На атомні спеціальності знову йдуть студенти. Але чого навчатимуть майбутніх українських атомників
09.09.2026
Вступна кампанія 2026 року принесла українській атомній освіті результат, якого ще кілька років тому важко було очікувати. На трьох основних і порівнюваних програмах з атомної енергетики – у КПІ, Львівській та Одеській політехніках – зараховано 105 першокурсників. У 2021 році їх було лише 62.
Зростання майже на 70% відбулося за п'ять років, які складно назвати сприятливими для професії атомника. Україна втратила контроль над найбільшою АЕС, Запорізька АЕС не виробляє електроенергію, частина фахівців виїхала за кордон, а сама галузь працює в умовах війни.
Водночас змінилася перспектива професії. У ЗМІ багато пишуть, що Україна планує нові енергоблоки з AP1000, завершила перехід діючих АЕС від російського ядерного палива, створила власну інфраструктуру поводження з відпрацьованим паливом. У світі знову будують великі реактори, повернувся інтерес до SMR, нових паливних циклів і реакторів IV покоління.
Схоже, вступники це помітили.
Але рекордні цифри поставили інше питання: яку атомну енергетику сьогодні викладають українські університети – ту, що працює зараз, чи ту, яку країна збирається будувати через десять-п'ятнадцять років?
InfoAtom порівняв вступні кампанії 2021-2026 років, навчальні програми, лабораторну базу, співпрацю університетів з галуззю та міжнародними партнерами. Окремо ми подивилися, як відтворюються наукові школи – хто з нинішніх викладачів готує наступне покоління дослідників.
Від 62 до 105
Для порівняння ми взяли три бакалаврські програми, які існували і в 2021, і в 2026 році: «Атомні електричні станції» КПІ та «Атомну енергетику» Львівської й Одеської політехнік.
У 2021 році вони разом набрали 62 студенти: 35 – КПІ, 15 – Львівська політехніка, 12 – Одеса.
У 2023 році сумарний набір зріс до 82 студентів. При цьому кількість заяв майже не змінилася – 302 проти 309.
Після цього почав рости вже попит.
У 2025 році три програми отримали 380 заяв і набрали 95 студентів. У 2026-му – 613 заяв і 105 зарахованих.
Особливо різко змінилася ситуація у Львові. У 2025 році на «Атомну енергетику» подали 94 заяви, у 2026-му – 248. Усі 25 місць були заповнені, середній конкурсний бал зарахованих піднявся приблизно зі 156 до 170, а 24 із 25 першокурсників поставили програму першим пріоритетом.
У КПІ зростання було менш різким, зате стабільним: 166 заяв у 2021 році, 196 у 2023-му, 220 у 2025-му і 281 у 2026 році.
Одеса також зростає, але повільніше: з 50 заяв у 2021 році до 84 у 2026-му.
Не тільки більше. Хто прийшов на перший курс
Зростання кількості заяв ще не означає, що атомні спеціальності почали залучати сильніших вступників. Один максимальний бал теж мало про що говорить: для університету важливіше, якою буде вся аудиторія першого курсу.
InfoAtom проаналізував конкурсні бали всіх зарахованих у 2026 році. І тут найбільша зміна відбулася у Львівській політехніці.
Середній конкурсний бал 25 зарахованих тут становить близько 169,6, медіанний – 170,1. 13 студентів із 25 мають бал 170 і вище, 23 – понад 160. А 24 із 25 поставили «Атомну енергетику» першим пріоритетом.
У КПІ також 13 першокурсників мають конкурсний бал від 170, включно зі вступником із максимальними 200. Але курс значно більший – 63 студенти, тому середній бал усієї групи становить близько 153,6, медіанний – 153,4. Тут одночасно є дуже сильна верхівка списку і значно ширший діапазон підготовки студентів.
В Одеській політехніці середній бал 17 зарахованих – близько 145,6, медіанний – 143,3. Найвищий результат – 164,7; лише двоє першокурсників мають понад 160.
Особливо показовий Львів: КПІ та Львівська політехніка отримали однакову кількість першокурсників із балом 170+ – по 13. Але у Львові це більше половини курсу, у КПІ – близько п'ятої частини.
Відтак маємо три висновки.
Перший: Львів у 2026 році виграв не тільки за кількістю заяв. Він набрав найсильнішу групу в цілому. У КПІ є вступник із конкурсним балом 200 і загалом дуже сильна верхівка списку. Але Львів і КПІ зарахували однакову кількість студентів із балом 170 і вище – по 13. Тільки у Львові це понад половина всього курсу, а в КПІ – приблизно п'ята частина. У Львові 23 із 25 зарахованих мають понад 160. Причому 24 із 25 подали цю програму з першим пріоритетом. Це вже не випадкові заяви на запасний варіант, а дуже цілеспрямований набір. Найсильніший львівський вступник має 196,18: 195 з української, 180 з математики, 200 з історії та 200 з фізики.
