Виробників ММР багато, турбін – одиниці. Чи зможе Україна вписатися в новий атомний ринок
12.05.2026
Arabelle Solutions повідомила про успішне завершення початкових етапів виробництва ротора парової турбіни для проєкту Darlington SMR компанії Ontario Power Generation у Канаді. Йдеться про турбіну для першого малого модульного реактора BWRX-300 від GE Vernova Hitachi Nuclear Energy, який будується на майданчику АЕС Darlington. Після попередньої механічної обробки та зварювання ротор пройшов неруйнівний контроль і радіографічні перевірки. Для ринку ММР це важливий сигнал: проєкт уже переходить від ліцензійних і будівельних рішень до реального виготовлення ключового обладнання турбінного острова.
Darlington SMR сьогодні є одним із найпросунутіших західних проєктів ММР. У травні 2025 року уряд провінції Онтаріо дозволив Ontario Power Generation розпочати будівництво першого з чотирьох запланованих реакторів BWRX-300 на цьому майданчику. Перший блок має забезпечити 300 МВт електричної потужності, а всі чотири реактори – до 1 200 МВт. GE Vernova Hitachi Nuclear Energy очікує введення першого блоку в експлуатацію до кінця десятиліття.
Для Arabelle Solutions це не просто участь у перспективній технології. Компанія постачає для Darlington SMR ядерну парову турбіну, генератор TOPAIR і пов’язаний теплообмінник. Окрема лінійка Arabelle для ММР передбачає 34-метровий валопровід, один модуль високого тиску та два модулі низького тиску, а також останній ступінь лопаток довжиною 40 дюймів для підвищення ефективності циклу.
Чому турбіни стають вузьким місцем для ММР
У світі розробляють десятки концепцій малих модульних реакторів: водо-водяні, киплячі, газоохолоджувані, натрієві, свинцеві, соляні та мікрореактори. МАГАТЕ у своєму огляді ММР описує активні розробки в різних технологічних сімействах – від водоохолоджуваних реакторів до мікрореакторів і реакторів на розплавах солей.
Але не менш важливою складовою АЕС за реакторну технологію є турбінний острів, генератор, конденсатори, теплообмінники, допоміжні системи, автоматика й сервісна підтримка. Саме тут ринок ММР стикається з обмеженням: розробників реакторів багато, а компаній, здатних спроєктувати, виготовити, випробувати, поставити і потім обслуговувати ядерну парову турбіну, значно менше.
Перші реальні контракти концентруються навколо кількох гравців: Arabelle Solutions, Siemens Energy, Baker Hughes, Ebara Elliott Energy, Doosan Škoda Power, Mitsubishi Power/MHI та Ansaldo Energia. Частина з них уже має конкретні замовлення, частина поки що перебуває у статусі потенційних постачальників або партнерів для майбутніх ММР.
Arabelle Solutions: перший великий кейс для BWRX-300
Arabelle Solutions фактично стала одним із перших постачальників турбінного острова для комерційного ММР у країнах G7. Її участь у Darlington SMR важлива ще й тому, що BWRX-300 може стати серійною технологією. Якщо перший блок у Канаді буде успішним, наступними можуть стати ще три блоки на Darlington, а також проєкти BWRX-300 у США, Європі та інших країнах, які розглядають цю технологію.
Важливо, що Arabelle вже демонструє виробничий прогрес. Для SMR-ринку це має значення: поки більшість проєктів залишаються на етапі меморандумів, ліцензування або вибору майданчиків, турбіна для Darlington уже входить у виробничий цикл. Це може зробити Arabelle базовим кандидатом для подальших BWRX-300, якщо замовники захочуть повторювати конфігурацію першого проєкту.
Siemens Energy: найпомітніший системний гравець
Siemens Energy сьогодні виглядає найактивнішим гравцем у сегменті турбін і систем перетворення енергії для ММР. Компанія має одразу кілька напрямів – Rolls-Royce SMR, Oklo Aurora та Terrestrial Energy IMSR.
