Світових запасів урану достатньо навіть для швидкого зростання атомної енергетики щонайменше до середини століття. Але нові дані МАГАТЕ та Агентства з ядерної енергії OECD (NEA) показують іншу потенційну проблему: нові рудники запускаються значно повільніше, ніж може зростати попит на ядерне паливо.

14 вересня МАГАТЕ оприлюднило новий довгостроковий прогноз розвитку атомної енергетики – «Оцінки розвитку енергетики, електроенергетики та атомної енергетики на період до 2060 року». Горизонт прогнозування вперше продовжили з 2050 до 2060 року, а оцінку майбутньої атомної потужності підвищили вже шостий рік поспіль.

Наприкінці 2025 року у світі працювали 413 атомних енергоблоків сукупною потужністю 377,1 ГВт. За високим сценарієм МАГАТЕ вона може зрости до 1045 ГВт у 2050 році та 1284 ГВт у 2060-му – у 3,4 раза порівняно з нинішнім рівнем. Ще торік МАГАТЕ оцінювало можливу потужність атомної генерації у 2050 році у 992 ГВт.

Низький сценарій значно стриманіший, але також передбачає суттєве зростання – до 641 ГВт у 2050 році та 696 ГВт у 2060-му. Тобто навіть за консервативного сценарію глобальний атомний парк стане майже удвічі потужнішим, ніж сьогодні.

При цьому нинішня динаміка сама по собі ще не веде до реалізації високого сценарію. У 2025 році атомні електростанції виробили 2689,1 ТВт·год електроенергії – на 1,1% більше, ніж роком раніше. Але світове виробництво електроенергії зросло на 2,7%, тому частка атомної генерації навіть знизилася з 8,7% до 8,4%. Вихід на траєкторію МАГАТЕ потребуватиме одночасно нового будівництва і масового продовження строків експлуатації діючих блоків.

Це особливо важливо з огляду на вік нинішнього реакторного парку. Дві третини діючих енергоблоків експлуатуються понад 30 років, а 45% – понад 40 років. Навіть у високому сценарії до 2060 року буде виведено з експлуатації близько третини нинішніх потужностей. Отже, значна частина нових реакторів спочатку має компенсувати старі блоки, що вибуватимуть, і лише решта забезпечуватиме чистий приріст.

Помітно змінилася і роль малих модульних реакторів. У високому сценарії до 2060 року вони забезпечуватимуть 28% усіх нових атомних потужностей. За розрахунками, наведеними World Nuclear News на основі прогнозу МАГАТЕ, це близько 284 ГВт.

Якщо умовна середня потужність одного SMR становитиме 300 МВт, йдеться приблизно про 950 реакторних модулів; за 250 МВт – понад 1100. Навіть у низькому сценарії МАГАТЕ очікує близько 120 ГВт SMR до 2060 року.

Таким чином, питання забезпечення ядерним паливом стосується вже не лише заміни старих великих реакторів новими. У разі реалізації високого сценарію до паливного циклу протягом кількох десятиліть приєднається велика кількість нових установок, частина з яких використовуватиме відмінні від сьогоднішніх типи палива.

Практично одночасно з новим прогнозом МАГАТЕ OECD NEA та МАГАТЕ опублікували чергове видання «Уран 2026: ресурси, виробництво та попит» – так звану Червону книгу, головний міжнародний довідник щодо ресурсів, видобутку і споживання природного урану.

Його висновок на перший погляд заспокійливий. Ідентифіковані світові ресурси урану, які можуть бути видобуті за собівартості до $260 за кг урану, перевищують 8,1 млн тонн. Це на 2,1% більше, ніж у попередньому виданні Червоної книги.

За оцінкою авторів, таких ресурсів достатньо для задоволення навіть верхнього сценарію попиту до 2050 року.

Сьогодні 418 комерційних реакторів сукупною потужністю близько 378 ГВт потребують приблизно 64,5 тис. тонн природного урану на рік. До 2050 року щорічна потреба може зрости до 84,8 тис. тонн за низьким сценарієм і 143,9 тис. тонн за високим. Отже, у верхньому сценарії ринок має забезпечувати більш ніж удвічі більше урану щороку, ніж сьогодні.

Але…

У 2024 році світ видобув 61 924 тонни урану – найбільше з 2016 року, але навіть цей обсяг дещо нижчий за нинішню річну потребу реакторів. Різниця може покриватися запасами та іншими вторинними джерелами, тому сама по собі вона не означає дефіциту. Проте для системи, яка претендує на більш ніж подвоєння щорічного споживання, нинішнього рівня видобутку очевидно недостатньо.

За 2023-2024 роки світове виробництво урану зросло приблизно на 20% порівняно з двома попередніми роками. Але цей приріст забезпечили переважно перезапуск раніше зупинених потужностей та збільшення виробництва на вже діючих рудниках, особливо у Канаді. Жоден принципово новий урановий проєкт за цей період не розпочав промислового видобутку.

У цьому й полягає головний ризик. За оцінкою NEA і МАГАТЕ, від виявлення ресурсу та підготовки проєкту до початку видобутку урану зазвичай проходить 15-20 років.

Інвестиції вже реагують на зміну ринку. У 2023-2024 роках світові витрати на геологорозвідку та розвиток уранових проєктів перевищили $1,78 млрд – приблизно на 46% більше, ніж у 2021-2022 роках. Обсяги геологорозвідувального буріння також помітно зросли.

Проте NEA звертає увагу на інший показник: буріння, безпосередньо пов'язане з підготовкою конкретних родовищ до промислового освоєння, фактично стагнує. Тобто грошей на пошук урану стало більше, але перетворення знайдених ресурсів на нові виробничі потужності поки відбувається значно повільніше.

Тому відповідь Червоної книги на питання, чи вистачить урану для нового атомного буму, складається з двох частин. У земній корі – так. На ринку в потрібний момент – не обов'язково.

При цьому є ще одна важлива межа порівняння двох оприлюднених прогнозів. Новий енергетичний сценарій МАГАТЕ вперше доходить до 2060 року, тоді як Червона книга розраховує потреби реакторів лише до 2050-го. Тому висновок про достатність нині ідентифікованих 8,1 млн тонн урану офіційно стосується саме горизонту 2050 року.

Але є ще такі вузькі місця як конверсія, збагачення і фабрикація палива, а розгортання частини нових реакторних технологій потребуватиме нових виробничих ланцюгів.

Особливо це стосується частини перспективних SMR та інших удосконалених реакторів, які розраховані на HALEU із вмістом U-235 від 5% до 20%. МАГАТЕ зазначає, що для таких палив потрібні нові або спеціалізовані виробничі потужності та окремі ланцюги постачання. США вже витрачають мільярди доларів на створення власних потужностей зі збагачення LEU та HALEU саме тому, що обмежена пропозиція палива може стати перешкодою для введення нових реакторів.