Другий: КПІ набрав велику і дуже неоднорідну групу. Верхівка справді сильна: є 200, 193,87, 190,13, 188,02; у кількох вступників – 200 з математики, у двох із перших у загальному конкурсі – 200 з фізики. Але 63 студенти – це у два з половиною рази більше, ніж у Львові, тому далі список розтягується аж до контрактних балів близько 107-124. Звідси середній 153,6 і медіана 153,4. Тобто кількісне зростання КПІ не супроводжується таким самим зростанням середнього рівня набору.
Це видно і в динаміці: середній рейтинговий бал бюджетників КПІ становив 161,88 у 2021 році, 165,39 у 2023-му і 157,55 у 2025-му. Отже, 2026 рік не продовжує висхідної лінії за балами – він радше дає більший набір із дуже сильною верхньою групою.
Третій: Одеса помітно відстає саме за академічним рівнем набору 2026 року. Найвищий конкурсний бал серед 17 зарахованих – 164,66, жодного вступника з 170+, лише двоє мають 160+. Медіана – приблизно 143. При цьому близько 70% зарахованих поставили програму першим пріоритетом, тобто справа не лише у випадковому наборі контрактників.
КПІ: ВВЕР сьогодні, PWR і нові реактори – на майбутнє
КПІ має найбільш повну атомну освітньо-наукову систему з трьох університетів: бакалаврат, магістратуру і PhD, велику кафедру, власні лабораторії та значну кількість викладачів, пов'язаних з галузевими й академічними установами.
Навчання тут починається з того, що українському атомнику потрібно знати сьогодні: фізика реактора, нейтронна фізика, теплогідравліка, обладнання АЕС, режими роботи ВВЕР-1000, аналіз аварій.
На магістерському рівні з'являються важкі аварії, управління аваріями, технологія АЕС з PWR, тривимірне моделювання перехідних процесів ВВЕР-1000, динаміка реакторів. В аспірантурі – двофазні теплоносії, ядерна захищеність, ризики та сучасні методи моделювання.
Тобто ВВЕР тут не намагаються забути. І це логічно: саме ці реактори становлять основу діючої української атомної генерації.
Водночас вони не є єдиною технологією, через яку студенту пояснюють атомну енергетику.
На кафедрі працює близько 25 викладачів. Поряд із професорами є великий шар доцентів, старших викладачів та асистентів. Частина викладачів одночасно працює в Інституті проблем безпеки АЕС НАН України, ДНТЦ ЯРБ та Інституті ядерних досліджень.
Це важливо: студент отримує доступ не лише до університетської теорії, а й до людей, які працюють із реальною безпекою ядерних установок, регулюванням, нейтронно-фізичними розрахунками та проблемами ЧАЕС.
Що можна побачити не лише на екрані
На кафедрі діють сім спеціалізованих навчальних лабораторій, з них три комп'ютерні. У 2022 році створені навчально-дослідний центр надійності та безпеки АЕС і навчально-науковий центр підтримки ядерної захищеності.
Окремий інтерес становить комп'ютерний моделюючий комплекс, створений за міжнародної підтримки у сфері ядерної безпеки.
Студенти можуть працювати з двома тренажерними моделями – енергоблока ВВЕР-1000/В-320 Рівненської АЕС та узагальненого PWR потужністю 1400 МВт. Це не просто демонстраційне програмне забезпечення: передбачені режими оператора, інструктора і розробника, а також тренування роботи зміни блочного щита управління.
Поряд залишається класична експериментальна теплофізика – аеродинамічні стенди, установки для дослідження вільної конвекції, теплових потоків, теплових труб і двофазних термосифонів, кліматична та вакуумна камери.
Це одна з сильних сторін КПІ: студент бачить не лише готову модель реактора, а й фізичні процеси, з яких складається його робота.
І саме ця база добре пояснюється походженням наукової школи.
А хто це викладатиме через десять років
Одна з ключових наукових ліній кафедри виросла з інженерної теплофізики Євгена Письменного. Його учні займалися системами охолодження, тепловими трубами, запасами безпеки АЕС, а у 2023 році під його керівництвом захищено PhD з теплообміну в реакторах IV покоління.
Є й інші сучасні напрями – безпека перспективних установок Westinghouse, CFD-аналіз, фізичний захист ядерних установок під час війни.
Тут важливий не перелік дисертацій, а сам механізм: старі фундаментальні компетенції не просто зберігаються, а переходять у нові задачі та до молодших дослідників.
Одеса: школа атомної станції
Одеська політехніка пропонує іншу модель.
