70 років «Імпульсу»: від радянських ЕОМ до українського коду для реакторів ВВЕР
30.09.2026
У 1956 році в Сєвєродонецьку почалася історія інженерної школи, яка створювала промислові керуючі комп'ютери, обчислювальні комплекси для геофізики та космічної галузі, а згодом – системи контролю та управління для атомних енергоблоків. Через 70 років СНВО «Імпульс» працює вже не в рідному місті, але його системи впроваджуються на українських АЕС. А одна з найновіших розробок підприємства – національний нейтронно-фізичний розрахунковий комплекс ImCore – стала частиною технологічної диверсифікації української атомної енергетики.
Історія «Імпульсу» почалася не з атомної енергетики. Ба більше, коли у 1956 році було створено структуру, з якої згодом виросло підприємство, першого енергоблока з реактором ВВЕР-1000 ще не існувало навіть у проєкті.
«Енциклопедія сучасної України» веде історію підприємства від створеної 1956 року Лисичанської філії московського спеціалізованого конструкторського бюро №245. З 1958 року вона стала Лисичанською філією Київського інституту автоматики, а у 1963-му – Науково-дослідним інститутом керуючих обчислювальних машин. Сам «Імпульс» описує початок своєї історії простіше: невелике конструкторське бюро у Сєвєродонецьку створили для автоматизації технологічних процесів на хімкомбінаті «Азот».
Коли комп'ютер керував заводом
Перші завдання були цілком прикладними. Розроблена у Сєвєродонецьку система «Автодиспетчер» контролювала та регулювала технологічні процеси і вела облік сировинних потоків на хімічному виробництві. Згодом аналогічні рішення створювали для інших підприємств хімічної та металургійної промисловості.
Далі з'явилися керуючі обчислювальні комплекси М-2000 і М-3000. На базі М-3000 працював центральний вузол «Сирени-1» – першої в СРСР автоматизованої мережі резервування місць і продажу авіаквитків. У 1970-х роках було створено НВО «Імпульс», до складу якого увійшли НДІ керуючих обчислювальних машин, дослідний завод обчислювальної техніки та Сєвєродонецький приладобудівний завод.
Підприємство розробляло документацію для серійного виробництва керуючих ЕОМ М-6000, М-7000, СМ-1, СМ-2, СМ-2М та інших комплексів. Окремим напрямом стали високопродуктивні багатопроцесорні системи ПС-2000 і ПС-3000, які використовували в геофізиці, метеорології, обробці телеметрії та наукових експериментах.
У цьому сенсі історія «Імпульсу» – частина значно ширшої історії української обчислювальної техніки. Але саме компетенції у створенні високонадійних керуючих систем привели підприємство в галузь, яка згодом стала для нього основною.
В атомну енергетику – ще до незалежності України
У 1982 році НВО «Імпульс» було визначено головною організацією в СРСР зі створення, промислового освоєння та впровадження керуючої обчислювальної техніки для атомної енергетики. Тоді ж розгорнули роботи над технічними та програмними засобами для верхнього і нижнього рівнів АСУ ТП атомних енергоблоків.
У другій половині 1980-х дубльовані керуючі комплекси СМ-2М почали впроваджувати на атомних енергоблоках. За даними підприємства, у 1985-1991 роках такі комплекси ввели в експлуатацію на 22 енергоблоках АЕС країн Східної Європи.
Тобто до моменту розпаду СРСР «Імпульс» уже мав дві компетенції, критично важливі для його подальшої історії: досвід створення складної цифрової техніки та практичний досвід її роботи безпосередньо на атомних енергоблоках.
Натомість звичний ринок цієї техніки практично зник.
Після розпаду СРСР підприємству довелося змінитися
Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х великі радянські керуючі ЕОМ почали поступатися компактнішій та функціональнішій комп'ютерній техніці. Після розпаду СРСР додатково зруйнувалися виробничі зв'язки та система серійного випуску обладнання. Заводи, яким «Імпульс» передавав документацію, припиняли роботу.
Підприємству довелося змінювати саму модель діяльності: замість розробника великих серій ЕОМ воно почало створювати власні промислові контролери, робочі станції та програмне забезпечення реального часу.
Майже одночасно на українських АЕС розгорнулася масштабна модернізація систем контролю та управління. Частина обладнання морально та фізично застаріла, після аварії на ЧАЕС суттєво посилилися міжнародні підходи до ядерної безпеки, а значна частина колишніх постачальників обладнання опинилася за межами України.
Одним із перших великих напрямів стала цифрова система внутрішньореакторного контролю. Пілотний зразок системи «Імпульсу» ввели в дослідну експлуатацію у 1999 році, а у промислову – у 2001-му.
Відтоді атомний напрям виріс до масштабів, які значно краще характеризують підприємство, ніж формули на кшталт «провідний виробник».
За даними «Імпульсу», у 2001-2026 роках було розроблено, виготовлено та введено в експлуатацію тисячі комплектів систем контролю та управління на АЕС України, Вірменії, Болгарії та Словаччини.
Лише на українських АЕС у складі систем виробництва «Імпульсу» нині експлуатуються понад 200 тис. складних електронних блоків 740 типів. Вони входять до систем внутрішньореакторного контролю, контролю нейтронного потоку, керуючих систем безпеки, систем нормальної експлуатації, діагностики реакторної установки, післяаварійного моніторингу, автоматичного керування резервними дизель-генераторними станціями та інших систем.