У лютому 2025 року Rolls-Royce SMR обрала Siemens Energy глобальним партнером із турбінних систем. Угода має охопити проєктування, виробництво, монтаж і введення в експлуатацію повного пакета турбінних систем для майбутнього парку ММР Rolls-Royce. Siemens Energy має стати постачальником парових турбін, генераторів та допоміжних систем для цієї технології.
Зауважимо, що Rolls-Royce SMR обрали для розгортання у Чехії, вона пройшла конкурсний відбір у Великій Британії, а також розглядається для інших європейських ринків. У Чехії ČEZ придбала 20% у Rolls-Royce SMR і планує перший реактор на майданчику АЕС Темелін, з потенціалом до 3 ГВт ММР-потужностей у країні.
Окремий напрям Siemens Energy – Oklo. У листопаді 2025 року Oklo підписала з Siemens Energy обов’язковий контракт на проєктування й постачання системи перетворення енергії для першої установки Aurora на майданчику Idaho National Laboratory. Siemens Energy має виконати детальне проєктування і компонування конденсаційної парової турбіни SST-600, генератора SGen-100A та допоміжних систем.
Ще раніше Terrestrial Energy уклала контракт із Siemens Energy Canada на виробництво й постачання парових турбін та іншого обладнання балансу станції для реактора IMSR. У цьому випадку ставка робиться на те, що реактор вироблятиме пару зі стандартними для енергетики параметрами, а отже, зможе використовувати відносно стандартні парові турбіни.
Фактично Siemens Energy намагається зайняти позицію універсального постачальника неядерної критично важливої частини ММР – турбін, генераторів, допоміжного обладнання, автоматики та енергетичного перетворення. Сама компанія зазначає, що її турбогенераторні рішення для атомної енергетики охоплюють діапазон від малих модульних реакторів до великих блоків потужністю до 1 900 МВт.
Baker Hughes: мікрореактори й дата-центри
Baker Hughes увійшла в сегмент ММР через Aalo Atomics. У березні 2026 року Aalo Atomics повідомила, що обрала Baker Hughes постачальником турбогенераторної установки потужністю 10 МВт електричних і допоміжних систем для експериментального реактора Aalo-X. Турбіна має бути використана в енергетичному острові реактора, який компанія позиціонує як установку для живлення дата-центрів.
Aalo-X – це не класичний 300-мегаватний ММР, а малий експериментальний реактор потужністю 30 МВт теплових і 10 МВт електричних. Компанія прямо описує його як установку зі steam generator and turbine – парогенератором і турбіною, що вироблятиме електроенергію через паровий цикл.
Цей приклад висвітлює інший сегмент ринку: компактні установки для промислових майданчиків, дата-центрів і автономного електропостачання. Тут перевагу матимуть виробники, які можуть швидко адаптувати наявне промислове турбінне обладнання до нових ядерних джерел тепла.
Ebara Elliott Energy: електрика та промислова пара
Ebara Elliott Energy працює з NuScale у напрямі промислового використання ММР. У березні 2026 року NuScale Power і Ebara Elliott Energy оголосили про стратегічне партнерство для демонстрації використання технології NuScale на нафтохімічних підприємствах. Програма передбачає розробку, демонстрацію та польові випробування промислового парового компресора, а також інтеграцію турбомашинного обладнання й систем енергетичного перетворення.
Це не прямий контракт на класичну парову турбіну для електростанції, але демонструє, що ММР дедалі частіше розглядають не лише як джерело електроенергії, а і як джерело технологічної пари, тепла для хімічної промисловості, нафтопереробки, водню або дата-центрів. Для таких застосувань виробники турбін, компресорів і обертового обладнання можуть отримати окрему нішу.
Doosan Škoda Power: кандидат для європейської хвилі
Doosan Škoda Power поки що не має такого публічного контракту на турбіну для конкретного ММР, як Arabelle або Siemens Energy. Але компанія заявляє, що має продуктову лінійку турбін для малих ядерних установок і готова працювати з потребами замовників у сегменті ММР.