Якщо спробувати описати її одним реченням, то це освіта для людини, яка повинна добре розуміти, як працює реальна АЕС, що в ній старіє, що може відмовити і як забезпечити її безпеку.
Це видно і з навчальних курсів, і з наукових тем кафедри.
ВВЕР-440 та ВВЕР-1000 тут вивчають детально. Значне місце займають теплогідравліка, ресурс обладнання, водно-хімічні режими, корозія та ерозія, діагностика, системи безпеки, паливо, поводження з ВЯП.
Магістерський курс з кваліфікації систем, важливих для безпеки, охоплює аварійні умови, гермооболонку, охолодження басейну витримки, продовжені паливні кампанії, модернізацію палива та уроки Фукусіми.
Це той набір знань, без якого Україна не зможе експлуатувати власні діючі енергоблоки ще багато років.
Лабораторія станційного інженера
Матеріальна база добре відповідає цій моделі.
Є машинна зала з моделлю турбіни, макет паливної збірки ВВЕР-1000, п'ять теплоенергетичних стендів, лабораторії водно-хімічного режиму і систем охолодження, ядерної фізики, радіаційного захисту, комп'ютерний клас.
Для навчання використовується тренажер ВВЕР-1000/В-320.
Якщо КПІ має сильну університетську теплофізичну основу, то Одеса найбільше нагадує навчальне середовище для майбутнього інженера діючої АЕС.
І це її сильна сторона.
Але якою тут бачать нову атомну енергетику
Саме тут виникають запитання.
У курсі «Сучасні технології перетворення ядерної енергії» поряд з AP1000, EPR, NuScale та SMR-160 досі викладають БРЕСТ, СВБР та інші російські перспективні реакторні концепції. У старішій версії курсу були також ВВЕР-1200, ВВЕР-1500, БН-600, БН-800 і БН-1600.
У роботах кафедри є AP1000, диверсифікація ядерного палива, високотемпературні реактори, виробництво водню, природна циркуляція в SMR. Тобто сучасна тематика не відсутня – вона поступово входить у традиційну одеську школу.
Дисертації професури показали, що школа продовжує працювати і готувати нових дослідників. Є сучасні захисти з ресурсу, систем безпеки, диверсифікованого палива, високотемпературних реакторів.
Але не для всіх молодих PhD, аналізуючи дисертації, побачили продовження кар'єри на кафедрі.
Тому головне питання тут не «чи жива стара одеська школа». Жива.
Питання – хто перебере її знання через десять років і наскільки швидко разом із ними оновиться технологічна частина освіти.
Львів: атомну освіту будують майже з нуля – і дуже швидко
У Львівської політехніки зовсім інша історія.
Кафедра має давню теплоенергетичну традицію, але атомний напрям відкрили лише у 2015 році. Тобто власної багатопоколінної атомної школи на зразок Одеси тут не могло встигнути сформуватися. Атомну школу Львова фактично зібрали з кількох сильних суміжних шкіл: теплоенергетики, механіки, хімічної технології, матеріалознавства та вимірювань.
Зате саме Львів найвиразніше показує вступнику майбутні технології галузі.
У бакалаврській програмі є дві траєкторії: «Атомні електричні станції» та «Інноваційні ядерні технології на АЕС».
У другій – SMR, швидкі реактори, рідинносольові установки, високотемпературні реактори, Gen IV, аналіз ризиків і безпеки.
При цьому ВВЕР залишається практичною основою підготовки. Для студентів є окремий курс роботи з ВВЕР-1000 на комп'ютерному тренажері – пуски, зупини, нормальні та аварійні режими.
Окремо викладають паливний цикл: відкритий і замкнений цикли, збагачення, оксидне і металеве паливо, плутонієві й торієві цикли, перероблення, трансмутацію та скорочення радіотоксичності відходів.
Саме за змістом програми Львів сьогодні найвиразніше показує студенту, що атомна енергетика не закінчується на ВВЕР-1000.
Лабораторії, які з'являються зараз
Ця програма ще молода, тому й матеріальну базу університет фактично добудовує на очах.
За останні п'ять років на кафедрі модернізували або створили 12 експериментальних установок.
Є лабораторія атомної енергетики з макетом паливної збірки ВВЕР-1000 і дозиметричним обладнанням.
А 5 березня 2026 року в університеті офіційно відкрили лабораторію комп'ютерного моделювання режимів роботи обладнання АЕС.
Її основа – багатофункціональний комп'ютерний тренажер ВВЕР-1000/В-320, створений на основі повномасштабного тренажера Рівненської АЕС. Перед запуском лабораторії викладачі кафедри у серпні-вересні 2025 року проходили спеціальну підготовку в інструкторів повномасштабних тренажерів блоків №1 і №5 Запорізької АЕС.
