Нова гонка за збагаченням урану. Як США та Європа скорочують залежність від росії
25.08.2026
Конференція GLOBAL 2026, яку 16-20 серпня у Чикаго провів Відділ паливного циклу та управління відходами Американського ядерного товариства (ANS), продемонструвала одну з найпомітніших змін у світовій атомній галузі: після десятиліть скорочення західних потужностей зі збагачення урану США та Європа одночасно запускають масштабні програми їх розширення.
На пленарній сесії «Паливо для майбутнього атомної енергетики» про свої проєкти розповідали Urenco USA, Centrus Energy, General Matter та Global Laser Enrichment. Але конференційна дискусія була лише частиною значно більшого процесу. У США вже будуються або готуються нові потужності Urenco, Centrus, Orano, General Matter, GLE та LIS Technologies. У Європі Orano розширює Georges Besse II у Франції, Urenco – завод в Алмело у Нідерландах та підприємство у Гронау в Німеччині, а у Великій Британії будує перший західний промисловий комплекс для збагачення HALEU.
Причиною стали одразу два фактори: необхідність відмовлятися від російських послуг зі збагачення і майбутній попит на нові види палива – LEU+, HALEU та паливо для перспективних реакторів.
У результаті збагачення, яке ще недавно вважалося стабільною і порівняно непомітною ланкою ядерного паливного циклу, перетворилося на один із його головних стратегічних вузьких місць.
Як Захід втратив збагачення
Масштаб проблеми добре описали на GLOBAL 2026 представники Centrus. У 1985 році на США припадало 64% світових потужностей зі збагачення урану. У 2024 році американська частка становила вже менш як 1%, тоді як російська – близько 43%.
Міністерство енергетики США оцінює частку росії приблизно у 44% світових потужностей зі збагачення. До запровадження обмежень США отримували з росії близько 20–25% необхідного збагаченого урану.
У травні 2024 року у США набув сили закон про заборону імпорту російського низькозбагаченого урану. Заборона діє з 11 серпня 2024 року до кінця 2040-го, однак для запобігання перебоям Міністерство енергетики може тимчасово видавати дозволи на окремі поставки. Така можливість закінчується не пізніше 1 січня 2028 року. Одночасно Конгрес виділив $2,72 млрд на розширення американських потужностей з виробництва LEU та HALEU.
Європа рухається повільніше. Єврокомісія у REPowerEU Roadmap передбачила торговельні заходи щодо імпорту російського збагаченого урану та обмеження нових контрактів на постачання урану, збагаченого урану та інших ядерних матеріалів російського походження. Водночас сама Комісія визнає, що наявних західних потужностей із конверсії та збагачення поки недостатньо для повного заміщення російських поставок. У 2025 році ЄС, за попередніми даними, все ще імпортував близько 2,9 тис. тонн урану у збагаченій формі або у складі палива з росії.
Тому нинішнє розширення відбувається не на майбутнє. Частина нових потужностей має фактично замінити російські SWU, які досі споживає західний ринок.
Чому саме збагачення стало проблемою
Природний уран містить лише близько 0,7% ізотопу U-235. Для більшості діючих легководних реакторів його концентрацію підвищують приблизно до 3-5%.
Продуктивність збагачувального підприємства вимірюють в одиницях роботи розділення – SWU, і саме тут важлива ще одна зміна ринку.
Традиційне паливо більшості діючих реакторів містить до 5% U-235. Але галузь переходить до LEU+ – палива зі збагаченням приблизно 5-10%. Воно може дозволити збільшити вигоряння, продовжити паливну кампанію та скоротити кількість зупинів для перевантаження.
Ще вище розташований HALEU – уран зі збагаченням понад 5%, але нижче 20% U-235. Багато перспективних реакторів потребують 10-19,75% U-235.
Тобто західній галузі потрібно одночасно замінити російські послуги для діючого парку і створити абсолютно новий сегмент виробництва для реакторів наступного покоління.