Перевага Doosan Škoda Power – сильна база у Європі, досвід атомних турбін і модернізацій, а також зв’язок із Doosan Enerbility, яка активно позиціонується як виробник компонентів для ММР. Doosan Enerbility заявляє, що бере участь у проєктуванні й інжинірингу основних компонентів корейського реактора SMART, а також позиціонує себе як виробничий майданчик для ключових компонентів передових ядерних установок.
Для Європи Doosan Škoda Power може бути цікавою ще й тому, що компанія вже залучена до великих атомних проєктів у Чехії. У 2026 році Doosan Enerbility оголосила контракт із Doosan Škoda Power на постачання двох комплектів парових турбін і систем керування турбінами для нових блоків АЕС Дуковани 5 і 6. Цей контракт посилює позицію компанії в європейському атомному машинобудуванні.
Mitsubishi Power/MHI та Ansaldo Energia: гравці на черзі
Mitsubishi Power/MHI має велику компетенцію у парових турбінах для атомних електростанцій і окремо представляє рішення паротурбінної установки для малих модульних реакторів. Для великих АЕС Mitsubishi Power пропонує турбіни потужністю до 1 800 МВт, а для ММР просуває окрему концепцію атомного турбінного острова.
Ansaldo Energia також позиціонує парові турбіни як частину портфеля для атомної енергетики та ММР. Крім того, Ansaldo Nucleare бере участь у розробці концепцій малих модульних реакторів і спеціалізованих теплообмінників та парогенераторів для ядерних застосувань: ISIS, IRIS, NuScale з гвинтовим парогенератором тощо.
Поки ці компанії радше перебувають у категорії «на черзі»: вони мають компетенції, виробничу історію і технологічні лінійки, але для західного ринку ММР ключовим буде не просто наявність турбіни, а прив’язка до конкретного реакторного проєкту, ліцензійного графіка, локального ланцюга постачання та сервісної моделі.
Хто ще створюватиме попит на турбіни
Наступна хвиля попиту може виникнути навколо кількох проєктів, де турбінний постачальник або ще не публічно визначений, або не є головним елементом новинного фокусу.
Westinghouse просуває AP300 – малий модульний реактор потужністю близько 300-330 МВт електричних, створений на базі технології AP1000.
Holtec просуває SMR-300 потужністю понад 300 МВт електричних. Компанія планує два SMR-300 на майданчику Palisades у США, а також розглядає ширший парк ММР у Північній Америці. Постачальник турбіни для цих проєктів публічно не виглядає так само чітко закріпленим, як у випадку Arabelle для Darlington або Siemens Energy для Rolls-Royce SMR.
X-energy з реактором Xe-100 орієнтується не лише на електрику, а й на високотемпературну пару для промисловості. Проєкт із Dow у Seadrift, Texas має забезпечити виробництво електроенергії та пари для промислового майданчика. У відкритих технічних матеріалах щодо Xe-100 зазначається можливість використання комерційно доступних парових турбогенераторів, подібних до тих, що застосовують у парогазових установках.
Це означає, що майбутній ринок турбін для ММР може розділитися на два сегменти. Перший – великі 300-470-мегаватні ММР для енергосистеми, де переважатимуть Arabelle, Siemens Energy, Mitsubishi Power, Doosan Škoda Power та інші великі турбінні OEM-виробники. Другий – мікрореактори й промислові установки, де важливішими можуть стати компактні, швидко адаптовані промислові турбіни, компресори та енергетичні модулі.
Чи є шанс у «Українських енергетичних машин»
На цьому тлі цікавою є потенційна роль «Українських енергетичних машин» – колишнього «Турбоатома». Компанія має одну з найсильніших у світі історичних компетенцій у виробництві парових турбін для АЕС.
Компанія заявляє про повний цикл створення парових турбін: науково-дослідні та проєктно-конструкторські роботи, виробництво, випробування, шеф-монтаж, пусконалагодження, інженерний супровід, ремонти та модернізацію. У номенклатурі підприємства зазначені парові турбіни для АЕС із частотою обертання ротора 25 с⁻¹, 50 с⁻¹ і 60 с⁻¹.
