйнування залізобетонних конструкцій під час екстремальних динамічних впливів.
У доповіді Олександра Халченкова з ДНТЦ ЯРБ показано, що традиційні емпіричні підходи не завжди дозволяють коректно описати взаємодію вибухових хвиль, реальну геометрію захисної оболонки, армування, попереднє напруження та сталеве герметичне облицювання. Для таких задач пропонується застосовувати сучасне чисельне моделювання.
Від гафнію до українського продукту для європейських ВВЕР-1000
Ще один напрям стосується вже не будівництва нових реакторів, а локалізації компонентів для діючого парку ВВЕР-1000.
Старший науковий співробітник ННЦ ХФТІ Валерій Зуйок представив результати робіт із новими нейтронопоглинаючими матеріалами для поглинаючих елементів системи управління та захисту ВВЕР-1000. Окремі дослідження стосувалися охолодження таких елементів та корозійної стійкості матеріалів, що містять гафній.
У ХФТІ в лабораторних умовах уже виготовляли зразки кількох матеріалів на основі гафнію та оцінювали їхню нейтронопоглинаючу здатність, тепловиділення, радіаційні характеристики й корозійну стійкість. Після серії розрахунків і випробувань найбільш перспективними для тривалої роботи виявилися металевий гафній і гафнат диспрозію. За розрахунками, вони можуть зберігати достатню ефективність поглинання нейтронів протягом 10 років експлуатації у режимі регулювання.
Робота має і цілком практичний контекст. Поглинаючі елементи подібного призначення вже виготовляються в Україні для власних АЕС. Водночас їхній ресурс обмежують, зокрема, деградація оболонки та радіаційне розпухання карбіду бору. Застосування інших поглинаючих матеріалів може стати одним зі шляхів подальшого вдосконалення конструкції.
Зуйок також звернув увагу на потенційний ринок за межами України – АЕС Східної Європи, які експлуатують ВВЕР-1000. За його оцінкою, український поглинаючий елемент міг би претендувати на цей ринок, якщо матиме надійність, ефективність і ресурс не нижчі за штатну конструкцію.
Поки йдеться саме про науково-дослідну розробку, а не готовий серійний продукт. Але цей напрям показує іншу можливу нішу для української атомної промисловості – не лише локалізацію обладнання для власних АЕС, а й створення компонентів для європейського парку ВВЕР у процесі його відмови від російських постачань.
РАВ: від сортування до меншої кількості контейнерів
Серед менш масштабних, але вже практично реалізованих рішень – зміна системи поводження з твердими радіоактивними відходами на Рівненській АЕС.
На станції визначили дев'ять окремих потоків ТРВ, організували їх роздільне збирання та облік, а подальший шлях відходів відразу пов'язали з технологією переробки та критеріями приймання на захоронення. Ці підходи верифікували з оператором сховищ для захоронення та Держатомрегулюванням.
Для окремих потоків результат уже можна виміряти. Середня маса упаковки зросла зі 100 до 300 кг, а річна потреба скоротилася з 59 до 19 контейнерів.
Атом не лише для електроенергії
Ще один напрям, де Україна має значну ядерну інфраструктуру, але залишається залежною від зовнішніх постачань, – медичні ізотопи.
Заступниця директора ДП «ІЗОТОП» Оксана Король повідомила, що Україна імпортує терапевтичні ізотопи та радіофармпрепарати для SPECT-діагностики. Серед проблем вона назвала залежність від іноземних виробників, логістики та цін, особливо чутливу в умовах війни.
Наявне внутрішнє виробництво насамперед пов'язане з F-18 на медичних циклотронах. За представленими на конференції планами, у 2027 році має з'явитися ще один циклотрон, у 2028-2029 роках – ще два. Але цей напрям не вирішує проблему доступу до інших критично важливих ізотопів.
ДП «ІЗОТОП» пропонує створити Національний ізотопний кластер, який поєднав би потужний циклотрон 30-35 МеВ, нейтронний потік дослідницького реактора Інституту ядерних досліджень та нейтронне джерело ННЦ ХФТІ.
Концепцію циклотронного напряму розробляли у 2024-2025 роках і представляли міністерствам та Верховній Раді. Однак сам кластер поки залишається проєктною пропозицією, для реалізації якої необхідне зовнішнє фінансування.
Між планами і спроможністю
Конференція NUCNEXT 2026 залишила досить неоднорідну картину. Частина проєктів уже рухається через ТЕО, погодження, нормативні зміни та конкретні інженерні роботи. Інші поки існують на рівні концепцій, для яких ще потрібно знайти фінансування, технологічних партнерів або політичне рішення.
Україна одночасно говорить про AP1000, добудову ХАЕС-3,4, розглядає ММР тощо. Паралельно потрібно продовжувати ресурс діючих енергоблоків, накопичувати кошти на їхнє майбутнє зняття з експлуатації, перебудовувати поводження з РАВ і зберігати наукову та інженерну базу.
А над усім цим тепер стоїть досвід війни.
Україна першою у світі зіткнулася з тривалою збройною окупацією великої АЕС, а вся її ядерна енергетика працює в умовах атак на енергетичну інфраструктуру, пошкодження мереж і постійної військової загрози. Як зазначив у виступі на конференції директор WINS Ларс ван Дассен, всі три відомі йому випадки захоплення ядерно-енергетичних об'єктів однією державою в іншої сталися саме в Україні – Севастопольський дослідницький реактор у 2014 році, Чорнобильська зона та ЗАЕС у 2022-му.
Тепер завдання полягає не лише в тому, щоб витримати ці умови, а й у тому, щоб перетворити отриманий досвід на нові технічні рішення, нормативи та міжнародні правила – і водночас не втратити власні інженерні компетенції, без яких жоден із майбутніх атомних проєктів не стане по-справжньому українським.