США розглядають можливість використання надлишкового плутонію часів холодної війни як палива для нових атомних реакторів. Ідея має допомогти прискорити розгортання перспективних реакторних технологій, однак уже на старті стикається з головною проблемою: плутоній може бути паливом, але він залишається одним із найнебезпечніших ядерних матеріалів, що потребує надзвичайно дорогих заходів безпеки, фізичного захисту, ліцензування та контролю.

Як повідомляє Reuters, уряд США веде переговори з п’ятьма компаніями – Oklo, SHINE Technologies, Exodys Energy, Standard Nuclear і Flibe Energy – щодо потенційного використання близько 19,7 т надлишкового плутонію як палива для перспективних реакторів. Йдеться про матеріал, який походить із запасів часів холодної війни і раніше розглядався переважно як об’єкт утилізації.

Для адміністрації США це частина ширшої стратегії: розширити атомну генерацію на тлі зростання попиту на електроенергію, зокрема з боку дата-центрів, і водночас зменшити залежність від російського ядерного паливного циклу. Одна з головних проблем американського атомного ренесансу полягає в тому, що нові реакторні технології часто потребують не традиційного палива для великих легководних реакторів, а HALEU – низькозбагаченого урану із підвищеним вмістом урану-235.

HALEU потрібен багатьом реакторам нового покоління, але його комерційна доступність залишається обмеженою. Саме тому США паралельно розвивають внутрішнє виробництво такого палива і шукають тимчасові рішення для перших проєктів. Тож надлишковий плутоній може розглядатися як "місткове" паливо – ресурс, який дозволить частині компаній рухатися швидше, поки американська інфраструктура з виробництва HALEU лише формується.

Oklo, одна з компаній, відібраних для переговорів, розглядає плутоній як потенційне джерело палива для швидких реакторів, які вона розробляє. Компанія заявляє, що готова інвестувати у транспортування, інфраструктуру фабрикації палива, ліцензування, безпеку та гарантії нерозповсюдження. SHINE Technologies також наполягає, що використання плутонію в реакторах може бути відповідальним способом "спалити" матеріал, який інакше залишатиметься довгостроковою проблемою для зберігання та утилізації.

Проте критики вказують, що ця ідея не є швидким і дешевим рішенням. Плутоній залишається матеріалом, придатним для створення ядерної зброї, а тому будь-які операції з ним – стабілізація, пакування, транспортування, зберігання, переробка і фабрикація палива – потребують особливого рівня фізичного захисту. За даними Reuters, Міністерство енергетики США не очікує, що саме держава оплачуватиме спеціалізовані заходи захисту, безпеки і охорони здоров’я, необхідні для роботи з таким матеріалом. Це може зробити економіку проєктів значно складнішою, ніж виглядає у політичних заявах.

Додатковий чинник – невдала історія американської програми MOX-палива. США ще у 2000 році домовлялися перетворювати надлишковий плутоній на змішане оксидне паливо для реакторів. Проте у 2018 році перша адміністрація Дональда Трампа закрила MOX-програму після багаторічних затримок і різкого зростання вартості. На той момент уже було витрачено 7,6 млрд доларів, а додаткові витрати оцінювалися ще приблизно у 48 млрд доларів.

Саме тому нинішня ініціатива є не лише паливною, а й політичною та безпековою. Прихильники кажуть, що плутоній можна перетворити з довгострокового тягаря на джерело електроенергії. Противники відповідають, що дешевшим і безпечнішим шляхом може бути його розбавлення та захоронення, а не створення нової інфраструктури для роботи з матеріалом військового походження.

Ця дискусія демонструє, що головним обмеженням для нової хвилі реакторів може стати не стільки реакторний дизайн, скільки паливний цикл. США можуть прискорювати ліцензування, підтримувати малі модульні реактори, залучати приватний капітал і великих споживачів електроенергії, але без гарантованого палива нові реакторні проєкти залишатимуться переважно на папері.

Якщо навіть США змушені шукати перехідні рішення у вигляді колишнього військового плутонію, це означає, що для країн, які лише формують плани щодо ММР, питання паливного забезпечення має бути одним із перших, а не додатковим пунктом після вибору реактора.