Майданчик Clinch River розташований поблизу Ок-Ріджа у штаті Теннессі. BWRX-300 – киплячий легководний реактор з природною циркуляцією теплоносія електричною потужністю близько 300 МВт. Проєкт спирається на отриманий TVA ще у 2019 році попередній дозвіл на майданчик, яким NRC схвалила його придатність для нової атомної генерації. Докладна історія ліцензування Clinch River наведена на сторінці проєкту NRC.

TVA подала екологічну частину заявки у квітні 2025 року, а остаточну частину з попереднім звітом з аналізу безпеки – 20 травня. NRC завершила фінальну оцінку безпеки 25 червня 2026 року, а обов'язкові слухання відбулися 13 серпня. Загалом регуляторний розгляд зайняв близько 14 місяців.

Сам дозвіл ще не означає, що будівництво розпочнеться негайно. TVA поки не оголосила дату його старту і продовжує переговори з промисловими партнерами про розподіл витрат на проєкт. У повідомленні про отримання дозволу компанія наголосила, що прагне розподілити витрати на перший американський BWRX-300 між кількома сторонами, а не покладати їх лише на споживачів TVA. Для завантаження ядерного палива та експлуатації блока компанії знадобиться окрема ліцензія NRC.

Американський Clinch River не стане першим BWRX-300 у світі. У квітні 2025 року Канадська комісія з ядерної безпеки (CNSC) видала Ontario Power Generation ліцензію на будівництво першого такого реактора на майданчику АЕС Дарлінгтон.

У березні 2026 року регулятор зняв першу контрольну точку, дозволивши продовжити роботи з фундаментом реакторної будівлі. CNSC зараз визначає статус першого блока як такого, що будується. 25 березня OPG також подала заявку на 20-річну ліцензію на експлуатацію.

У квітні на майданчику вже встановили майже 950-тонний модуль фундаментної плити реакторної будівлі. За даними OPG, перший блок планують підключити до мережі до кінця 2030 року, а загалом на Дарлінгтоні передбачено чотири BWRX-300 загальною потужністю близько 1,2 ГВт.

Крім того, у вересні 2026 року Blue Energy подала NRC першу частину заявки на дозвіл на будівництво ще одного BWRX-300 – на майданчику Port of Victoria у Техасі. GE Vernova Hitachi повідомляла, що другу частину заявки планують подати у 2027 році після завершення необхідного циклу збору даних про майданчик.

Різні розробники перебувають на різних етапах, тому формального "рейтингу" тут немає. Але якщо дивитися на конкретні майданчики, заявки на будівництво та фактичне спорудження перших блоків, BWRX-300 наразі має одну з найсильніших позицій: перший блок уже будується у Канаді, для американського блока отримано дозвіл на будівництво, а другий американський проєкт уже зайшов у процедуру NRC.

Найближче до такого самого регуляторного рубежу в США підійшов Xe-100 компанії X-energy. Long Mott Energy, дочірня структура Dow, 31 березня 2025 року подала заявку на будівництво чотирьох високотемпературних газоохолоджуваних реакторів на промисловому майданчику в окрузі Калгун, штат Техас. Чотири модулі по 80 МВт мають утворити станцію потужністю 320 МВт. NRC прийняла заявку до розгляду, у травні 2026 року завершила екологічну оцінку, а 22 вересня провела обов'язкові слухання. Рішення щодо дозволу на будівництво поки не ухвалене.

Holtec SMR-300 також перейшов до ліцензування конкретної станції. Біля діючої АЕС Palisades у Мічигані компанія планує два блоки Pioneer 1 і 2 сумарною потужністю близько 680 МВт. Наприкінці 2025 року Holtec подала першу частину поетапної заявки на construction permit разом із запитом на Limited Work Authorization, що має дозволити частину ранніх будівельних робіт. NRC прийняла заявку до розгляду у лютому 2026 року, а завершення фінальної оцінки безпеки та екологічного розгляду цього етапу заплановане на березень 2027 року.