Westinghouse, ANL та Енергоатом
Ще одна помітна риса Львова – дуже активне залучення зовнішньої експертизи.
З Енергоатомом кафедра співпрацює з 2015 року. Фахівців навчально-тренувальних центрів АЕС залучають до викладання, студенти беруть участь у літніх ядерних школах.
У 2026 році діють тристоронні договори «студент – університет – Енергоатом»: стипендія компанії та перспектива подальшого працевлаштування.
Westinghouse ще у 2023 році проводила для студентів курс з AP1000, AP300, eVinci, Lead-Cooled Fast Reactor та диверсифікації палива.
У 2025 році львівські студенти брали участь у Ukraine Summer Internship Argonne National Laboratory, а у 2026 році вся тритижнева програма Argonne для України вже проходила у Львівській політехніці.
Тематика – SMR, аналіз безпеки АЕС, аварійні та радіологічні наслідки, ядерно-відновлювані гібридні системи. Була й технічна поїздка на Рівненську АЕС.
До цього додаються європейський проєкт NURECAB і навчальні програми World Institute for Nuclear Security.
Тож, цілком зрозуміло, чому саме Львів отримав найбільший приріст заяв (якщо, звісно, проігнорувати такі значущі чинники, як кількість тривог, а відтак – можливість стаціонарного навчання).
17-річний вступник бачить поруч із назвою програми AP1000, Westinghouse, Argonne, SMR, реактори IV покоління та можливість договору з Енергоатомом.
Для нього професія виглядає не професією «старої АЕС», а професією з майбутнім.
Але школу ще треба виростити
Наукові біографії викладачів Львова це добре показують.
Гарант атомного бакалаврату Тетяна Римар починала в хімічній інженерії, інші викладачі прийшли з теплоенергетики, матеріалознавства, вимірювань, механіки. Частина атомних компетенцій нарощувалася вже пізніше.
Це не недолік само по собі. Так нові міждисциплінарні напрями часто й виникають.
Але у Львові поки немає власної PhD-вертикалі G4.01. Тому сьогодні університет може мати дуже сучасну освітню програму, але ще тільки формує покоління науковців, яке зможе підтримувати її без постійної зовнішньої опори.
Старе – не означає непотрібне
Досліджувати деградацію обладнання другого контуру ВВЕР-1000 після десятиліть експлуатації – «стара» тема тільки за віком реактора. Для України це одна з найактуальніших інженерних задач.
Вміти аналізувати двофазні процеси, ресурс корпусу реактора, гермооболонку, системи безпеки або водно-хімічний режим – компетенції, які знадобляться ще десятиліттями.
Інша річ – технології.
Якщо перспективи атомної енергетики й надалі описуються передусім через ВВЕР-1200, БН-800, БРЕСТ або СВБР, освіта починає готувати фахівця до технологічного світу, в якому Україна вже не планує жити.
Майбутній український атомник повинен однаково розуміти діючий ВВЕР-1000 і західний PWR, особливості AP1000, нове паливо, SMR, Gen IV, важкі аварії, цифрові системи управління, сучасні вимоги до фізичного захисту та поводження з ВЯП.
І три університети перебувають у різних точках цього переходу.
КПІ має найбільш завершену систему: сильну власну наукову школу, експериментальну базу, повну освітньо-наукову вертикаль і помітне кадрове наступництво.
«Одеська політехніка» має, ймовірно, найбільший накопичений запас знань про експлуатацію та безпеку діючих ВВЕР. Вона продовжує готувати дослідників і поступово виходить на західні та перспективні технології. Її головне питання – швидкість технологічного та кадрового оновлення.
Львів має наймолодшу власне атомну школу, але найдинамічніше розширює сучасну освітню пропозицію і зовнішні зв'язки. Його питання – чи перетвориться це залучення зовнішніх компетенцій на власну багатопоколінну наукову школу.
105 першокурсників – це ще не 105 атомників
105 зарахованих у 2026 році проти 62 у 2021-му – хороша новина.
Але галузі потрібні не першокурсники.
Між вступом і появою нового атомного інженера лежить кілька років. А між вступом і появою нового викладача чи науковця – значно більше.
Першокурсники 2026 року завершать бакалаврат приблизно у 2030-му. Ті, хто продовжить навчання, отримають магістерські дипломи у 2031-2032 роках. А ті, хто піде в науку, почнуть самостійно навчати наступне покоління вже ближче до середини 2030-х.
На той час частина нинішньої професури вже не працюватиме.
Тому головне питання української атомної освіти сьогодні – чи встигнуть університети передати студентам знання діючих АЕС і водночас підготувати до тієї атомної енергетики, яку Україна хоче мати через десять-двадцять років.