Потроєння атомних потужностей – лише найамбітніший сценарій. Новий прогноз NEA
13.08.2026
Фото: OpenAI
Світова атомна енергетика до 2050 року може як скоротитися до 347 ГВт, так і зрости більш ніж утричі – до 1324 ГВт. Різницю між цими двома траєкторіями визначатимуть не стільки наявність реакторних технологій чи бажання урядів будувати АЕС, скільки можливість продовжити експлуатацію існуючих енергоблоків, перетворити оголошені проєкти на реальні будівництва, відновити ланцюжки постачання і різко збільшити обсяги фінансування.
Такий висновок випливає з нового прогнозу Агентства з ядерної енергії Організації економічного співробітництва та розвитку – OECD Nuclear Energy Agency. У Nuclear Energy Outlook: Global Installed Capacity to 2050 and Beyond NEA вперше не обмежується одним «оптимістичним» чи «консервативним» прогнозом, а моделює чотири принципово різні траєкторії розвитку галузі.
І головний висновок документа доволі протверезний: широко декларована мета потроїти світові атомні потужності до 2050 року не є продовженням нинішньої тенденції. Вона досягається лише в найбільш радикальному – Transformative – сценарії, який передбачає одночасне виконання майже всіх сприятливих для атомної енергетики умов.
Від 347 до 1324 ГВт
За низького сценарію світ матиме у 2050 році лише 347 ГВт атомних потужностей. Нові енергоблоки, які вже споруджуються або перебувають на найбільш просунутих стадіях підготовки, певний час компенсуватимуть вибуття старих, але після середини 2030-х потужність почне скорочуватися. Найбільший спад припаде на країни OECD, де значна частина нинішнього реакторного парку не отримає продовження терміну експлуатації. Частка країн поза OECD при цьому перевищить половину світової атомної потужності.
Сценарій Current Trends, найближчий до продовження нинішніх тенденцій, дає 619 ГВт у 2050 році. Зростання відбуватиметься насамперед завдяки проєктам, які вже споруджуються, заплановані або перебувають на достатньо просунутій стадії підготовки. Але навіть за цієї траєкторії до заявленої мети потроєння атомних потужностей бракуватиме приблизно 600 ГВт. Значну частину приросту забезпечать країни поза OECD.
Ambitious Scenario передбачає вже 883 ГВт у 2050 році. Тут NEA виходить із того, що реалізуються всі енергоблоки, які нині споруджуються, заплановані або запропоновані, а також частина перспективних проєктів. Крім того, значно більшу роль отримують малі модульні реактори.
І лише Transformative Scenario виводить світ на 1324 ГВт, тобто більш ніж утричі вище від нинішнього рівня. До розрахунку входять довгострокові державні цілі, зокрема американська програма різкого нарощування атомних потужностей та план Індії довести їх до 100 ГВт до 2047 року, а також масове продовження експлуатації діючих реакторів, реалізація всіх категорій великого нового будівництва та перехід до серійного виробництва ММР.
Таким чином, політична декларація про потроєння атомної енергетики фактично є верхньою межею сценарного діапазону NEA, а не базовим прогнозом.
Найдешевші «нові» гігавати – ті, які вже працюють
Одна з найбільш важливих деталей прогнозу – роль продовження терміну експлуатації.
У низькому сценарії NEA враховує лише вже оголошені програми довгострокової експлуатації. У Current Trends передбачається продовження роботи економічно доцільних блоків до 60 років та реалізація вже заявлених продовжень до 80 років.
Ambitious Scenario виходить із можливості роботи технічно придатних реакторів до 80 років.
А Transformative Scenario заходить ще далі: у ньому для технічно придатних енергоблоків моделюється експлуатація до 100 років.
Причина зрозуміла. Значна частина парку OECD була побудована у 1970-1980-х роках, і без продовження його роботи нове будівництво спершу буде змушене компенсувати вибуття існуючих потужностей, а вже потім забезпечувати чисте зростання.
NEA звертає увагу, що понад 50 ГВт атомних потужностей у країнах OECD наразі не мають дозволів на експлуатацію до 2040 року. Втрата цих енергоблоків зробила б завдання з нарощування світової атомної генерації помітно складнішим.