Urenco USA: від діючого заводу до понад 7 млн SWU
Найбільш зрілий американський проєкт – National Enrichment Facility Urenco USA у Юнісі, штат Нью-Мексико.
Це зараз єдине у США діюче комерційне збагачувальне підприємство промислового масштабу. Воно працює з 2010 року і має близько 4,3 млн SWU річної потужності, що дозволяє забезпечувати приблизно третину потреб американських АЕС у послугах зі збагачення.
Але Urenco проводить одразу кілька етапів розширення.
Перший уже реалізується. Компанія додає 700 тис. SWU на рік. Новий каскад центрифуг почав виробництво LEU 22 червня цього року, ще три мають бути встановлені до початку 2027-го.
Наступний етап значно масштабніший.
18 серпня, під час GLOBAL 2026, за участю міністра енергетики США Кріса Райта на майданчику провели церемонію, присвячену майбутньому розширенню. Urenco планує побудувати новий виробничий корпус і встановити до 24 каскадів газових центрифуг загальною продуктивністю 2,1 млн SWU на рік.
Будівництво нового збагачувального підприємства має початися у 2029 році. Перші каскади планують ввести у виробництво в 2032-му, решту – до 2036 року. Після цього загальна встановлена потужність Urenco USA перевищить 7 млн SWU на рік. Ліцензія NRC дозволяє підприємству в перспективі збільшити її до 10 млн SWU.
Цей проєкт важливий ще й тим, що основна його продукція – не HALEU для майбутніх реакторів, а звичайний LEU для діючого американського парку.
Тобто найбільше реальне збільшення пропозиції найближчого десятиліття спрямоване насамперед на заміщення нинішніх джерел постачання.
Стадія: діюче промислове підприємство, поточне розширення вже вводиться, наступне затверджене до будівництва.
Centrus: повернення американської центрифуги
Інший американський шлях – Centrus Energy та American Centrifuge Plant у Пайктоні, штат Огайо.
На відміну від Urenco USA, яка використовує європейську технологію Urenco, Centrus розгортає американську центрифугу AC100M і одночасно відновлює промислове виробництво самих машин.
Демонстраційний каскад у Пайктоні вже виробляє HALEU. На початку липня компанія завершила дострокове виробництво чергових 900 кг HALEU у формі UF6, довівши загальний обсяг до понад 1,9 тонни.
Але тепер Centrus переходить від демонстрації до іншого масштабу.
1 липня компанія остаточно оформила контракт з Міністерством енергетики США на $900 млн. З опціонами на закупівлю HALEU максимальна вартість контракту може становити $1,07 млрд.
Початкове розширення має створити потужність для виробництва щонайменше 12 тонн HALEU на рік, а паралельно – значні потужності LEU для виконання комерційних контрактів. Портфель умовних замовлень Centrus на LEU вже становить близько $2,4 млрд.
Перші нові центрифужні потужності планують ввести у 2029 році.
Для проєкту вже визначено основних підрядників: Fluor відповідає за EPC – інжиніринг, закупівлі та управління будівництвом, а Geiger Brothers виконуватиме будівельні роботи на майданчику. Виробництво центрифуг почалося у грудні 2025 року на підприємстві Centrus в Оук-Риджі, штат Теннессі.
Тут важливе ще одне розходження з Urenco. Centrus фактично відновлює американський внутрішній ланцюг виготовлення обладнання для збагачення – те, чого США не мали у великому комерційному масштабі десятиліттями.
Стадія: HALEU вже виробляється у демонстраційному масштабі; підрядники обрані, центрифуги для промислового розширення виготовляються, перші нові потужності заплановані на 2029 рік.
General Matter повертає збагачення у Падьюку
Одним із найцікавіших нових гравців є General Matter.
Компанія орендувала близько 100 акрів федеральної землі на території колишнього Paducah Gaseous Diffusion Plant у Кентуккі – підприємства, яке збагачувало уран з 1952 до 2013 року.