NuScale US460 просунувся далі за конкурентів у схваленні саме стандартної конструкції. У травні 2025 року NRC схвалила стандартний проєкт станції з шістьма модулями по 77 МВт – сумарно 462 МВт. Це дозволяє використовувати схвалений дизайн у майбутніх заявках на будівництво й експлуатацію, але не є дозволом на конкретну АЕС. Після припинення проєкту UAMPS компанія знову проводить попередні консультації з NRC щодо майбутніх заявок на комбіновані ліцензії на будівництво та експлуатації, однак заявки на спорудження конкретного US460 у США наразі немає.

Westinghouse AP300 поки перебуває на більш ранньому етапі. NRC веде з Westinghouse попередні консультації щодо майбутньої заявки на сертифікацію проєкту з травня 2023 року. У червні 2026 року компанія оновила план взаємодії з регулятором, але повної заявки на сертифікацію проєкту чи ліцензування конкретного блока ще не подано.

Його не варто викреслювати з категорії ММР лише через потужність.

МАГАТЕ у своїх матеріалах зазвичай описує ММР як реактори потужністю до 300 МВт(е) на модуль, однак ця межа на практиці вже не працює як жорсткий критерій класифікації. Так, до каталогу малих модульних реакторів МАГАТЕ за 2024 рік включено і Natrium потужністю 345 МВт, і Rolls-Royce SMR потужністю 470 МВт.

Тому Natrium доцільніше розглядати окремо не через формальну цифру потужності, а через саму технологію та ринкове позиціонування.

Natrium – удосконалений швидкий реактор з натрієвим теплоносієм потужністю 345 МВт(е) із системою накопичення тепла в розплавленій солі, яка дозволяє підвищувати електричну віддачу енергокомплексу до 500 МВт у періоди пікового попиту. TerraPower характеризує Natrium передусім як реактор нового покоління, а NRC – як швидкий реактор з натрієвим теплоносієм.

У березні 2026 року NRC видала TerraPower дозвіл на будівництво Kemmerer Unit 1 у Вайомінгу, а у квітні TerraPower оголосила про початок будівництва ядерної частини. Тобто за фактичним спорудженням комерційного реактора нового покоління Natrium у США випереджає Clinch River, але належить до іншого технологічного сегмента, ніж легководні BWRX-300, NuScale чи AP300.

Ще менше сенсу оцінювати за американським ліцензуванням Rolls-Royce SMR. Реактор потужністю 470 МВт перевищує традиційний орієнтир у 300 МВт, але сам розробник, британський уряд, регулятор ONR та МАГАТЕ у своєму каталозі відносять його до ММР.

У США Rolls-Royce лише з квітня 2025 року веде попередні консультації з NRC щодо можливої майбутньої заявки. Натомість основні проєкти першого розгортання вже сформувалися у Європі.

У Великій Британії Great British Energy – Nuclear та Rolls-Royce SMR у квітні 2026 року підписали контракт щодо перших трьох блоків на майданчику Wylfa у Північному Уельсі. На британську програму ММР уряд виділив £2,6 млрд.

Водночас це ще не безумовний контракт на повне будівництво. Як випливає з урядової оцінки проєкту, перший етап охоплює прив'язку проєкту до майданчика, проєктування та підготовку до реалізації, а перехід до будівництва, постачання і введення в експлуатацію залежатиме від ухвалення остаточного інвестиційного рішення.

Сам проєкт Rolls-Royce SMR у Великій Британії проходить третій, фінальний етап загальної оцінки проєкту регуляторами. Перші два етапи завершені, а третій етап станом на 2026 рік ще триває.

У Чехії ČEZ, яка володіє приблизно 20% Rolls-Royce SMR, у квітні 2026 року уклала контракт на виконання підготовчих робіт для першого чеського блока на майданчику АЕС Темелін. Чеська програма передбачає до 3 ГВт нової потужності, а перший блок очікують у другій половині 2030-х років.