Фактично продовження експлуатації стає першим і необхідним етапом атомного ренесансу: якщо масово закривати старі реактори, будувати нові доведеться передусім для заміщення втрачених гігаватів.
ММР до 2050 року не замінять великі реактори
Ще один важливий висновок NEA стосується малих модульних реакторів. Попри величезну кількість оголошених проєктів, Агентство не очікує, що до 2050 року вони стануть основою світової атомної генерації.
Обмеженням NEA вважає не потенційний попит, а можливості виробництва.
У сценарії Current Trends після початку серійного розгортання ММР темпи їх введення становлять лише близько 2-3 ГВт на рік. Ambitious Scenario вимагає переходу до модульного заводського виробництва і дає близько 5-8 ГВт на рік.
У Transformative Scenario необхідна вже фактично нова промислова модель – серійне заводське виготовлення стандартизованих компонентів і модулів із суттєвим скороченням робіт безпосередньо на майданчику. Лише вона дозволяє довести введення ММР приблизно до 12-16 ГВт щороку.
Навіть тоді сумарна потужність малих модульних реакторів до 2050 року становитиме близько 150 ГВт – трохи більше 10% атомної потужності світу в трансформаційному сценарії. Тобто навіть найоптимістичніша модель NEA не передбачає, що ММР у найближчі чверть століття витіснять великі реактори.
Більше того, Агентство вважає, що необхідні умови для справді масового заводського виробництва ММР навряд чи повністю сформуються раніше 2040-х років.
Отже, принаймні до середини століття основу приросту атомної генерації мають забезпечувати продовження експлуатації існуючого парку та великі енергоблоки.
Центр атомного будівництва вже зміщується з країн OECD
На країни OECD сьогодні припадає близько 78% світових атомних потужностей. Але структура нового будівництва вже принципово інша.
Із приблизно 70 ГВт реакторів, які споруджуються у світі, близько 80% розташовані поза OECD, а понад 33 ГВт припадає лише на Китай.
Змінюється і розстановка сил серед постачальників реакторних технологій. Китайські проєкти переважно орієнтовані на внутрішній ринок, тоді як росія наразі залишається одним із найбільших експортерів реакторів. Водночас у портфелі західних постачальників формується значна кількість проєктів, які поки не дійшли до будівництва.
NEA окремо виділяє AP1000 Westinghouse як найпоширеніший у короткостроковому портфелі проєктів реактор американської розробки. Значна частина його перспективного експортного ринку припадає на Європу.
Але саме тут виникає головна різниця між західним і азійським атомним ренесансом: наявність портфеля ще не означає серійного будівництва.
OECD має повернутися до темпів 1980-х
Для Ambitious та Transformative сценаріїв країнам OECD доведеться щороку починати будівництво до 25 ГВт нових атомних потужностей. Це означатиме повернення одночасного обсягу спорудження реакторів до рівнів, яких не було з 1980-х років.
Для країн поза OECD темпи початку нових проєктів мають приблизно подвоїтися порівняно з останнім десятиліттям.
NEA фактично пропонує відмовитися від моделі, за якої кожна АЕС є окремим унікальним мегапроєктом. Агентство рекомендує переходити до довгострокових програм із стандартизованими проєктами, послідовним спорудженням кількох енергоблоків та горизонтом замовлень на 10-20 років.
Саме гарантований портфель замовлень має дати виробникам сенс інвестувати в нові виробничі потужності, важкі поковки, обладнання і підготовку персоналу.
Найбільший дефіцит – не реактори, а люди
Опитування урядів, операторів та постачальників, проведене NEA, показало досить одностайний результат: найнагальнішим обмеженням нового атомного будівництва у країнах OECD вони вважають дефіцит кваліфікованого персоналу.
Причина – два десятиліття обмежених обсягів нового будівництва. Разом із заводськими потужностями та компетенціями постачальників галузь втрачала інженерів, будівельників, зварювальників, керівників великих проєктів та регуляторні компетенції.
І це проблема, яку неможливо вирішити лише збільшенням фінансування в момент ухвалення рішення про будівництво АЕС. Підготовка людей і відновлення виробничої бази потребують багаторічного прогнозованого портфеля.
Тому NEA ставить в один ряд три головні обмеження – персонал, фінансування та ліцензування.
