Йдеться про установки Mark-0, Ward 250, Unity та Aalo-X. Усі вони пройшли випробування за процедурою авторизації Міністерства енергетики США та представляють різні реакторні технології і паливні цикли.

Першим 4 червня досяг критичності реактор Mark-0 компанії Antares Nuclear, розміщений в Айдахській національній лабораторії. Міністр енергетики США Кріс Райт назвав його першим за понад 40 років новим приватно розробленим американським реактором, який не належить до легководних.

Mark-0 є експериментальним попередником мікрореактора R1 із паливом типу TRISO та натрієвими тепловими трубами. Сама випробувальна установка не має ані системи перетворення тепла на електроенергію, ані системи відведення потужності. За даними Antares, наступний прототип електричною потужністю близько 1 МВт планують випробувати у другій половині 2027 року, а перші установки для американських військових об’єктів – розгорнути у 2028 році.

Другим 18 червня став Ward 250 компанії Valar Atomics – високотемпературний газоохолоджуваний реактор із паливом типу TRISO. Випробування відбулися в лабораторії San Rafael Energy Lab у штаті Юта. Це перший реактор, авторизований Міністерством енергетики США та споруджений поза територією національної лабораторії.

Після завершення випробувань на нульовій потужності Valar розпочала поступове підвищення потужності Ward 250. Установка згодом виробила близько 10 кВт електроенергії, яку використали для демонстраційного живлення обчислювального модуля Nvidia. Отже, Ward 250 наразі є єдиним із чотирьох реакторів, який уже перейшов від нульової потужності до фактичного виробництва електроенергії, хоча й у дуже невеликому обсязі.

Третім 30 червня досяг критичності Unity компанії Deployable Energy, також розміщений в Айдахській національній лабораторії. Розробники називають його транспортабельною «ядерною батареєю» електричною потужністю 1 МВт.

Unity відрізняється від більшості сучасних мікрореакторів використанням водяного сповільнювача, гелієвого теплоносія та звичайного діоксидного уранового палива зі збагаченням 4,95%. Тобто проєкт не залежить від дефіцитного високопробного низькозбагаченого урану HALEU. Наступна програма випробувань має охопити маневрування потужністю, перевірку внутрішньо властивих характеристик безпеки та роботу на повній потужності.

Четвертим 4 липня о 00:20 за місцевим часом став Aalo-X компанії Aalo Atomics. Його активна зона має повномасштабні розміри та відтворює ядерну частину майбутнього натрієвого мікрореактора Aalo-1 електричною потужністю 10 МВт.

Aalo вже почала спорудження наступної установки в межах проєкту Ascension. Компанія заявляє, що вона має виробляти 10 МВт електроенергії та живити розташований поруч дата-центр із 2027 року. Надалі п’ять таких реакторів планують об’єднувати в атомну станцію Aalo Pod потужністю 50 МВт.

Пілотна програма була створена після указу президента США від 23 травня 2025 року. Міністерство енергетики відібрало для неї 11 проєктів десяти компаній. Розробники самостійно оплачують проєктування, виготовлення, спорудження, експлуатацію та майбутній демонтаж своїх установок, тоді як держава забезпечує регуляторний супровід, доступ до національних лабораторій, фахівців та випробувальної інфраструктури.

Авторизація Міністерства енергетики поширюється лише на дослідницькі, випробувальні та демонстраційні установки. Вона не замінює ліцензії Комісії ядерного регулювання США, яка буде необхідна для комерційного розгортання реакторів.

Отже, чотири критичності підтвердили працездатність активних зон, систем керування та створених розробниками виробничих ланцюгів. Але попереду залишаються випробування на потужності, перевірка систем відведення тепла і виробництва електроенергії, обґрунтування ресурсу палива, серійного виробництва та економіки проєктів. Саме результати цих етапів визначатимуть, чи перетворяться чотири швидко споруджені експериментальні реактори на комерційні енергетичні установки.

Довідково: Критичність означає, що кількість нейтронів, утворених унаслідок поділу ядер, достатня для підтримання контрольованої ланцюгової реакції. Водночас критичність на нульовій потужності досягається за практично невимірюваного енерговиділення. Такий експеримент дає змогу перевірити нейтронно-фізичні розрахунки, завантаження палива, системи керування та процедури експлуатації, але ще не підтверджує роботу систем відведення тепла, виробництва електроенергії або здатність реактора тривалий час працювати на проєктній потужності.