У січні 2026 року Міністерство енергетики надало General Matter десятирічний контракт на $900 млн для створення американських потужностей із виробництва HALEU.
На майданчику вже почалися підготовчі роботи – розчищення території, планування ґрунту та створення під'їздів. Водночас це ще не означає будівництва ядерної частини заводу: документи DOE прямо обмежують нинішній етап підготовкою території та допоміжною інфраструктурою.
General Matter заявляє, що має почати збагачення до кінця десятиліття.
Цікавою особливістю Падьюки є наявність великих запасів збідненого UF6 – хвостів колишнього газодифузійного заводу. Вони містять менше U-235, ніж природний уран, але цей залишковий U-235 за нових цін на уран і SWU знову набуває економічної цінності.
DOE уже передбачило передачу General Matter щонайменше 7,6 тис. балонів UF6 для майбутнього повторного збагачення.
Стадія: федеральний контракт та майданчик є, територія готується; саме збагачувальне підприємство ще потрібно побудувати та ліцензувати.
Orano будує другий великий американський завод
До американської програми повертається і французька Orano.
Проєкт IKE в Оук-Риджі, штат Теннессі, оцінюється приблизно у $5 млрд. Підприємство планують розмістити на ділянці площею 624 акри; площа самого комплексу має становити близько 750 тис. квадратних футів. Для збагачення передбачена газоцентрифужна технологія, яку Orano вже промислово використовує на Georges Besse II у Франції.
У січні Orano була обрана Міністерством енергетики США для отримання контракту на $900 млн на створення нових американських потужностей LEU. У березні компанія передала NRC повний комплект ліцензійних документів, а 21 травня регулятор прийняв заявку до прискореного 12-місячного розгляду.
Проте тут важливо не перестрибувати через кілька етапів.
Project IKE ще не будується як збагачувальний завод. Orano планує ухвалити остаточне інвестиційне рішення у 2027 році після отримання ліцензії, формування достатнього портфеля довгострокових контрактів і завершення фінансової структури проєкту. Початок виробництва орієнтований на початок 2030-х.
Orano заявляє, що майбутній обсяг виробництва Project IKE зможе сам по собі замістити нинішні американські закупівлі російського збагаченого урану. Точну проєктну потужність у SWU компанія публічно поки не розкриває.
Стадія: ліцензування та проєктування; остаточного інвестиційного рішення ще немає.
Франція вже будує додаткові 2,5 млн SWU
У самій Європі Orano значно ближче до результату.
На підприємстві Georges Besse II на майданчику Трикастен у Франції компанія вже будує чотири нові збагачувальні модулі до наявних 14.
Нинішня номінальна потужність Georges Besse II – близько 7,5 млн SWU на рік. Розширення додасть 2,5 млн SWU, тобто понад 30%. Загальні інвестиції – близько €1,7 млрд.
Перші нові каскади мають почати виробництво у 2028 році, повне введення заплановане на 2030-й.
Проєкт уже фінансується і будується. У 2025 році Європейський інвестиційний банк надав Orano кредит €400 млн, прямо пов'язавши його із безпекою постачання та політикою REPowerEU.
Саме ця потужність особливо важлива для України.
У березні 2025 року Енергоатом та Orano підписали довгострокову комерційну угоду про надання послуг зі збагачення урану до 2040 року. За даними фінансової звітності Енергоатома, контракт розрахований на поставки у 2031–2040 роках для забезпечення українських АЕС паливом Westinghouse.
Тобто розширення Georges Besse II – не абстрактне збільшення європейської пропозиції. Україна вже є одним із майбутніх клієнтів Orano на послуги зі збагачення.
Стадія: будується; перше виробництво – 2028 рік, повне введення – 2030-й.
Urenco додає ще 1,5 млн SWU у Нідерландах
Паралельно Urenco розширює європейські виробництва.
