Атомний ренесанс упирається у здатність будувати. Що демонструє прогноз NEA до 2050 року
15.07.2026
Фото: OpenAI
Новий прогноз Агентства з ядерної енергії ОЕСР (NEA) не стільки передбачає майбутнє атомної енергетики, скільки перевіряє, чи здатні держави та промисловість виконати вже оголошені плани. Головний висновок документа доволі жорсткий: потроєння світових ядерних потужностей до 2050 року можливе лише за сценарію, який передбачає докорінну зміну підходів до фінансування, ліцензування, серійного будівництва та організації ланцюгів постачання.
За збереження нинішніх тенденцій світ отримає близько 619 ГВт атомних потужностей у 2050 році – приблизно половину від рівня, необхідного для потроєння. Навіть амбітний сценарій із реалізацією більшості заявлених проєктів дає лише 883 ГВт. Досягти 1 324 ГВт, за оцінкою NEA, можна тільки за умови реалізації практично всіх національних цілей, продовження експлуатації чинних енергоблоків, повернення до масового будівництва великих реакторів і промислового виробництва малих модульних реакторів.
Від заяв до реальних будмайданчиків
Станом на кінець 2025 року у світі експлуатувалися 442 енергетичні реактори загальною потужністю близько 398 ГВт. Ще 23 реактори потужністю приблизно 20 ГВт перебували у стані призупиненої експлуатації.
NEA розподіляє майбутні проєкти на чотири категорії. До тих, що будуються, відносять блоки після заливання першого бетону у ядерну частину об’єкта. Запланованими вважаються проєкти, для яких обрано і майданчик, і технологію. Для запропонованих має бути визначений принаймні майданчик або тип реактора. Перспективні потужності – це переважно державні цілі та заяви, за якими ще немає ані конкретної технології, ані майданчика.
Саме ця класифікація дозволяє відокремити атомний ренесанс у політичних документах від реального завантаження заводів і будівельних організацій. У світі:
70,8 ГВт перебувають у будівництві;
85,7 ГВт заплановано;
157,1 ГВт запропоновано;
570,5 ГВт належать до перспективних цілей.
Отже, із загального портфеля у 884 ГВт лише близько 314 ГВт мають хоча б визначений майданчик або реакторну технологію. Решта – це переважно довгострокові декларації, які ще потрібно перетворити на інвестиційні рішення, ліцензійні процедури та контракти.
Найбільша концентрація реального будівництва спостерігається поза країнами ОЕСР. Із 70,8 ГВт споруджуваних потужностей 55,3 ГВт припадають на держави, що не входять до організації. Лише Китай будує понад 33 ГВт – майже половину світового обсягу. У країнах ОЕСР споруджується близько 15,5 ГВт, переважно у Південній Кореї, Туреччині та Європі.
У портфелі запропонованих проєктів ситуація протилежна: країни ОЕСР мають 94,2 ГВт проти 62,9 ГВт в інших державах. Це відображає політичний розворот останніх років у Європі та Північній Америці, але водночас показує, що більшість західних проєктів поки перебувають на ранніх стадіях.
До 2040 року головним ресурсом залишаються діючі АЕС
Найбільш недооцінений елемент прогнозу – не нове будівництво, а продовження експлуатації наявних енергоблоків.
Близько 85% реакторів у країнах ОЕСР були споруджені у 1970-1980-х роках. Їхній середній вік уже досяг 38 років. Понад 50 ГВт чинних потужностей поки не мають дозволів, які гарантували б роботу до 2040 року. Для приблизно 45 ГВт у країнах ОЕСР програми довгострокової експлуатації ще навіть не заплановані.
Якщо нові рішення не ухвалюватимуться, до 2040 року може бути втрачено понад 50 ГВт потужностей, майже всі – у країнах ОЕСР. За сценарію нинішніх тенденцій, коли технічно придатні реактори отримують дозволи на 60 або 80 років експлуатації, обсяг закриттів скорочується приблизно до 10 ГВт.
У найближчі п’ятнадцять років продовження експлуатації діючих блоків залишатиметься найдешевшим і найшвидшим способом зберегти ядерну потужність. Вона потребує менше часу та капіталу і дозволяє зберегти диспетчеризовану генерацію, поки нові проєкти проходять тривалі процедури підготовки.
Для країн ОЕСР рішення щодо довгострокової експлуатації, ухвалені у найближчі роки, фактично визначать, чи зростатиме атомна енергетика до 2040 року, чи нові блоки лише компенсуватимуть закриття старих.
Чотири сценарії: від скорочення до потроєння
NEA розглядає чотири варіанти розвитку.
За низького сценарію реалізуються лише чинні програми продовження експлуатації, найбільш підготовлені великі блоки та кілька демонстраційних ММР. Після завершення нинішньої хвилі будівництва атомні потужності починають скорочуватися і становлять 347 ГВт у 2050 році – менше, ніж сьогодні. Частка країн ОЕСР падає до 47%.
