Держатомрегулювання видало НАЕК «Енергоатом» ліцензію на експлуатацію Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива на етапі життєвого циклу «експлуатація ядерної установки». Це формально завершує перехід ЦСВЯП від етапу будівництва та введення в експлуатацію до повноцінної промислової експлуатації.

Рішення про видачу ліцензії стало результатом державної експертизи з ядерної і радіаційної безпеки матеріалів обґрунтування заяви на отримання ліцензії та інспекційного обстеження експлуатуючої організації. До цього ЦСВЯП функціонувало на підставі окремого дозвільного документа на введення в експлуатацію.

Попередньою базовою ліцензією для проєкту була ліцензія Держатомрегулювання ЕО №001060, видана 29 червня 2017 року на діяльність експлуатуючої організації на етапі життєвого циклу «будівництво та введення в експлуатацію ядерної установки».

ЦСВЯП розміщене у Чорнобильській зоні відчуження і призначене для сухого зберігання відпрацьованого палива реакторів ВВЕР-1000 і ВВЕР-440 з українських АЕС. Проєктна місткість ЦСВЯП становить 16 530 відпрацьованих паливних збірок: 12 010 збірок ВВЕР-1000 і 4 520 збірок ВВЕР-440.

Технологічним партнером українського проєкту є американська Holtec International. Для ЦСВЯП застосовано систему сухого контейнерного зберігання Holtec HI-STORM 190. Вона передбачає використання багатоцільових герметичних контейнерів, транспортних контейнерів HI-STAR 190, перевантажувального обладнання HI-TRAC 190 та вертикальних вентильованих модулів зберігання HI-STORM 190.

Суть технології сухого зберігання полягає в тому, що після витримки у приреакторних басейнах паливо розміщують у герметичних металевих контейнерах. Далі контейнер встановлюють у захисний бетонно-металевий модуль, який забезпечує радіаційний захист і пасивне відведення залишкового тепла. На відміну від басейнів витримки, така система не потребує активного водяного охолодження впродовж усього періоду зберігання. Сухе контейнерне зберігання застосовується для палива, яке вже кілька років охолоджувалося у басейні, а сам контейнер зазвичай складається зі сталевої герметичної оболонки та додаткового захисту зі сталі, бетону або інших матеріалів.  Технологія Holtec адаптована саме під паливо реакторів радянського дизайну ВВЕР.

Ідея створення власного централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива виникла як відповідь на залежність України від російської інфраструктури зберігання і переробки ВЯП. У 2003 році «Енергоатом» оголосив міжнародний тендер на створення в Україні сухого сховища для палива з трьох АЕС – Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської. Наприкінці 2005 року переможцем тендеру було визначено Holtec International, а в грудні того ж року «Енергоатом» уклав із компанією угоду на проєктування, ліцензування, будівництво і введення в експлуатацію першої черги сховища.

Попри це проєкт ЦСВЯП роками фактично не переходив до практичної реалізації. Причина затримки - політичний та економічний опір росії, яка десятиріччями ставила українську енергетику у залежність через вивезення, зберігання або переробку ВЯП, а отже збереження цієї схеми мало очевидний інтерес для російської сторони та пов’язаних із нею груп впливу.

Тож ключове законодавче рішення Верховна Рада ухвалила лише 9 лютого 2012 року, коли був прийнятий закон №4384-VI «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій». Закон визначив правові засади створення єдиної системи поводження з ВЯП українських АЕС, місце розташування сховища – у Чорнобильській зоні відчуження між колишніми селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка та Стечанка, а також загальну місткість – 16 529 відпрацьованих тепловидільних збірок ВВЕР-440 і ВВЕР-1000. Документ також закріпив застосування технології поверхневого «сухого» зберігання з двобар’єрною системою ізоляції.

Реальна робота відновилася лише у 2014 році: «Енергоатом» і Holtec International уклали додаткову угоду до контракту, яка стосувалася відновлення робіт у частині розробки проєкту ЦСВЯП. Тоді ж було вирішене питання земельних ділянок у зоні відчуження, необхідних для реалізації проєкту.

