9 лютого 2026 року у Єревані прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян і віцепрезидент США Джей Ді Венс підписали спільну заяву про завершення переговорів щодо угоди про співпрацю в галузі мирного використання ядерної енергії. Йдеться про формат угоди за статтею 123 у межах Закону США про атомну енергію 1954 року, який створює правову рамку для експорту американських ядерних технологій, палива та послуг.
За словами Венса, рамка угоди може забезпечити до $5 млрд початкових американських експортних поставок і ще до $4 млрд довгострокових контрактів на паливо та техпідтримку. Це розглядають як крок до впровадження у Вірменії малих модульних реакторів американського походження.
Вірменія нині має один діючий енергоблок на майданчику Мецамор: це реактор типу ВВЕР потужністю 376 МВт(е), який працює з 1980 року; після зупинки обох блоків у 1988-му (на тлі сейсмічних ризиків) енергоблок №2 перезапустили у 1995-му. Паралельно триває проєкт продовження ресурсу до 2036 року, а блок №1 перебуває у процесі виведення з експлуатації.
На цьому тлі поява угоди дає сигнал, що Вірменія формально відкриває двері для не-російських ланцюжків постачання: технології реактора, інжиніринг, паливний цикл і сервіс можуть бути прив'язані до західних компаній та стандартів контрактування.
Москва публічно відреагувала: Кремль заявив, що готовий «конкурувати» за проєкт нової АЕС у Вірменії та просувати власні рішення.
За даними World Nuclear News, Вірменія паралельно розглядає кілька модульних варіантів від постачальників із різних країн (зокрема США, росії, Франції, Китаю та Південної Кореї), а рішення щодо моделі може бути ухвалене у 2026-2027 роках. Також раніше вірменські посадовці говорили про намір збудувати нову станцію протягом 8-10 років.
Формат угоди сам по собі не гарантує участі третіх країн, але він запускає ринок майбутніх контрактів і субпідрядів навколо потенційного американського (або змішаного) проєкту. Для українських компаній «вікно можливостей» найреалістичніше виглядає у прикладних сегментах, де потрібні регіональний досвід і інженерна школа пострадянської атомної інфраструктури:
1. Інжиніринг і безпека: підготовка частин обґрунтування безпеки, аналізи для ліцензування, підтримка відповідності вимогам регулятора та підходам МАГАТЕ (зокрема для перехідного періоду, коли частина систем і практик лишається спадком ВВЕР).
2. Модернізація та інтеграція: роботи на стику «станція-мережа» (оцінка впливу на енергосистему, протиаварійна автоматика, кіберзахист, модернізація неядерних систем, де це дозволено технічним проєктом).
3. Поводження з РАВ і виведення з експлуатації: інфраструктура та процедури для відходів, супровід деактивації та демонтажу (особливо якщо паралельно цей процес інтенсифікується в Україні).
4. Постачання обладнання загальнопромислового класу: арматура, трубопроводи, електротехніка, будівельно-монтажні роботи, забезпечення та контроль якості під стандарти головного підрядника (за умови проходження кваліфікації).
Такі можливості з’являються на етапі фінмоделі, вибору вендора, тендерів і формування консорціуму. Тож участь українських компаній можлива як ланка субпідряду або як спеціалізований інженерний партнер у пакеті робіт, який виграє головний підрядник. Відтак, треба уважно стежити за майбутнім процесом вибору технологій.
Зазначимо, що на Мецаморській АЕС завжди були широко представлені українські компанії. Так, АТ «Українські енергетичні машини» (колишній «Турбоатом») постачало турбіни для станції в радянський період та модернізувало дві турбіни К-220-44 (220 МВт) на енергоблоці №2 у 2018-2019 роках. ПАТ «Запоріжтрансформатор» виготовило та поставило силові трансформатори в рамках продовження ресурсу, а також брало участь у шефнагляді та налагодженні під час підключення турбогенератора у 2018 році. НВО «Імпульс» поставляло АСУ ТП, зокрема системи контролю нейтронного потоку та контролю концентрації борної кислоти для енергоблоку №2. ТОВ «Вестрон» зробило модернізацію систем автоматичного керування резервних дизель-електростанцій енергоблоку №2. А мобільні дизель-генератори для сценаріїв повної втрати зовнішнього електроживлення спроєктувала, виготовила та поставила чесько-українська група компаній Energy Safety Group разом із «Далгакиран компресор Україна» в рамках проєкту, профінансованого Європейським Союзом.