Сценарій нинішніх тенденцій передбачає продовження експлуатації більшості технічно придатних блоків, завершення споруджуваних і запланованих реакторів та частини запропонованих проєктів. Світова потужність зростає до 619 ГВт, але до цілі потроєння все одно бракує майже 600 ГВт.
Амбітний сценарій включає реалізацію всіх споруджуваних, запланованих і запропонованих великих блоків, найбільш економічно життєздатних перспективних проєктів, а також продовження експлуатації чинних реакторів до 80 років, де це технічно можливо, та швидше розгортання ММР. Результат – 883 ГВт у 2050 році, приблизно на 300 ГВт менше від цілі.
Лише трансформаційний сценарій дає 1 324 ГВт і перевищує орієнтир потроєння. Але він побудований на припущенні, що держави реалізують навіть ті цілі, для яких поки не обрано майданчиків і технологій. Це, зокрема, американська мета збільшити ядерні потужності до 400 ГВт, індійський орієнтир у 100 ГВт до 2047 року та масштабні програми інших країн.
Також цей сценарій передбачає можливість експлуатації частини чинних реакторів до 100 років, будівництво всіх перспективних великих блоків і перехід ММР до масового виробництва. Тому його слід розглядати не як прогноз найбільш імовірного розвитку, а як перелік умов, які мають бути виконані для досягнення політичної цілі.
Малі реактори не забезпечать потроєння до 2050 року
Окремий висновок звіту стосується реального внеску малих модульних реакторів. Попри велику кількість проєктів та оголошень, до середини століття ММР не стануть основою світового атомного приросту.
На початок 2025 року у світі було заявлено близько 85 активних обговорень розміщення ММР. У проєкти було спрямовано понад 15,4 млрд доларів державного і приватного фінансування, а понад 50 конструкцій перебували на різних етапах взаємодії з регуляторами. Найбільш підготовлений короткостроковий портфель NEA оцінює у 23,3 ГВт теплової потужності, з яких близько 70% мають працювати на електромережу.
Проте між потенційним попитом і промисловими можливостями існує величезний розрив. Технічно ММР могли б забезпечувати електроенергією та теплом значну частину хімічної промисловості, центрів обробки даних, систем централізованого теплопостачання, нафтопереробки, віддалених підприємств і морського транспорту. Агентство оцінює технічно доступний для них промисловий попит приблизно у 34 тис. ТВт·год на рік.
Втім, це не прогноз ринку. Він не враховує ціну, конкуренцію з іншими технологіями, готовність споживачів укладати контракти та здатність виробників серійно виготовляти реактори. Реальне розгортання обмежуватиметься передусім пропозицією.
За збереження нинішньої моделі будівництва ММР можуть виходити на 2-3 ГВт нових потужностей на рік. Використання модульного виробництва та складання великих вузлів поза майданчиком може підвищити темп до 5–8 ГВт. Для досягнення 12-16 ГВт на рік потрібні вже не просто окремі заводи, а продуктова модель ліцензування, попередньо кваліфіковані майданчики, стандартизовані конструкції та об’єднані портфелі замовлень.
NEA визнає, що повністю сформувати такі умови навряд чи вдасться раніше 2040-х років. Тому навіть у трансформаційному сценарії у 2050 році працюватиме близько 150 ГВт ММР – трохи більше 10% усієї ядерної потужності. Основний внесок у потроєння мають зробити великі реактори та продовження експлуатації наявних блоків.
Додатковим обмеженням є паливо: понад половина розроблюваних ММР розрахована на паливо з низькозбагаченого урану підвищеного збагачення – HALEU. Комерційного постачання такого палива у країнах ОЕСР поки немає, хоча обмежені обсяги доступні в межах державних програм.
Необхідно не лише більше грошей, а й інша модель фінансування
За оцінкою NEA, трансформаційний сценарій потребуватиме близько 5,1 трлн доларів капітальних вкладень протягом наступних 25 років. Понад дві третини цієї суми мають припасти на країни ОЕСР.
Агентство використовує регіональні оцінки капітальних витрат на спорудження без урахування вартості фінансування: 12 тис. доларів за кіловат для найближчих європейських проєктів, 10 тис. – для Північної Америки та 6 тис. – для Китаю. Для серійних блоків, що споруджуються після освоєння технології та ланцюгів постачання, NEA передбачає можливість зниження вартості приблизно удвічі.
У трансформаційному сценарії середні щорічні капітальні витрати країн ОЕСР мають зрости до 143 млрд доларів, а в окремі періоди 2030-х років наближатися до 200 млрд. Амбітний сценарій потребує близько 68 млрд доларів на рік. Для держав поза ОЕСР оцінки становлять відповідно 62 млрд і 40 млрд доларів.
Ключовим є не лише обсяг фінансування, а вартість капіталу. Тривалі затримки збільшують відсоткові платежі, утримують персонал і виробничі потужності на одному проєкті та переносять початок отримання доходу.