7 червня 2017 року Кабінет Міністрів затвердив проєкт ЦСВЯП, який передбачав експлуатацію сховища протягом 100 років, розміщення 458 контейнерів HI-STORM і зберігання 16 529 відпрацьованих тепловидільних збірок, зокрема 12 010 збірок ВВЕР-1000 і 4 519 збірок ВВЕР-440. Загальна кошторисна вартість будівництва у цінах станом на 10 листопада 2016 року становила понад 37,2 млрд грн.

29 червня 2017 року Держатомрегулювання видало «Енергоатому» ліцензію ЕО №001060 на етапи життєвого циклу «будівництво та введення в експлуатацію ядерної установки». У липні того ж року ліцензію було офіційно вручено компанії, після чого будівництво ЦСВЯП у зоні відчуження фактично перейшло у практичну фазу.

Будівельні роботи стартували у 2017 році. Перший пусковий комплекс було завершено у грудні 2020 року, однак для фактичного початку роботи сховища потрібно було завершити транспортну інфраструктуру. У липні 2021 року було добудовано 43-кілометрову залізничну колію Вільча – Янів, яка з’єднала ЦСВЯП із залізничною мережею України. У грудні 2021 – січні 2022 року відбулися автономні випробування систем у холодному режимі, а з 26 січня до 4 лютого 2022 року – комплексні холодні випробування без палива.

25 квітня 2022 року, вже після початку повномасштабного вторгнення рф, «Енергоатом» отримав окремий дозвіл Держатомрегулювання на введення ЦСВЯП в експлуатацію. За повідомленням компанії, дозвіл очікувався ще у березні, однак його видачу відтермінували через російську агресію та перебування окупаційних військ у Чорнобильській зоні відчуження.

Перші поставки відпрацьованого ядерного палива з українських АЕС до ЦСВЯП розпочалися у 2023 році. За підсумками року на майданчику було розміщено 13 контейнерів з ВЯП із трьох українських АЕС. У травні 2026 року «Енергоатом» повідомив, що на ЦСВЯП встановлено вже 50-й контейнер; паливо доставляється з усіх українських АЕС, розташованих на підконтрольній Україні території – Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської.

Таким чином, шлях ЦСВЯП – це понад два десятиліття від міжнародного тендеру і контракту з Holtec до повноцінної ліцензії на експлуатацію. Для України цей об’єкт став не лише інфраструктурним проєктом, а й елементом енергетичної незалежності: він замінив практику вивезення відпрацьованого палива до росії та створив національну систему довгострокового проміжного зберігання ВЯП.

Сухе контейнерне зберігання відпрацьованого палива давно стало стандартним проміжним рішенням для країн, де остаточні геологічні сховища ще не введені в експлуатацію або перебувають на етапі створення. Проте технічні рішення відрізняються: одні системи використовують вертикальні вентильовані модулі, інші – горизонтальні бетонні камери або масивні металеві двоцільові контейнери.

Holtec International – один із ключових світових виробників систем сухого зберігання. Його лінійка HI-STORM базується на багатоцільовому герметичному контейнері, який під час зберігання розміщується у вертикальному захисному модулі. Саме ця логіка застосована в українському ЦСВЯП. Holtec описує HI-STORM як систему, що складається з герметичних металевих контейнерів, вертикального вентильованого захисного модуля або підземного вентильованого модуля та перевантажувального контейнера HI-TRAC.

Orano/TN Americas розвиває іншу архітектуру – NUHOMS. Це горизонтальна система, де сухий герметичний контейнер із паливом розміщується у бетонному горизонтальному модулі. Виробник вказує, що NUHOMS використовує сухі захищені контейнери з нержавної сталі, а бетонні модулі можуть виготовлятися на майданчику або постачатися окремо. Головна відмінність від української вертикальної схеми Holtec – горизонтальне розміщення контейнера. Такі системи застосовуються переважно у США: зокрема, відпрацьоване паливо у системах NUHOMS зберігається на майданчику АЕС San Onofre, де паливо енергоблока 1 розміщене в NUHOMS, а паливо блоків 2 і 3 – у системах NUHOMS та UMAX. Системи NUHOMS також використовувалися або планувалися для майданчиків Calvert Cliffs, Oconee, Surry, North Anna, Kewaunee, Crystal River та інших американських АЕС. У 2023 році Orano також повідомила про перше завантаження палива у двоярусну горизонтальну систему NUHOMS MATRIX на АЕС Wolf Creek у штаті Канзас.