Замість $9 млрд – $143 млрд на рік
Найбільше масштаб необхідних змін видно у фінансових оцінках.
Згідно з оновленою редакцією звіту, за останнє десятиліття країни OECD витрачали на нове атомне будівництво в середньому лише близько $9 млрд на рік. Для реалізації Ambitious Scenario середньорічні капітальні вкладення мають перевищити $68 млрд, а для Transformative Scenario – $143 млрд.
Тобто найамбітніша траєкторія потребує приблизно шістнадцятикратного збільшення нинішнього рівня інвестицій у нове будівництво в OECD.
Країнам поза OECD в Ambitious Scenario достатньо підтримувати приблизно нинішній рівень – близько $40 млрд на рік, тоді як Transformative Scenario вимагатиме близько $62 млрд.
Ця різниця багато пояснює: значна частина промислової інфраструктури для серійного будівництва реакторів уже працює в Китаї та низці інших азійських держав, тоді як країнам OECD доведеться значною мірою відновлювати те, що було втрачено протягом попередніх десятиліть.
NEA наголошує, що таких коштів лише з державних бюджетів залучити буде складно. Тому новим атомним проєктам потрібні механізми, які знижують для приватного капіталу ризики перевищення кошторису, затримок будівництва, майбутніх цін на електроенергію та політичних змін.
А що з Україною
У звіті є окремий профіль України. NEA відносить країну до держав із діючою атомною енергетикою, які мають заплановані та запропоновані нові атомні потужності, але не зараховує жоден український енергоблок до категорії «under construction».
Це важлива методологічна деталь.
У профілі України NEA зазначає 13,1 ГВт існуючої потужності, 4,2 ГВт запланованої та 7,8 ГВт запропонованої. Графа «under construction» залишається порожньою.
В описі української програми Агентство називає її центральним елементом завершення Хмельницької АЕС-3 та ХАЕС-4. Також NEA згадує початок підготовчих робіт для першого українського AP1000 на майданчику ХАЕС-5 як частину ширшого плану будівництва реакторів Westinghouse.
Окремо враховано домовленість Енергоатома та Holtec International щодо можливого розгортання до 20 малих модульних реакторів і локалізації виробництва компонентів в Україні.
При цьому сам факт початку робіт на майданчику ХАЕС-5 не переводить AP1000 у категорію «споруджується». У глобальному порівнянні NEA українські нові потужності залишаються саме planned або proposed.
Це суттєво відрізняє статистичну методологію міжнародної організації від політичних формулювань про початок будівництва нових українських атомних блоків.
Цікаво й те, що NEA досі описує добудову ХАЕС-3 та ХАЕС-4 через закон, ухвалений Верховною Радою у лютому 2025 року, який дозволив би Енергоатому придбати у Болгарії два корпуси реакторів радянського проєкту. Водночас у сценарній базі Агентства українські проєкти залишаються на стадії планування, а не будівництва.
Таким чином, Україна в прогнозі NEA має дуже великий потенційний атомний портфель – загалом 12 ГВт запланованих і запропонованих нових потужностей. Але для міжнародної статистики цей портфель поки залишається саме потенціалом.
Між декларацією і будівельним майданчиком
Новий Nuclear Energy Outlook фактично демонструє дві атомні реальності.
Перша – політична. Після енергетичної кризи, війни росії проти України, зростання попиту на електроенергію та розвитку центрів обробки даних дедалі більше держав оголошують про повернення до атомної енергетики. Декларацію про потроєння атомних потужностей до 2050 року підтримали вже 38 країн.
Друга – промислова. Більшість нових західних проєктів ще потрібно профінансувати, ліцензувати, забезпечити обладнанням і людьми та довести до першого бетону.
Саме тому між 619 ГВт сценарію нинішніх тенденцій і 1324 ГВт трансформаційного сценарію лежить не технологічна прірва. Реактори для такого зростання в основному вже відомі.
Прірва – у здатності за найближчі два десятиліття відновити промислову модель серійного атомного будівництва.
І в цьому сенсі головне питання нового прогнозу NEA звучить не «чи переживає атомна енергетика ренесанс?», а значно практичніше: чи встигне промисловість наздогнати політичні плани до 2050 року?