Це сильна стартова позиція. Для ММР потужністю 300-470 МВт потрібна не принципово нова для «Українських енергетичних машин» розмірність: підприємство історично працювало і з турбінами меншої потужності, і з гігантськими 1000-1100-мегаватними агрегатами. Умовно кажучи, з погляду турбомашинобудування ММР – це не завжди «мініатюризація», а часто повернення до середнього класу потужності з підвищеними вимогами до серійності, вартості, строків виробництва, сервісу й інтеграції в типовий проєкт.
Але є кілька обмежень. Перше – доступ до конкретного реакторного дизайну. Щоб увійти в ринок, «Українським енергетичним машинам» потрібен не просто каталог турбін, а партнерство з розробником реактора або EPC-підрядником.
Друге – сертифікація і відповідність західним кодам. Для роботи в західних ядерних проєктах важливими є стандарти якості, коди ASME, вимоги регуляторів і аудит ланцюга постачання. ASME зазначає, що його програма сертифікації ядерних компонентів застосовується і до ММР, мікрореакторів та передових реакторів. «Українські енергетичні машини» мають сертифіковану систему менеджменту якості ISO 9001:2015, але для участі в західних ММР-проєктах цього може бути недостатньо без окремої ядерної кваліфікації під конкретний ринок і замовника.
Третє – воєнний чинник і виробнича безпека. Підприємство розташоване у Харкові, тобто в регіоні, який перебуває під постійними ризиками російських ударів. Для міжнародних замовників це питання не просто політичної підтримки України, потрібна гарантія виконання контрактів, резервування виробництва, логістики, страхування та контролю якості.
Тож найближча реалістична ніша для «Українських енергетичних машин» участь у ланцюгах постачання: окремі елементи турбін, ротори, корпусні деталі, модернізація, ремонт, сервіс, інжиніринг, локалізація для українських або східноєвропейських проєктів.
Як ММР відкриває можливості для України
Особливо логічним виглядає зв’язок із потенційними українськими ММР. Якщо малі модульні реактори справді розглядатимуться не лише як технологічний імпорт, а як елемент післявоєнного промислового відновлення, турбінне обладнання має стати одним із перших напрямів для локалізації.
Ця тема набуває значення після просування законопроєкту №14164 щодо засад впровадження малих модульних реакторів в Україні. 22 квітня 2026 року профільний Комітет Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг рекомендував парламенту прийняти його за основу. Метою документа названо підвищення енергетичної безпеки, диверсифікацію генерації та розвиток новітніх технологій у ядерній енергетиці.
Ще під час попереднього опрацювання законопроєкту у комітеті зазначалося, що він має відкрити шлях приватним інвесторам: дозволити приватну власність на паливо, будівництво приватних ядерних установок, а також спростити дозвільні процедури й дати можливість перепрофільовувати майданчики ТЕС і ТЕЦ під ММР.
Власне така аудиторія в Україні вже формується. Приклад Denetek показує, що приватний сектор розглядає ММР як спосіб заміщення вугільної генерації: компанія позиціонує себе як проєкт приватного розвитку ММР в Україні та інших країнах Східної Європи і Центральної Азії, а також прямо говорить про заміну застарілої викопної енергетичної інфраструктури малими модульними реакторами. У 2024 році Держдепартамент США виділив $15 млн на техніко-економічне обґрунтування будівництва ММР замість ТЕС в Україні, а Denetek розглядає майданчики, де нині працюють вугільні ТЕС ДТЕК.
І тут виникає питання: якщо приватні або змішані ММР-проєкти в Україні отримають законодавчий коридор, чи буде в них українська промислова складова? І чи стануть «Українські енергетичні машини» частиною цих проєктів, або Україна просто імпортуватиме повністю готові турбінні острови разом із реакторною технологією?