У червні 2026 року Videberg Kraft – спільна компанія Vattenfall та Industrikraft – обрала Rolls-Royce SMR і для нового будівництва біля АЕС Ringhals у Швеції. План передбачає три блоки по 470 МВт, тобто близько 1,4 ГВт. Зараз проєкт переходить до детального планування.

Таким чином, американський статус Rolls-Royce як проєкту на стадії попередніх консультацій створює хибне враження його відставання. Перші комерційні проєкти компанії орієнтовані насамперед на Велику Британію та європейський ринок.

Північною Америкою географія BWRX-300 вже не обмежується. Найбільшу європейську програму готують у Польщі: ORLEN Synthos Green Energy має принципові рішення уряду для 26 блоків, а перший етап передбачає 14 BWRX-300 на трьох майданчиках – у Влоцлавеку, Ставах-Моновських поблизу Освенцима та Стальовій-Волі. У червні 2026 року компанія звернулася до польського уряду щодо запровадження контракту на різницю для фінансування цієї першої черги.

У лютому OSGE і GE Vernova Hitachi підписали угоду про розроблення польської типової версії BWRX-300, яка має стати референтною для майбутніх польських блоків.

На початку вересня BWRX-300 отримав ще один конкретний європейський проєкт. Шведська Studsvik обрала GE Vernova Hitachi і Samsung C&T стратегічними партнерами програми ReFirm, яка на першому етапі передбачає чотири BWRX-300 сумарною потужністю 1,2 ГВт. Перший блок планують ввести в експлуатацію у середині 2030-х років. Майданчик обиратимуть між Нючепінгом та Вальдемарсвіком.

Це окремий проєкт від нового будівництва Vattenfall біля АЕС Ringhals, де у 2026 році перевагу віддали Rolls-Royce SMR. Водночас Fortum продовжує розглядати BWRX-300 для можливого нового будівництва у Фінляндії та Швеції. Компанія уклала з GE Vernova Hitachi угоду про ранні проєктні роботи, що охоплюють попереднє ліцензування та адаптацію конструкції до майданчиків.

В Естонії Fermi Energia обрала BWRX-300 для проєкту першої АЕС країни. Запропонована станція має складатися з двох блоків сумарною потужністю близько 600 МВт.

BWRX-300 просувається і у Великій Британії. У грудні 2025 року конструкція успішно завершила другий етап загальної оцінки проєкту, під час якого британські регулятори не виявили принципових недоліків у сфері безпеки, фізичного захисту та охорони довкілля, які перешкоджали б її подальшому розгортанню.

У 2026 році SGE пішла далі й запропонувала британському уряду програму з 14 BWRX-300 на трьох майданчиках загальною потужністю 4,2 ГВт. Станом на вересень заявка вже пройшла первинний відбір у межах британської програми нових ядерних технологій і перейшла до поглибленої попередньої оцінки.

Таким чином, перевага BWRX-300 полягає вже не лише в тому, що перший реактор будується у Канаді, а перший американський отримав дозвіл NRC. Навколо однієї конструкції поступово формується міжнародна серія: чотири блоки заплановані на АЕС Дарлінгтон, перший американський проєкт отримав дозвіл на будівництво, другий проходить ліцензування, а в Європі конкретні програми або проєкти просуваються у Польщі, Швеції, Великій Британії та Естонії, паралельно з опрацюванням можливого розгортання у Фінляндії.

Для економіки ММР це може бути не менш важливим, ніж характеристики самого реактора. Один і той самий типовий проєкт, який проходить ліцензування і будується одразу в кількох країнах, дає можливість переносити між проєктами інженерні рішення, досвід будівництва та ланцюги постачання. Саме серійність – уже не в межах одного майданчика чи навіть однієї країни – стає однією з головних ставок GE Vernova Hitachi у конкуренції ММР.