Наразі у світі спостерігається пожвавлення у розробках та комерційному інтересі щодо малих модульних реакторів (ММР). Китай, наприклад, вже підключив до мережі один ММР та планує підключити другий у наступному році (йдеться про високотемпературний газоохолоджувальний реактор HTR-PM на АЕС Шидаовань у провінції Шаньдун; теплова потужність – 250 МВт, електрична – 210 МВт; перший блок виведено на МКР 12 вересня, другий – 11 листопада 2021 року - InfoAtom). Низка країн здійснюють багатомільйонні інвестиції у розробки чи вже навіть у впровадження ММР у своїх країнах, або заявляють про відповідні наміри.

Захисники «великих» реакторів наголошують, що всі ці новації з ММР вже були на стадії  розробки ще у минулому столітті та не отримавши необхідних результатів канули у Лету. Але прочитавши історію еволюції електромобілів (та хай навіть у Вікіпедії), кожен може зробити свої висновки, спостерігаючи на власні очі за бумом, що наростав під час комерційного використання Tesla Ілона Маска. Можливо, і він колись вислуховував закиди опонентів, що всі ці електромобілі вже хтось колись намагався запустити на трасу, але нічого путнього з цього не вийшло.

Тож маємо привід, відкидаючи наявні твердження про переваги та недоліки ММР, спробувати розібратися чи вигідне їх впровадження в Україні, і чи є взагалі на них замовники.

В Україні на сьогодні існує лише один оператор АЕС – державний НАЕК «Енергоатом». Він наразі експлуатує 15 «великих» енергоблоків АЕС з реакторами ВВЕР. Нещодавно, «Енергоатом» оголосив про свої плани будівництва ще 2-х «великих» енергоблоків, а у перспективі ще 12 на різних майданчиках. Отже, враховуючи бюджети цих майбутніх проектів та водночас фінансових зобов’язань зі зняття з експлуатації старих енергоблоків, незважаючи на підписаний цьогоріч з NuScale меморандум, у планах «Енергоатома» немає конкретних намірів щодо будівництва ММР. Що підтверджується їх відсутністю у Звіті з оцінки відповідності (достатності) генеруючих потужностей для покриття прогнозованого попиту на електричну енергію та забезпечення необхідного резерву на період 2023-2032 рр. Це не дивує, адже компанія, напевне виходячи з власних розрахунків, визнала для себе, що їй вигідніше зводити «великі» блоки, на що вона і зробила ставку.

Почувши плани «Енергоатома», розробники ММР, які мали намір здійснювати свою діяльність в Україні, керуючись бізнес-інтересами, мабуть повинні залишити ідею щодо співпраці та переорієнтуватися на інші потенційні ринки (тим більш, що перелік таких країн останнім часом шириться).

Але…

Навряд чи буде перебільшенням сказати, що українське суспільство, промисловість та вся Україна в цілому є заручниками стереотипу, що оператором АЕС в Україні може бути лише державна компанія «Енергоатом», і саме він має бути творцем атомної політики у країні, і саме від нього залежить вектор розвитку атомної промисловості. Так є наразі, але так може бути не завжди.

На законодавчому рівні в Україні закріплено, що ядерна установка може бути у любій формі власності: державній, приватній та комунальній. Отже чи то приватна компанія чи орган місцевої влади може стати – звісно, виконавши низку найсуворіших вимог ядерного законодавства – власником ядерної уставки любої потужності, тобто чи великого реактору, чи малого модульного.

Для прийняття рішення про входження в ядерний бізнес інвестор повинен зробити певні розрахунки, ґрунтуючись на своїх потребах та планах. Якщо виходити з  економічної ефективності, як це пристало для бізнесу, то для ММР дисконтований термін окупності (DPP- Discounted Payback Period) за підрахунками спеціалістів складає від 5 до 18 років – в залежності від розробника ядерної установки та багатьох інших чинників. А беручи до уваги, що заявлені строки експлуатації у середньому 60 років, то інвестиції в ММР виглядають дуже привабливо навіть для середнього бізнесу.

Але в українських реаліях, не менш вагомими чинниками ніж економічний ефект, на мою думку, є інші: доступність надійного джерела електроенергії, вартість кіловат-години  та розвинена система підготовки фахівців для ядерної енергетики.

До 2030-х років закінчиться термін експлуатації трьох АЕС та більшості  ТЕС (тим більше, що Україна сама зобов’язалась закрити всі вугільні ТЕС до 2035 року). Масове будівництво нових потужностей в умовах браку коштів та досвіду може затягнутися, і Україні загрожуватиме дефіцит електроенергії.