В Алмело у Нідерландах компанія спочатку затвердила встановлення приблизно 750 тис. SWU нової потужності з введенням перших каскадів у 2027 році. Будівництво почалося у березні 2024-го.
У жовтні 2025 року Urenco вирішила подвоїти розширення, додавши ще один центрифужний зал приблизно на 750 тис. SWU. Другий етап має почати роботу з 2030 року. Разом обидва проєкти дадуть Алмело приблизно 1,5 млн додаткових SWU на рік.
У Німеччині Urenco також проводить менше розширення майданчика у Гронау. За підсумками 2025 року компанія повідомляла, що перші два нові каскади були підготовлені до встановлення у 2026 році. Конкретний приріст SWU для цього проєкту Urenco не публікує.
Таким чином, лише три вже чітко визначені довгострокові центрифужні проєкти – 2,1 млн SWU Urenco USA, 2,5 млн SWU Orano у Франції та 1,5 млн SWU Urenco в Алмело – дають понад 6 млн SWU нової західної потужності. І це без урахування поточного збільшення Urenco USA на 700 тис. SWU, Centrus, Project IKE та Гронау.
Наступний ринок – LEU+
Водночас нові підприємства потрібні не тільки для заміщення росії.
Urenco USA у вересні 2025 року стала першим американським комерційним збагачувачем, якому NRC дозволила виробляти уран зі збагаченням до 10% U-235.
У грудні підприємство провело перший виробничий цикл і отримало матеріал зі збагаченням 8,5% U-235. Комерційні обсяги LEU+ для клієнтів Urenco планує виробляти вже у 2026 році.
LEU+ особливо цікавий тим, що це не паливо далекого майбутнього для експериментальних реакторів.
NRC очікує, що підвищене збагачення у діапазоні 5–10% може використовуватися у діючих легководних реакторах разом із паливом підвищеного вигоряння та accident tolerant fuel. Потенційний ефект – довші кампанії й рідші перевантаження.
Тому частина попиту на нові SWU може виникнути навіть без масштабного будівництва реакторів IV покоління.
Британія створює перше західне промислове виробництво HALEU
Наступний крок після LEU+ – HALEU.
На своєму майданчику в Капенгерсті Urenco створює Advanced Fuels Facility. Початкова проєктна продуктивність – до 27 тонн HALEU на рік, із можливістю модульного подвоєння. Вертикальне будівництво планують розпочати у 2028 році, перше виробництво – у 2031-му.
Британський уряд виділив на проєкт £196 млн, а разом із співфінансуванням Urenco загальні вкладення мають становити близько £400 млн. Загалом Велика Британія оголосила до £300 млн державної підтримки для формування повного внутрішнього ланцюга HALEU, включно не лише зі збагаченням, а й із деконверсією та транспортною інфраструктурою.
Саме ця друга частина принципово важлива. HALEU у формі UF6 ще не є готовим паливом. Його необхідно перевести в оксид, метал або іншу форму, після чого виготовити паливо конкретного типу.
Цій проблемі буде присвячена наступна частина нашого огляду GLOBAL 2026.
Лазерне збагачення повертається через 30 років після перших великих обіцянок
На тлі масштабного повернення газових центрифуг у США знову активізувалися й розробники лазерних технологій.
На GLOBAL 2026 Global Laser Enrichment була одним із чотирьох учасників основної пленарної дискусії про американське збагачення. А в окремій технічній секції Lawrence Livermore National Laboratory та LIS Technologies обговорювали нове покоління лазерного розділення ізотопів.
Але за рівнем технологічної зрілості ці проєкти поки не можна ставити в один ряд з Urenco або Georges Besse II.
GLE: повернути U-235 із хвостів
Global Laser Enrichment належить австралійській Silex Systems на 51% та канадській Cameco на 49% і має ексклюзивну ліцензію на технологію SILEX.
