ЄС готує нові правила локалізації для будівництва АЕС: чому занепокоєна Південна Корея
21.10.2026
Європейський Союз розглядає запровадження нових вимог до походження обладнання та компонентів для будівництва атомних електростанцій. Законодавча ініціатива Industrial Accelerator Act передбачає поступове збільшення кількості ключових компонентів європейського походження в нових ядерних проєктах, зокрема малих модульних реакторах. Південна Корея вже висловила занепокоєння можливими обмеженнями для іноземних постачальників. Для України нові правила можуть означати як додаткові бар'єри на європейському ринку, так і можливості інтеграції у ланцюги постачання атомної промисловості ЄС.
20 жовтня міністр промисловості та ресурсів Південної Кореї Кім Чон Кван під час переговорів із чеським колегою Карелом Гавлічеком порушив питання можливих наслідків європейського Закону про прискорення промислового розвитку (Industrial Accelerator Act, IAA) для атомної галузі.
Як повідомило південнокорейське міністерство, Сеул занепокоєний тим, що обговорення законопроєкту в ЄС рухається в напрямку надмірного обмеження участі країн, які не входять до Євросоюзу, в європейських атомних проєктах.
Корейська сторона наголосила, що виробничі ланцюги європейської атомної промисловості потребують зміцнення, а реалізація нових проєктів значною мірою залежить від співпраці з технологічними партнерами за межами ЄС. Південна Корея закликала Чехію продовжувати дипломатичну роботу в європейських інституціях, щоб майбутнє законодавство не перешкоджало двосторонній співпраці.
Що передбачає нова європейська політика
4 березня 2026 року Європейська комісія представила законопроєкт Industrial Accelerator Act, спрямований на зміцнення промислової бази ЄС, зменшення залежності від іноземних постачальників і стимулювання виробництва низьковуглецевих технологій.
Документ є частиною ширшої політики Clean Industrial Deal. Його мета – збільшити частку переробної промисловості у ВВП Євросоюзу з 14,3% у 2024 році до 20% у 2035 році.
Основний принцип ініціативи – використання державних закупівель, фінансової підтримки й промислових інвестицій для формування попиту на продукцію європейського походження, яку позначають терміном Made in EU.
Передусім ідеться про металургію, цементну й алюмінієву промисловість, автомобілебудування та технології декарбонізації. Але запропоновані зміни поширюються також на ядерні технології.
Для іноземних інвестицій в окремі стратегічні галузі передбачено додаткові умови щодо локалізації, зайнятості, передачі технологій та науково-дослідної діяльності. Водночас ці інвестиційні вимоги не слід ототожнювати з окремими правилами закупівлі обладнання для АЕС.
Таким чином, нова політика відрізняється від звичайної митної або торговельної політики ЄС. Вона передбачає використання державних коштів для стимулювання виробництва певних товарів і компонентів усередині Євросоюзу.
Які вимоги пропонують для атомної енергетики
Найважливіша для атомної галузі частина законопроєкту – зміни до Регламенту ЄС 2024/1735 про промисловість із нульовим рівнем викидів (Net-Zero Industry Act).
У тексті пропозиції Єврокомісії COM(2026)100 встановлено поетапні вимоги до походження основних компонентів нових атомних електростанцій.
Для державних закупівель робіт із будівництва нових АЕС, включно з малими модульними реакторами, пропонується така схема:
- через чотири роки після набуття регламентом чинності щонайменше два основні спеціалізовані компоненти мають походити з ЄС;
- через шість років – щонайменше три такі компоненти.
Аналогічні вимоги передбачено для нових атомних проєктів, які звертатимуться по державну фінансову підтримку після відповідних перехідних періодів.
Важливо, що йдеться не про певний відсоток загальної вартості АЕС, а про кількість основних спеціалізованих компонентів. Їх визначення та підтвердження походження матимуть принципове значення для виконання вимог.
Нові положення не поширюватимуться на модернізацію діючих атомних електростанцій і продовження строків їх експлуатації. Винятки передбачені також для дослідницьких, інноваційних проєктів і першого промислового впровадження нових ядерних технологій.
Крім того, законопроєкт допускає відступ від вимог у випадках, коли відповідне обладнання неможливо отримати від альтернативних постачальників, його заміна спричинить непропорційні витрати або поставить під загрозу реалізацію проєкту через значні затримки.
Окремо Єврокомісія пропонує передбачити можливість у майбутньому встановлювати вимоги щодо походження продукції для технологій ядерного паливного циклу.
Чому занепокоєна Південна Корея
Для Сеула це питання має практичне значення. У червні 2025 року Korea Hydro & Nuclear Power (KHNP) підписала контракт із компанією Elektrárna Dukovany II на будівництво двох нових енергоблоків АЕС Дуковани.
При цьому чеський уряд ще під час укладання контракту поставив перед KHNP завдання забезпечити участь місцевих підприємств у проєкті на рівні 60%. На момент підписання контракту було визначено участь чеських компаній приблизно в 30% обсягу проєкту.
Отже, сама вимога локалізації не є новою для корейського підрядника. Проте чеська контрактна ціль щодо участі місцевих компаній та загальноєвропейські законодавчі вимоги до походження конкретних компонентів – різні механізми.
