Європейський бум малих модульних реакторів: американський наступ і відповідь Брюсселя
21.11.2025
Європейський SMR-сегмент входить у фазу, коли концепти на папері починають перетворюватися на конкретні майданчики, консорціуми і регуляторні дорожні карти. Агентство Reuters фіксує нову хвилю планів американських розробників у Європі, а Європейська комісія майже синхронно відкрила публічну процедуру збору позицій для майбутньої SMR-стратегії ЄС. Разом ці дві події добре показують: ринок хоче швидкості, а регуляторна архітектура Європи поки що не встигає.
Американські SMR ідуть у Європу, але натрапляють на «континентальний лабіринт»
За даними Reuters, одразу кілька американських компаній публічно розширюють європейський портфель: Holtec, GE Hitachi, X-energy, Last Energy, TerraPower, Westinghouse, NuScale і Oklo розглядають або вже просувають проєкти у Великій Британії, Польщі, Румунії, Швеції та інших країнах. Частина з них націлюється на Східну Європу, де попит на нову атомну генерацію підсилений війною РФ проти України та енергетичним шоком останніх років.
Логіка американців зрозуміла. Європа має кілька конкурентних переваг для раннього SMR-розгортання: потребу в декарбонізації важкої промисловості, дефіцит стабільної генерації після кризи в газовому секторі, а також політичний запит на технологічну незалежність від РФ. Але в реальності «вхідний квиток» в європейський атомний клуб дорогий і довгий.
Головна проблема – різношерсте ліцензування. ЄС досі не має єдиного ядерного регулювання: правила, процедури безпеки і вимоги до сертифікації відчутно відрізняються між країнами. Для SMR це означає, що навіть одна й та сама реакторна технологія має проходити фактично окреме погодження в кожній державі, де планується будівництво. Reuters підкреслює, що саме це робить терміни проєктів менш прогнозованими і стримує інвесторів.
Друга проблема – ланцюги постачання і кадри. Більшість європейської інфраструктури, виробничих ліній і підготовки персоналу останні десятиліття заточувалися під великі реактори типу PWR, а не під серійні модульні установки. Тому навіть якщо регулятор погодить дизайн, потрібні заводи, сертифіковані компоненти, інженери і монтажні команди. Експерти, яких цитує Reuters, сумніваються, що ці вузькі місця можна «розшити» так само швидко, як зростає черга SMR-заявок.
Є ще і третій чинник – конкуренція з європейськими чемпіонами. На континенті паралельно розвиваються власні проєкти, зокрема Nuward від EDF та британська програма Rolls-Royce SMR. Європейці мають структурну перевагу: вони спираються на локальні регуляторні практики та політичну підтримку «домашнього виробника». EDF, наприклад, у листопаді підтвердила план довести концептуальний дизайн Nuward до 2026 року і націлитися на десятки установок до середини століття. А Велика Британія вже вибрала майданчик колишньої АЕС Вілфа для перших трьох Rolls-Royce SMR – це створює прецедент реального старту європейської SMR-індустрії.
Брюссель запускає SMR-стратегію: спроба зібрати ринок у систему
На цьому тлі 6-10 листопада Європейська комісія відкрила 4-тижневий «збір доказової бази» для майбутньої SMR-стратегії ЄС. Збір позицій триває до 4 грудня, а сам документ обіцяють у першій половині 2026 року. Формальна мета – прискорити розвиток і розгортання SMR у Європі впродовж наступного десятиліття.
По суті Комісія визнає: без наднаціональної рамки Європа ризикує отримати не ринок, а «архіпелаг» несумісних національних програм. Це вже видно за портфелем заявок. Британія (та певним чином і Чехія) рухається своїм напрямком подвійної ядерної ставки: паралельно розгортає нове велике будівництво і запускає серійну SMR-програму як промисловий проєкт, причому це вже не декларації, оскільки є гроші, обраний вендор, перший майданчик і офіційний державний драйвер програми. Польща і Румунія створюють окремі регуляторні доріжки під іноземних постачальників, а скандинавські країни часто орієнтуються на інші технічні стандарти і типи реакторів.
У цьому контексті слід згадати і Європейський промисловий альянс з SMR, в якому бере участь Україна і який у вересні оприлюднив п’ятирічний стратегічний план дій. Серед ключових пунктів плану: спрощення й зближення регуляторних процедур, відновлення ланцюгів постачання, масштабування R&D, та окремо програма підготовки кадрів, бо без людей серійного виробництва не буде. Фактично цей план і є «чернеткою» для майбутньої стратегії Комісії.
Додатковим сигналом стала політична ставка на SMR як промисловий інструмент, а не лише електростанцію. Комісія прямо описує SMR як технологію для декарбонізації промисловості і підсилення енергетичної конкурентоспроможності ЄС. Саме тому до консультацій запрошують не лише атомних операторів, а і важку індустрію, інвесторів, виробників обладнання та наукові центри.
Що це означає для темпів SMR у Європі
Комбінація «американського наступу» і «брюссельської систематизації» може дати два різні сценарії.
Позитивний: якщо Єврокомісія справді просуне гармонізацію процедур (хоча б у форматі взаємного визнання частини оцінок безпеки між регуляторами), то SMR отримають те, чого їм найбільше бракує — передбачувану та швидку дорогу до серійності. Для інвесторів це ключ, бо SMR економічно тримаються на масштабі виробництва і повторюваності проєктів, а не на одиничних «флагманах».
Негативний: якщо країни збережуть повну регуляторну автономію, ЄС може втратити час. Американські розробники тоді або підуть туди, де регуляторні ворота відкриваються швидше (Британія, Канада, США), або зосередяться на позаєвропейських проєктах, а континент ризикує залишитися в ролі «пізнього покупця» готових технологій. Reuters прямо натякає на цей ризик, відзначаючи скепсис частини аналітиків щодо реалістичності оголошених термінів.
Український вимір
Для України це все не екзотика «десь там», а майбутня платформа співпраці та можливостей. По-перше, саме у Східній Європі США бачать один з головних плацдармів SMR, і Україна логічно входить у цей регіональний контур – технічно, кадрово і політично.
По-друге, якщо ЄС піде шляхом зближення норм і створення спільних ліцензійних практик, це може стати «регуляторним мостом» для українських проєктів після війни: інтеграція у європейські процедури збільшить шанси на фінансування, локалізацію виробництва і спільні ланцюги постачання. Такі механізми Європейська комісія вже закладає в консультації зі стратегії SMR.
І нарешті, для української промисловості цікава саме «неелектрична» частина SMR-порядку денного ЄС: тепло, водень, енергія для металургії та хімії. Це ті сегменти, де після відбудови країна може стартувати з нової технологічної позиції і без довгої інерції старих рішень.
Цього тижня Європа продемонструвала, що SMR переходять з режиму презентацій у режим боротьби за ринок. Американці несуть туди технології та капітал, але зіштовхуються з фрагментацією правил і дефіцитом індустріальної готовності. Брюссель відповідає спробою створити спільну рамку, щоб SMR у ЄС стали не музейним набором прототипів, а серійним продуктом 2030-х років. Для України важливо бути всередині цього процесу вже зараз — як майбутньому майданчику проєктів і як частині європейського ядерного ланцюга доданої вартості.
Читайте по темі: