ММР в Україні: Галузь просить прискорити встановлення правил гри для нової атомної генерації
23.03.2026
Фото: УкрЯТ
На круглому столі «ММР в Україні: від стратегії до реалізації. Енергетична безпека та відновлення» представники Українського ядерного товариства, «Енергоатома», парламенту, наукових установ і промислових компаній обговорили не лише перспективи малих модульних реакторів, а й головні бар'єри, які вже зараз стримують їхнє впровадження в Україні. Серед ключових тем – місце ММР у повоєнній архітектурі енергосистеми, готовність конкретних технологій до розгортання, проблеми ліцензування, адаптація нормативної бази, формування ланцюгів постачання та роль українських інженерних і виробничих компаній у майбутніх проєктах.
Фактично дискусія звелася до кількох базових висновків. По-перше, ММР у Києві вже не розглядають як суто теоретичну або далеку технологію: галузь намагається перейти від загальних розмов до вибору майданчиків, технологій і моделі регулювання. По-друге, головна проблема сьогодні – не відсутність інтересу, а відсутність узгоджених рішень держави: дорожня карта досі не оформлена, а регуляторне та законодавче поле, за оцінками учасників, лишається надто повільним і фрагментованим для такого типу проєктів.
ММР як відповідь на воєнні ризики і трансформацію енергосистеми
Відкриваючи захід, президент Українського ядерного товариства Володимир Холоша наголосив, що в умовах війни українська енергосистема зіткнулася з системними ударами по генерації та мережевій інфраструктурі, втратою базового навантаження, зростанням імпорту електроенергії та дефіцитом гнучкості. На його думку, саме ці фактори змушують Україну шукати нову модель енергетичної стійкості, а малі модульні реактори можуть стати одним з її елементів.
Учасники дискусії неодноразово поверталися до тези, що великі централізовані вузли генерації в умовах війни виявилися надто вразливими. В цьому контексті ММР розглядалися як інструмент децентралізації, який потенційно може посилити стійкість енергосистеми, зменшити залежність від імпорту викопного палива, підтримати декарбонізацію і дати нову базову генерацію для окремих регіонів або промислових кластерів.
При цьому в Українському ядерному товаристві наголосили: малі модульні реактори не є універсальним рішенням, однак вони вже входять до переліку технологій, які слід розглядати в межах довгострокової трансформації енергосистеми.
«Енергоатом» звузив коло до трьох технологій
Представників філії ВП «Атомпроектінжиніринг» «Енергоатома». Вони повідомили, що в рамках попереднього аналізу розглядали 10 найбільш готових технологій ММР із числа тих, що сьогодні представлені на світовому ринку, хоча загалом у світі вже відомо значно більше проєктів.
За результатами ранжування для подальшого детального вивчення було обрано три технології: BWRX-300 від GE Hitachi, SMR-300 від Holtec International та Natrium від TerraPower. Саме ці проєкти, за оцінкою представників «Енергоатома», сьогодні мають найбільшу ступінь технологічної готовності та найкращі шанси перейти у фазу практичної реалізації в найближчі роки.
Окремо вони повідомили, що вже оцінювалися й потенційні майданчики для розміщення ММР. Серед них назвали майданчик Трипільської ТЕС, територію ArcelorMittal Кривий Ріг та один із «зелених» майданчиків – Коростенський. Також опрацьовується можливість розміщення ММР у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, що прямо випливає із затверджених державою стратегічних документів.
Звучала й інша важлива деталь: співпраця з окремими міжнародними розробниками давно вийшла за межі загальних меморандумів. За словами учасників круглого столу, з Holtec ведеться окрема проєктна робота щодо можливого розгортання SMR-300 в Україні, а з «Центренерго» та промисловими партнерами уже відпрацьовувалися попередні схеми можливого розміщення двоблочних конфігурацій.
Ліцензування залишається одним із головних вузьких місць
Значна частина дискусії була присвячена саме ліцензуванню, в рамках якої представники «Атомпроектінжинірингу» порівняли підходи США, Канади, Великої Британії та України.
Начальник відділу ліцензування ВП «АПІ» Тетяна Закревська детально зупинилася на американських процедурах 10 CFR Part 50 і 10 CFR Part 52, пояснивши, чому більшість сучасних ММР-проєктів у США рухаються двоетапним шляхом, а не через повністю сертифікований дизайн. За її словами, для інноваційних реакторів набагато складніше одразу підготувати проєкт до повної стандартизованої сертифікації, тому розробники обирають більш гнучку модель, яка дозволяє паралельно вести будівництво і доопрацювання окремих технічних рішень.
За оцінкою учасників круглого столу, чинна процедура в Україні є довгою, багатошаровою і погано пристосованою до швидкого впровадження нових технологій. При цьому проблема не зводиться лише до одного закону чи одного регулятора: мова йде про цілий масив актів, норм, правил, стандартів, технічних документів і підходів, значна частина яких формувалася під великі реактори типу ВВЕР і не враховує специфіку нових проєктів.