Компанія планує Paducah Laser Enrichment Facility на 665-акровій ділянці біля колишнього газодифузійного заводу.
Головна особливість першого етапу – не збагачення природного урану для реакторів, а повторне збагачення понад 200 тис. тонн урану, що міститься у збіднених хвостах DOE. Проєктована продуктивність може становити до 2 тис. тонн урану на рік у вигляді UF6, приведеного приблизно до природного вмісту U-235.
GLE подала повну заявку на ліцензування в NRC у липні 2025 року, а регулятор прийняв її до розгляду наступного місяця. На GLOBAL 2026 представник компанії назвав 2027 рік орієнтиром для початку значних будівельних робіт та 2030-й – для завершення підприємства.
Компанія вже завершила великий цикл демонстраційних випробувань технології у Вілмінгтоні, Північна Кароліна. Але рішення про повномасштабну комерціалізацію та введення Paducah Laser Enrichment Facility ще залежать від ліцензування й реалізації проєкту.
Стадія: технологічна демонстрація завершила важливий етап, комерційний завод проходить ліцензування.
LIS Technologies готує ще один лазерний завод
Другий американський розробник – LIS Technologies – просуває власний варіант лазерного розділення ізотопів.
У лютому компанія оголосила майданчик майбутнього LEU-3 Facility на території колишнього комплексу K-25 в Оук-Риджі. Проєкт входить до програми Project F.U.E.L – Future Uranium Enrichment with Lasers.
LIS придбала 206 акрів колишньої території DOE та заявила про план інвестувати $1,38 млрд у комерційний комплекс. За заявою самої компанії, потенційна проєктна потужність може сягати 5,5 млн SWU на рік, а початкові операції орієнтовані на початок 2030-х.
20 серпня, в останній день GLOBAL 2026, LIS повідомила про початок перших технічних досліджень та екологічної характеризації ділянки.
Однак це поки саме підготовка майданчика, а не будівництво збагачувального підприємства.
Сама компанія прямо зазначає, що реалізація LEU-3 залежить від ліцензування, дозволів та остаточного інвестиційного рішення.
Тому заявлені 5,5 млн SWU наразі правильніше розглядати як цільову характеристику майбутнього проєкту, а не як гарантований новий обсяг американського виробництва.
Стадія: R&D та підготовка майданчика; комерційне підприємство ще не ліцензоване.
Центрифуги проти лазера
Інтерес до лазерних технологій легко пояснити.
Газоцентрифужне збагачення потребує великих каскадів із тисяч машин та складного виробничого ланцюга. Лазерні методи теоретично дозволяють значно вибірковіше впливати на потрібний ізотоп і потенційно зменшувати енергоспоживання та розміри підприємства.
Проте історія ядерної галузі містить уже кілька дорогих спроб комерціалізації лазерного збагачення, які так і не витіснили газові центрифуги.
Навіть GLE має показовий прецедент: NRC ще у 2012 році ліцензувала заплановане комерційне лазерне підприємство у Вілмінгтоні, але воно не було побудоване через тодішню ситуацію на ринку.
Зараз економічне середовище принципово інше – уран та SWU подорожчали, російські поставки стають політично неприйнятними, а потреба у HALEU створює новий ринок.
Цього може бути достатньо для другої спроби.
Але станом на 2026 рік висновок залишається однозначним: усі великі західні потужності, які вже реально працюють або будуються, базуються на газових центрифугах. Лазер поки залишається претендентом на наступне покоління.
Падьюка та Оук-Ридж знову стають центрами паливного циклу
Ще одна цікава риса американської програми – географія.
General Matter та GLE повертають збагачення на майданчик Падьюки, де американська промисловість збагачувала уран понад 60 років.
Centrus виготовляє центрифуги в Оук-Риджі.
Orano обрала Оук-Ридж для Project IKE.
LIS Technologies також будує свою програму на території колишнього комплексу K-25 в Оук-Риджі.