Перевірка МАГАТЕ
Окремим етапом стала міжнародна експертна оцінка цифрових систем «Імпульсу».
У 2013 році МАГАТЕ провело в Україні місію IERICS – Independent Engineering Review of Instrumentation and Control Systems – на СНВО «Імпульс». Проведення цієї місії безпосередньо зафіксовано в календарі експертних місій Агентства.
IERICS призначена для незалежного інженерного аналізу цифрових інформаційних і керуючих систем АЕС на основі документів і керівництв МАГАТЕ. Це не сертифікація обладнання, але важлива зовнішня оцінка інженерних рішень, процесів розробки та підходів до безпеки.
Для «Імпульсу» така оцінка була особливо важливою: на той час українські цифрові системи вже мали конкурувати не з радянськими попередниками, а з рішеннями міжнародних постачальників.
2022 рік: втрата виробничої бази
Наступний перелом виявився набагато драматичнішим.
До початку повномасштабного вторгнення основна наукова, конструкторська та виробнича база «Імпульсу» залишалася в Сєвєродонецьку. Навесні 2022 року підприємство було змушене релокуватися.
Те, що до війни могло здаватися просто елементом цифровізації бізнес-процесів, виявилося одним із чинників виживання компанії. Ще до вторгнення значна частина процесів розробки була оцифрована: технічна документація, дані про продукцію та історія змін зберігалися в електронних системах управління даними.
За інформацією IT Ukraine Association, після релокації окремі процеси «Імпульсу» вдалося відновити у терміни від одного дня. Працівники, які опинилися в різних регіонах України та за кордоном, отримали віддалений доступ до єдиної бази даних щодо розробок, продукції та технічної документації.
Сьогодні юридична адреса підприємства розташована у Великих Лазах на Закарпатті, фактична – у Києві. Водночас у юридичній назві компанії зберігається історичне найменування – ПрАТ «Сєвєродонецьке науково-виробниче об'єднання «Імпульс». Саме місто Сєвєродонецьк Верховна Рада у вересні 2024 року перейменувала на Сіверськодонецьк.
Головне, однак, не зміна географії. Після втрати Сєвєродонецька підприємство не випало з програм модернізації діючих українських АЕС.
Від М-6000 до ImCore
У 2022-2024 роках на Хмельницькій, Рівненській та Південноукраїнській АЕС вводилися в експлуатацію модернізовані системи внутрішньореакторного контролю СВРК-М з інтегрованою підсистемою нейтронно-фізичних розрахунків Beacon-TSM компанії Westinghouse.
Наступним кроком стала СВРК-М2 на базі національного розрахункового комплексу ImCore, розробленого «Імпульсом».
Значення цієї системи виходить далеко за межі модернізації одного комплекту обладнання. СВРК-М2 здатна контролювати активні зони зі змішаними завантаженнями ядерного палива різних постачальників, у тому числі паливними збірками з різною висотою паливного стовпа. Система також забезпечує прямий контроль лінійного енерговиділення на рівні ТВЕЛ, прогнозування характеристик активної зони та інформаційну підтримку оператора під час маневрування потужністю.
Нейтронно-фізичні параметри активної зони при цьому розраховуються диверсифіковано – двома програмними комплексами: Beacon-TSM компанії Westinghouse та українським ImCore.
У лютому 2026 року обладнання та програмне забезпечення СВРК-М2 для енергоблока №2 Хмельницької АЕС успішно пройшли приймальні випробування. До комісії входили представники «Енергоатома», ХАЕС, Держатомрегулювання та «Імпульсу». Комісія підтвердила відповідність обладнання технічному завданню та нормам і правилам ядерної та радіаційної безпеки, включно з вимогами до кіберзахисту.
У травні обладнання нижнього рівня СВРК-М2 було введено в експлуатацію на ХАЕС-2.
І саме тут 70-річна історія «Імпульсу» перестає бути лише історією одного підприємства.
Україна послідовно відмовляється від залежності від російського ядерного палива та пов'язаних із ним технологій. Але диверсифікація – це не лише заміна однієї тепловидільної збірки іншою. Реактор із новим або змішаним завантаженням має безпечно працювати з ним, а оператор – отримувати достовірні дані про стан активної зони.
Тому національний нейтронно-фізичний розрахунковий комплекс та система, яка може працювати зі змішаними паливними завантаженнями і паралельно використовувати незалежні розрахункові засоби Westinghouse та «Імпульсу», – це вже елемент ширшої технологічної незалежності української атомної енергетики.
У 1956 році майбутній «Імпульс» починав із завдання навчити машину контролювати технологічний процес на хімічному заводі. Через сім десятиліть його програмне забезпечення бере участь у контролі процесів усередині активної зони реактора ВВЕР-1000.
Між цими двома точками – кілька поколінь обчислювальної техніки, розпад цілої промислової системи, перехід від великих ЕОМ до цифрових СКУ, масштабна модернізація українських АЕС і втрата рідного міста через російську агресію.
І, можливо, саме здатність після кожного такого перелому не відтворювати старе, а створювати наступне покоління технологій найточніше пояснює, як «Імпульс» пройшов ці 70 років.
У статті використані фото СНВО "Імпульс"