Якщо країни ОЕСР перейдуть до серійного будівництва однакових блоків, скоротять строки та відновлять ефект навчання, сукупні витрати трансформаційного сценарію можуть зменшитися приблизно на 850 млрд доларів, або на 24%. Тому головним джерелом економії агентство вважає не здешевлення окремих матеріалів, а повторюваність проєктів, стабільні правила та керування строками.
Заводи, кадри й великі поковки можуть стати більшим обмеженням, ніж гроші
У сценарії нинішніх тенденцій країни ОЕСР повинні збільшити одночасний обсяг атомного будівництва приблизно з 9 ГВт у середньому протягом останнього десятиліття до понад 40 ГВт у 2030-х роках. Трансформаційний сценарій передбачає до 300 ГВт блоків, що одночасно споруджуватимуться у країнах ОЕСР із середини 2030-х років. Це майже удвічі більше за історичний максимум.
Затримки створюють ефект накопичення. Якщо середня тривалість спорудження в країнах ОЕСР збільшиться на 50% – зі 108 до 162 місяців, – одночасний портфель будівництва зросте з 300 до понад 400 ГВт. Ті самі підприємства, інженери та монтажні організації будуть довше зайняті на старих об’єктах і не зможуть перейти до наступних.
Опитування NEA демонструє, що оператори, постачальники та уряди називають трьома головними обмеженнями кадри, фінансування і ліцензування. Після переходу від планування до закупівель різко зростатиме значення ще двох проблем – виробництва великогабаритного обладнання та транспортної логістики.
Особливо вразливим є виробництво надвеликих поковок для корпусів реакторів, парогенераторів і компенсаторів тиску. Лише обмежена кількість підприємств у світі може виготовляти такі вироби з дотриманням ядерних вимог. Через тривалу відсутність замовлень країни ОЕСР недостатньо інвестували у відповідні потужності.
Рекомендація NEA полягає у переході від закупівлі окремих енергоблоків до програм тривалістю 10–20 років. Держава, оператор, регулятор і постачальники мають бачити послідовність замовлень на кілька однакових блоків. Лише такий портфель виправдовує вкладення у нові виробничі лінії, навчання персоналу та кваліфікацію підприємств.
Український портфель у звіті виглядає масштабним, але його зрілість не варто переоцінювати
Для України NEA наводить 13,1 ГВт чистої електричної потужності наявного реакторного парку, 4,2 ГВт запланованої та 7,8 ГВт запропонованої нової потужності. До нового будівництва агентство відносить завершення Хмельницької АЕС-3 і ХАЕС-4, майбутній парк AP1000 та плани щодо малих модульних реакторів.
Водночас 13,1 ГВт – це показник загальної встановленої потужності українського парку реакторів, а не доступної для енергосистеми. Шість блоків Запорізької АЕС залишаються під російською окупацією, перебувають у стані холодного зупину та не виробляють електроенергію.
У квітні 2024 року «Енергоатом» оголосив про початок проєкту ХАЕС-5 і ХАЕС-6. Проте першого бетону у ядерну частину блока не заливали. За методологією NEA саме ця подія означає перехід проєкту до категорії «споруджується». Тому блоки AP1000 у таблицях агентства залишаються запланованими або запропонованими, а не такими, що вже будуються.
Аналогічно – ХАЕС-3 і ХАЕС-4, оскільки досі нема замовлених реакторних установок.
Домовленість із Holtec передбачає можливість розгортання до 20 реакторів SMR-300, передачу технологій та створення в Україні виробництва компонентів. Але це поки чергові рамкові угоди про співпрацю, а не затверджена програма зі строками, майданчиками, фінансуванням і гарантованим портфелем замовлень.
Одночасна наявність планів щодо ХАЕС-3 і ХАЕС-4, серії AP1000 та двох десятків ММР ще не утворює цілісної програми нового будівництва. Така програма потребує визначення послідовності блоків, стабільної базової конструкції, відповідального за комплексне управління проєктом, моделі фінансування, плану завчасного замовлення обладнання, кваліфікації українських постачальників і довгострокової кадрової стратегії. Інакше різні українські проєкти конкуруватимуть між собою за державний капітал, інженерів, регуляторний ресурс і доступ до тих самих обмежених міжнародних виробничих потужностей.
Звіт NEA підтверджує, що світове повернення до атомної енергетики є реальним на рівні державної політики, попиту промисловості та кількості заявлених проєктів. Проте промислового атомного ренесансу у масштабах, необхідних для потроєння потужності, ще немає.
Основною проблемою стає не відсутність реакторних технологій. Галузь має конструкції великих реакторів, ММР, майданчики та потенційних споживачів. Вузьким місцем є здатність десятиліттями послідовно будувати стандартизовані блоки, завершувати їх у визначені строки та одночасно розширювати виробничу базу.