Тобто новий американський ядерний паливний цикл частково формується буквально на місці старого – використовуючи федеральні землі, інфраструктуру, запаси збідненого урану і, що не менш важливо, регіони з історичною концентрацією ядерної компетенції.
Чи вистачить нових потужностей
Склавши оголошені проєкти, легко отримати враження, що проблема російського збагачення вже практично вирішена.
Це передчасний висновок.
По-перше, строки різні.
Найближчий значний приріст західної пропозиції має з'явитися у 2027–2030 роках: Urenco USA, Алмело та Georges Besse II.
Нові великі американські заводи Orano та значна частина розширення Centrus припадають уже на кінець десятиліття – початок 2030-х.
Urenco USA додасть основні 2,1 млн SWU лише у 2032–2036 роках.
По-друге, не всі заявлені проєкти дійдуть до введення у заявленому масштабі. Project IKE ще очікує остаточного інвестиційного рішення, General Matter – будівництва й ліцензування, обидва лазерні проєкти мають довести промислову економіку технологій.
По-третє, одночасно зі зникненням російських SWU з частини західного ринку зростає загальний попит.
Подовжується ресурс діючих АЕС, перезапускаються закриті енергоблоки, плануються великі реактори, SMR та мікрореактори. А перехід від 3–5% U-235 до LEU+ і особливо HALEU збільшує необхідний обсяг роботи розділення.
Отже, йдеться не про просту арифметичну заміну російських 40%. Світовий ринок збагачення сам стає більшим.
Для України це вже не абстрактна перебудова ринку
Україна почала виходити з російського паливного циклу значно раніше за більшість країн Заходу.
Паливо для українських ВВЕР тепер виготовляє Westinghouse, але до його виробництва необхідно пройти попередні етапи – видобуток урану, конверсію та збагачення.
Саме тому нові потужності Orano та Urenco безпосередньо стосуються української паливної безпеки.
З Urenco Енергоатом має контракти на постачання збагаченого уранового продукту та природного UF6. У червні 2026 року уряд Великої Британії підтвердив гарантії під кредит на £210 млн, який має забезпечити поставки збагаченого урану Urenco для українських АЕС протягом наступних двох років.
Паралельно діє контракт із Orano на послуги зі збагачення до 2040 року.
Отже, два найбільші західноєвропейські збагачувачі, які зараз нарощують виробничі потужності, уже включені до українського паливного ланцюга.
І це, можливо, найважливіший практичний висновок із дискусії GLOBAL 2026.
Після 2022 року відмова від російського ядерного палива часто описувалася як проблема заміни тепловидільних збірок. Насправді залежність існувала глибше – на рівні конверсії, збагачення, виробництва комплектуючих і окремих технологій паливного циклу.
Тепер Захід починає перебудовувати саме цю інфраструктуру.
Франція вже будує додаткові 2,5 млн SWU. Urenco додає 1,5 млн SWU у Нідерландах і понад 2 млн у США. Centrus повертає у серійне виробництво американські центрифуги. Orano планує ще один великий завод у США. General Matter створює нове підприємство у Падьюці. А два окремі проєкти намагаються нарешті довести лазерне збагачення до промислового масштабу.
Це ще не означає завершення залежності від росії. Але означає, що вперше за кілька десятиліть на Заході знову формується значний надлишок нових проєктів зі збагачення – і конкуренція між технологіями та постачальниками.
Наступна проблема вже видима.
Збагачений UF6 – ще не ядерне паливо. Його потрібно конвертувати у необхідну форму, виготовити таблетки, металеві сплави, TRISO-частинки або паливні солі, кваліфікувати і створити виробничі потужності під конкретні типи реакторів.
Саме там зараз виникає наступне вузьке місце нового ядерного паливного циклу.
Далі у циклі публікацій InfoAtom – хто і де виготовлятиме HALEU, TRISO та металеве паливо для реакторів нового покоління.