Додаткове значення має те, що KHNP розраховує на подальшу участь у чеській атомній програмі, зокрема в можливому будівництві енергоблоків №3 і №4 АЕС Темелін.
Водночас нинішній контракт на АЕС Дуковани укладено до можливого набуття IAA чинності, а для нових вимог передбачені багаторічні перехідні періоди. Тому підстав стверджувати, що законопроєкт автоматично змінить умови вже укладеного контракту, наразі немає.
Найбільше значення матимуть остаточна редакція регламенту, умови державної підтримки, а також правила формування ланцюгів постачання для майбутніх проєктів.
Хто вважатиметься європейським виробником
Одне з ключових питань законодавчої дискусії – чи повинна продукція з країн-партнерів ЄС прирівнюватися до продукції європейського походження.
У початковій редакції законопроєкту Єврокомісія передбачила механізми такого прирівнювання для країн, які мають із ЄС угоди про вільну торгівлю або митний союз, а для визначених державних закупівель – також для учасників Угоди СОТ про державні закупівлі (GPA). Передбачена можливість винятків з урахуванням взаємного доступу до ринків та економічної безпеки.
Проте у вересні депутати Європарламенту, відповідальні за підготовку законопроєкту, запропонували жорсткіший підхід.
Замість автоматичного прирівнювання продукції певних торговельних партнерів до європейської пропонується застосовувати механізм окремого визнання за додатковими критеріями. Серед них – взаємність доступу до ринків, економічна безпека, трудові й екологічні стандарти та захист від обходу обмежень.
Саме розвиток цієї дискусії створює невизначеність для країн, які не входять до ЄС, але є важливими постачальниками промислового обладнання.
Станом на 21 жовтня 2026 року законопроєкт перебуває на розгляді Європейського парламенту. Остаточних правил ще немає.
Україна опиняється в особливому становищі
З одного боку, вона не є членом ЄС, а отже, вироблена в Україні продукція не має автоматичного статусу товару походженням із Євросоюзу. З іншого – Україна має чинну поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС і з 2016 року є учасницею Угоди СОТ про державні закупівлі.
Ці міжнародні домовленості можуть мати істотне значення для доступу українських виробників до закупівель, які підпадатимуть під нові правила.
За початковою редакцією IAA українська продукція потенційно може користуватися передбаченим механізмом прирівнювання до європейської в охоплених ним закупівлях. Проте це не означає безумовного визнання українського походження для всіх видів державної підтримки будівництва АЕС. У законопроєкті передбачені окремі положення, які потребують оцінки за конкретним механізмом фінансування.
Тому остаточні умови участі України залежатимуть не лише від наявних торговельних угод, а й від змісту ухваленого регламенту та правил його застосування.
Для української атомної промисловості це має кілька практичних наслідків.
По-перше, можливість участі в нових європейських атомних проєктах. Українські підприємства мають досвід виробництва обладнання, систем контролю та управління, електротехнічної продукції, виконання інженерних робіт і модернізації діючих енергоблоків.
Водночас досвід постачання обладнання для діючих АЕС не означає автоматичного включення відповідної продукції до категорії основних спеціалізованих компонентів нових реакторів за майбутніми правилами ЄС.
По-друге, ризик обмеження доступу до ринку. Якщо остаточний закон передбачатиме жорстке трактування європейського походження, українські виробники можуть опинитися в менш вигідному становищі порівняно з підприємствами країн ЄС. Навіть технологічно конкурентоспроможна продукція може не враховуватися при виконанні вимог локалізації.
Це може впливати на рішення іноземних генеральних підрядників щодо вибору субпідрядників і розміщення виробництва.
По-третє, можливість створення спільних виробництв. За певних умов нова політика може стимулювати українські компанії до глибшої співпраці з європейськими підприємствами, створення спільних виробничих майданчиків і локалізації частини технологічних операцій у ЄС.
Втім, формальна реєстрація підприємства в країні ЄС не обов'язково означатиме європейське походження всього обладнання. Воно визначатиметься за відповідними правилами походження товарів і компонентів.
По-четверте, можливі наслідки для українського ядерного паливного циклу. Оскільки законопроєкт передбачає можливість поширення вимог локалізації на окремі технології паливного циклу в майбутньому, їх остаточна редакція матиме значення і для українських планів розвитку відповідного виробництва.
Це питання потребуватиме окремого аналізу після визначення конкретних категорій продукції та правил їхнього походження.
Європейська локалізація: зміцнення промисловості чи ризик для атомних проєктів
У новій законодавчій ініціативі ЄС фактично поєднуються два завдання: розвиток власного виробництва та зменшення залежності від зовнішніх постачальників.
Проте атомне будівництво має специфіку. Реакторні технології, великогабаритне обладнання, системи безпеки й спеціалізовані компоненти потребують тривалих циклів виробництва, кваліфікації постачальників і виконання жорстких вимог ядерної безпеки.
Швидка заміна виробників заради відповідності вимогам походження може виявитися складною або потребувати додаткових витрат. Саме тому в початковому тексті законопроєкту передбачені перехідні періоди й винятки.
Реакція Південної Кореї демонструє, що питання виходить за межі торговельної політики. Від остаточних правил залежатиме, як європейські замовники формуватимуть ланцюги постачання для будівництва нових атомних електростанцій і наскільки широко зможуть залучати виробників із партнерських країн.