Водночас «Енергоатом» не зможе виконувати PSO для утримання цін для населення на прийнятному рівні, враховуючи заплановані інвестиції в нові потужності (та виплати по залученим кредитам) та необхідність акумулювання достатніх коштів для зняття з експлуатації. Тож зростання ціни на електроенергію Україні не уникнути вже у найближчі роки.

Таким чином споживачам варто починати думати самим, де і за яку ціну вони братимуть електроенергію у найближчі 5-10 років.

В Україні основні споживачі електроенергії –  промисловість та населення (40% та 30% відповідно). І оскільки ці дві категорії споживачів відносяться здебільшого до приватного та комунального секторів, то про свою енергобезпеку на відміну від державного сектору вони можуть подбати самотужки, як це робиться у всьому світі.

І тут на арену виходить цілком конкурентна технологія ММР, яка має вагомі переваги над більшістю ВДЕ та традиційними АЕС. Зазначу лише кілька основних:

·        може бути побудована у місцях, де неможливо побудувати АЕС з реактором великої потужності, та потребує відведення земельних ділянок значно меншого обсягу;

·        забезпечує опалення міст, тоді як з ВДЕ на таке здатні лише біогазові електростанції;

·        гарантує більші за ВДЕ податкові надходження у місцеві бюджети;

·        забезпечує робочими місцями; формує попит на продукцію місцевого виробництва, а відтак розвиток інфраструктури та промисловості регіону.

Але головною перевагою, на моє переконання, буде те, що власниками ММР будуть самі споживачі електроенергії: акціонери – підприємства, органи місцевого самоврядування, ІТ-бізнес та майнінгові компанії, залучені інвестори, які безпосередньо будуть впливати на ціноутворення та розподіл прибутків. Аналог – фінська модель mankala (див. статтю «Нове атомне будівництво: в пошуках виходу з інвестиційного глухого кута» - InfoAtom). Саме у такий спосіб може збутися мрія українського бізнесу щодо купівлі електроенергії напряму з АЕС за найнижчою ціною, яку завжди могли реалізувати тільки привілейовані підприємства…

Ця концепція, до речі, гарно вписується у механізм державно-приватного партнерства  та не потребує створення додаткових процедур, які можуть стати на шляху реалізації проекту.

Авжеж, до реалізації такого сценарію потрібний час, який - поки ММР ще в стадії ліцензування – слід використовувати із розумом, системно вивчаючи можливості регіону і заходи, які слід буде вжити. Звісно не кожен регіон потягне таку інвестицію самотужки. Цікавою ідеєю було б вивчення можливостей реалізації проєкту ММР, наприклад, на Харківщині, де місцеві бюджети мають гроші, розвинену промисловість, у тому числі атомну (ВАТ «Українські енергетичні машини» - колишні «Турбоатом» та «Електроважмаш», ХІЕП, ВАТ «Вестрон», АТ «Хартрон» та інші), які б могли взяти участь як у впровадженні ММР як співвиробник, так і стати кінцевим співвласником об’єкту. Згадайте, саме у цьому регіоні ще у радянські часи планувалась Харківська АТЕС (атомна теплоелектроцентраль), тобто ще тоді були зроблені більшість розрахунків на відповідній ділянці. Або Северодонецьк з Краматорськом, де є і великі підприємства, і атомпром – СНВО «Імпульс».

Адже виходячи з меморандумів, які уклали розробники ММР Holtec International та NuScale з ДНТЦ ЯРБ та НАЕК «Енергоатом», американські розробники шукали саме партнерів у впроваджені своїх розробок, а не клієнтів. Тож вже сьогодні кожна зацікавлена сторона (наприклад, орган місцевої влади або асоціація підприємств чи приватний інвестор) може звернутися до розробників зі своєю пропозицією щодо можливого впровадження технологій у конкретній місцевості.

Тож, на сьогодні є все: можливості, інструменти і найголовніше – час, щоб  проаналізувати, підготуватися та вчасно реалізувати екологічно чистий, вуглецевонейтральний проєкт, який забезпечить не лише енергобезпеку і конкурентоздатність економіки окремих регіонів та України в цілому, підвищить комфорт та рівень життя, але і дасть додаткові ступені свободи та енергетичну незалежність від монополій місцевим громадам. 

Максим Пишний для InfoAtom