Також пролунала думка, що Україні доведеться або прискорено гармонізувати нормативну базу з міжнародними стандартами, або шукати модель прямого або часткового визнання результатів експертиз, які вже провели іноземні регулятори. Інакше, як зауважили кілька спікерів, країна ризикує роками повторювати ті самі перевірки «з нуля».
Окремо під час дискусії прозвучала теза про можливе зменшення санітарно-захисної зони для нових ядерних проєктів. Заступник генерального директора філії «ВП «Атомпроєктінжиніринг» Олександр Косінський навів приклад, що для двоблочного проєкту AP1000 розрахункова санітарно-захисна зона нібито могла становити близько 650 метрів замість звичних «радянських» 3 км, а окремі розробники ММР узагалі намагаються наблизити її до меж самого майданчика. Водночас саме ця частина дискусії потребує найбільш обережного і критичного підходу: будь-яке скорочення санітарних обмежень не може подаватися як технічна формальність або спрощення для зручності розміщення ММР на майданчиках ТЕС чи ТЕЦ. Йдеться про питання суспільної довіри, аварійного планування, захисту населення та готовності регулятора брати на себе відповідальність за нові підходи. Без публічної фахової експертизи, прозорих розрахунків для кожного конкретного майданчика і окремого пояснення, чим нова модель захисту краща за чинну, ідея зменшення санітарної зони ризикує виглядати не як ознака технологічного прогресу, а як спроба адміністративно підлаштувати норми під заздалегідь бажане рішення.
Промисловість уже готується до участі в ланцюгах постачання
Ще один важливий блок стосувався промислової кооперації. У «Атомпроектінжинірингу» окремо представили напрацювання щодо ланцюгів постачання для майбутніх проєктів ММР і наголосили, що українські підприємства мають реальні шанси претендувати щонайменше на частину сегменту загальностанційного обладнання.
За словами представників компанії, українські виробники вже заявили про потенційну готовність виготовляти теплообмінники, трансформатори, розподільчі пристрої, дизель-генератори, насоси, електродвигуни, клапани, баки, трубопроводи, датчики та електронні компоненти. Однак ключова умова – відповідність міжнародним стандартам, насамперед таким системам, як ASME, ASTM, ANSI, EN та ISO.
Окремо прозвучала теза, що Україна не повинна обмежуватися лише роллю постачальника простих компонентів. Якщо вчасно побудувати систему сертифікації, адаптувати стандарти і підтвердити виробничу спроможність підприємств, частина компаній зможе претендувати й на більш відповідальні позиції в ланцюгах постачання.
Наукова база для ММР в Україні є, але її потрібно вбудувати в систему
Науковий блок круглого столу був присвячений питанню, наскільки український дослідницький і експертний комплекс готовий супроводжувати проєкти ММР.
Директор ГО «Інститут досліджень ядерної енергетики», ст.н.с ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут» Валерій Зуйок наголосив, що для першої хвилі впровадження в Україні найменш ризикованим напрямом виглядають саме водо-водяні ММР, оскільки для них існує найбільша база знань, апробовані розрахункові коди, матеріали й сценарії безпеки. Він також звернув увагу на технічні нюанси, які при виборі конкретної технології не можна ігнорувати: розмір активної зони, особливості маневрування, залишкове тепловиділення та обсяги рідких радіоактивних відходів при зміні концентрації борної кислоти.
Своєю чергою представник Інституту ядерних досліджень НАН України Євген Малий підкреслив, що науковий супровід ММР повинен охоплювати широкий спектр завдань – від моделювання режимів і аналізу безпеки до паливного циклу, матеріалознавства, інтеграції в енергосистему та підготовки кадрів. Він нагадав, що в інституті є діючий дослідницький реактор та комплекс гарячих камер, які можуть бути корисними для вивчення матеріалів, опромінених у реакторних умовах, і в перспективі – для супроводу нових реакторних технологій.
«Радій» уже працює над майбутніми ММР
Однією з найпрактичніших стала доповідь генерального директора НВП «Радій» Аліни Бегун. Вона навела приклади того, як українська компанія вже інтегрована в міжнародні ядерні проєкти і з якими труднощами стикається на цьому шляху.
За її словами, «Радій» вже працює з TerraPower: прототип системи аварійного захисту для малого модульного реактора був поставлений до США, пройшов випробування, а далі компанія отримала контракт на постачання серійної системи. Водночас шлях до цього контракту був складним: американська сторона спочатку наполягала на перенесенні виробництва до США, а окремі інші потенційні партнери відмовлялися від співпраці не через технічні причини, а через воєнні ризики та проблеми зі страхуванням поставок з України.
У НВП «Радій» також нагадали, що компанія є сьомою у світі, яка сертифікувала свою платформу у Комісії ядерного регулювання США для систем безпеки атомних електростанцій, і саме це, на думку спікера, доводить: Україна здатна входити в глобальні високотехнологічні проєкти не лише як ринок, а і як постачальник критично важливих рішень.
Energy Safety Group: український інжиніринг уже може стати локальним партнером для вендорів
Окрему презентацію представила провідний інженер ТОВ «Енергобезпека Груп» Віта Шпіллер. Вона наголосила, що компанія, яка входить до групи компаній Energy Safety Group, уже має досвід складних EPC-проєктів на ядерних об'єктах в Україні та Європі й може стати локальним партнером для міжнародних розробників ММР в Україні.
Йдеться не лише про класичний інжиніринг, а про повний спектр робіт: імовірнісний аналіз безпеки, розробку звітів з аналізу безпеки, теплогідравлічні, нейтронно-фізичні та міцнісні розрахунки, оцінку сейсмостійкості, аналіз радіаційних наслідків, розробку стратегій управління аваріями, супровід довгострокової експлуатації та управління старінням обладнання.
Відтак український приватний інжиніринг уже має достатньо компетенцій, щоб не бути лише субпідрядником на окремі розрахунки, а ставати частиною повного циклу підготовки ММР-проєктів – від ТЕО до введення в експлуатацію.
Енергетичні хаби, ЦОДи і «ядерний» водень
Окрема частина круглого столу була присвячена темі інтеграції ММР у майбутні енергетичні хаби. Марина Максименко, начальник електротехнічного сектору ВП «АПІ», запропонувала дивитися на малі реактори не тільки як на джерело електроенергії, а як на базу для складніших систем – з накопичувачами енергії, виробництвом водню й аміаку, забезпеченням центрів обробки даних та промислового теплопостачання.
Логіка тут проста: дата-центри, телеком-інфраструктура, штучний інтелект і промислові кластери потребують гарантованого живлення 24/7, а не лише «дешевої» генерації за річним балансом. Саме тому ММР розглядаються як можливий елемент нових локальних енергетичних вузлів, де поряд з базовою безвуглецевою генерацією можуть працювати батарейні системи, електролізери, теплові накопичувачі та інші елементи енергетичного хабу.
Парламент і юристи говорять про радикальну дерегуляцію
Найгостріший блок дискусії стосувався законодавства. Народний депутат Анатолій Костюх заявив, що чинна модель, за якої Верховна Рада повинна окремим законом дозволяти розміщення і будівництво конкретних ядерних установок, фактично блокує швидке просування нових проєктів. Він презентував власний законопроєкт, який передбачає спрощення підходу для ММР потужністю до 300 МВт, відмову від участі парламенту в кожному окремому рішенні, а також відкриття можливості для участі приватних структур у проєктуванні, будівництві та експлуатації малих модульних реакторів за умови збереження державного контролю над поводженням з радіоактивними відходами.
Ще жорсткіше висловився радник НЕК «Укренерго» Костянтин Запайщиков. Він заявив, що чинний закон про порядок прийняття рішень щодо розміщення, проєктування і будівництва ядерних установок, які мають загальнодержавне значення, суперечить Конституції України, містить норми індивідуальної дії та створює колізії з базовим ядерним законодавством. На його думку, держава має або звернутися до Конституційного Суду, або прямо скасувати цей закон і перейти до системної кодифікації ядерного законодавства.
Не всі питання зняті: економіка і роль ММР у системі лишаються предметом спору
Попри загалом позитивне ставлення до технології, круглий стіл не був одностайно оптимістичним. Представники Інституту проблем безпеки та частина учасників із залу звернули увагу на високу капіталомісткість перших проєктів, невизначеність економіки та складність конкуренції з відновлюваною генерацією.
Також ставилися питання щодо того, наскільки ММР здатні брати на себе функції маневрової генерації в українській системі, де поряд із новими базовими потужностями потрібні ще напівпікові та пікові рішення. Обговорювалася й доцільність вибору Natrium до короткого списку через специфічне паливо з вищим рівнем збагачення.
Втім, навіть критично налаштовані учасники не заперечували, що темою ММР Україні займатися необхідно – хоча б тому, що вікно можливостей для входження в глобальні ланцюги постачання та для вчасної підготовки власної нормативної бази не буде відкритим безкінечно.
Підсумок: галузь просить уряд перейти від розмов до рішень
Фінальна частина круглого столу завершилася домовленістю підготувати звернення до Кабінету Міністрів України від імені Українського ядерного товариства. У зверненні мають акумулювати ключові пропозиції, які прозвучали під час дискусії: прискорення дорожньої карти з ММР, ревізія законодавчих процедур, спрощення ліцензування, адаптація нормативної бази, розвиток наукового супроводу, підтримка українських виробників і формування кадрового потенціалу.
Головний висновок круглого столу звучав так: в Україні вже є і технологічний інтерес, і промислова база, і науковий ресурс, і навіть перші практичні міжнародні кейси. Але без чіткої державної позиції, зрозумілих правил гри і швидших регуляторних рішень розмова про малі модульні реактори так і залишатиметься на рівні перспективи.