Досвід Центральної Європи демонструє, що країни, які заходять у нову ядерну хвилю, намагаються одразу закріпити за собою максимальну локалізацію. Польща очікує, що місцеві компанії поставлятимуть щонайменше 40% компонентів і послуг для першої польської АЕС. У польському сегменті ММР ця логіка ще виразніша: SGE, Polimex Mostostal та ATEC Group підписали меморандум щодо розвитку BWRX-300 у Центральній і Східній Європі, прямо наголошуючи на створенні локального ланцюга постачання і використанні місцевих промислових компетенцій.
Чехія діє так само. У партнерстві ČEZ і Rolls-Royce SMR акцент зроблено не лише на будівництві реакторів, а й на участі чеської промисловості. Rolls-Royce SMR заявляє, що Чехія має сильну ядерну спадщину й потужну промислову базу, а зв’язування британських і чеських ланцюгів постачання має забезпечити економічні та промислові вигоди для країн раннього розгортання ММР.
Для України це має бути очевидним сигналом. Якщо Польща, Чехія та інші центральноєвропейські країни наполягають на локалізації, то Україна не може обмежитися роллю майданчика для імпортованої технології. У країни є власне турбінобудівне підприємство, атомна експлуатаційна школа, промислові майданчики, енергетичні компанії, інженерні організації та потреба у відновленні генерації. Тому питання участі «Українських енергетичних машин» у ММР-проєктах має стати частиною державної позиції в переговорах із постачальниками технологій.
Мається на увазі потужне державницьке лобі у промисловому сенсі: вимога до локалізації, оцінка українських виробничих компетенцій на ранній стадії, включення підприємства до аудитів ланцюгів постачання, підготовка до сертифікації, залучення до виробництва окремих вузлів, роторів, корпусних елементів, генераторного обладнання, сервісу та модернізацій. Якщо така робота почнеться лише після вибору конкретного ММР, буде пізно: турбінний острів і постачальники фіксуються на ранніх етапах проєктування.
Без контролю держави ніяк
Водночас просування «Турбоатома» неможливе без іншої складової – жорсткого контролю за самим підприємством. Формально контрольний пакет «Українських енергетичних машин» належав державі: станом на 2021 рік у її власності знаходилося 75,2% підприємства, тоді як 15,34% належали Костянтину Григоришину, а ще 5,598% контролювала кіпрська Biscone Ltd., афілійована з російським холдингом «Силові машини» Олексія Мордашова.
При цьому вплив міноритаріїв не був суто пасивним. У 2021 році пов’язана з Костянтином Григоришиним КУА «Сварог Ессет Менеджмент» через судову ухвалу заблокувала рішення щодо приєднання «Електроважмашу» до «Турбоатома»; саме ця структура діяла в інтересах фонду, до активів якого входило 15,34% акцій «Українських енергетичних машин». А вже у 2025 році АРМА ініціювало передачу корпоративних прав в управління «Енергоатому», зазначивши, що актив був переданий до АРМА в межах кримінального провадження за рішенням суду, а саме підприємство є стратегічним активом для енергетичної безпеки та економічної стійкості України.
Тому українська стратегія щодо турбін для ММР має складатися з двох паралельних процесів. Перший – активне просування «Українських енергетичних машин» у майбутні ланцюги постачання ММР, насамперед для українських, а потенційно і східноєвропейських проєктів. Другий – очищення корпоративного управління, прозорий аудит, контроль за закупівлями, перевірка зв’язків міноритаріїв і контрагентів, а також приведення підприємства до стандартів, прийнятних для західних ядерних замовників.
Інакше Україна ризикує втратити унікальний шанс. ММР можуть стати не лише новим джерелом електроенергії, а й інструментом відновлення важкого машинобудування. Але для цього потрібно не просто чекати на прихід західних реакторних технологій, а заздалегідь закріплювати український інтерес у кожному майбутньому проєкті – від реакторного острова до турбіни, генератора, сервісу й довгострокового обслуговування.
Для України це може бути важливіше, ніж просто «отримати частку ринку». Таке державницьке лоббі могло б зберегти національну школу турбомашинобудування, завантажити високотехнологічне виробництво, посилити локалізацію атомного будівництва і зменшити залежність від імпорту у неядерній, але стратегічній частині АЕС.