NAC International виробляє систему MAGNASTOR – вертикальну високовмісну систему сухого зберігання. Вона сертифікована NRC і розрахована на зберігання 37 паливних збірок PWR або 87 збірок BWR в одному контейнері. Її логіка ближча до Holtec за вертикальним компонуванням, але відрізняється конструкцією контейнера, місткістю та регуляторною базою для американських типів реакторного палива. Система MAGNASTOR використовується або була обрана для низки майданчиків у США: Zion Nuclear Station, Kewaunee Power Station, Three Mile Island, Catawba Nuclear Station, McGuire Nuclear Station і Palo Verde Generating Station. NAC також вказувала серед замовників Taiwan Power Company для АЕС Kuosheng на Тайвані. За даними NAC, на майданчику Zion розміщено 65 систем MAGNASTOR, а на Kewaunee – 24 системи MAGNASTOR.

GNS у Європі відома системами CASTOR і CONSTOR. Це переважно масивні двоцільові контейнери для транспортування і проміжного зберігання, де основний захист забезпечує сам металевий або залізобетонний контейнер. Контейнери CASTOR широко застосовуються у Німеччині – як у централізованих проміжних сховищах Ahaus, Gorleben і Lubmin, так і на майданчиках німецьких АЕС, зокрема Biblis, Brokdorf, Brunsbüttel, Emsland, Grafenrheinfeld, Grohnde, Gundremmingen, Isar, Krümmel і Neckarwestheim. За межами Німеччини системи GNS використовувалися, зокрема, на АЕС Doel у Бельгії, АЕС Kozloduy у Болгарії, АЕС Ignalina у Литві, АЕС Koeberg у Південній Африці, а також у швейцарських сховищах ZWIBEZ Beznau і ZWILAG Würenlingen.

Окремо показовий чеський досвід. Для АЕС Темелін компанія ŠKODA JS розробила власний контейнер ŠKODA 1000/19 для транспортування і довгострокового зберігання відпрацьованого палива ВВЕР-1000. Для АЕС Дуковани – контейнер ŠKODA 440/84 для палива ВВЕР-440. За даними виробника, до АЕС Темелін до 2035 року мають поставити 58 контейнерів ŠKODA 1000/19, а до АЕС Дуковани до 2048 року – 91 контейнер ŠKODA 440/84.

Українське ЦСВЯП відрізняється від більшості приреакторних сховищ насамперед централізованою моделлю. У багатьох країнах відпрацьоване паливо зберігається на майданчиках самих АЕС у локальних сухих сховищах. Український проєкт передбачає транспортування палива з кількох атомних станцій до єдиного централізованого майданчика у зоні відчуження. Це дає суттєву економію коштів компанії, а також залишає Україні більше простору для майбутніх рішень щодо поводження з ВЯП, зокрема у разі розвитку технологій повторного використання ядерних матеріалів.

Один із найвідоміших прикладів – шведське Clab поблизу АЕС Оскарсгамн. Це центральне проміжне сховище, куди надходить відпрацьоване паливо з усіх шведських АЕС. На відміну від українського ЦСВЯП, Clab є не сухим, а мокрим сховищем: паливо зберігається у водних басейнах у підземній частині комплексу до майбутнього перевезення в геологічне сховище. Об’єкт введений в експлуатацію у 1985 році й належить SKB.

У Швейцарії функцію центрального проміжного майданчика виконує ZWILAG у Вюренлінгені. Тут тимчасово зберігають відпрацьоване паливо та радіоактивні відходи різних категорій зі швейцарських АЕС, а також відходи, повернуті після переробки швейцарського палива за кордоном. Це ближче до європейської моделі комплексного сховища для ВЯП і високоактивних відходів, а не лише сховища для палива.

У Нідерландах централізовану роль виконує майданчик COVRA у Ньївдорпі. Це єдина національна організація для збирання, переробки та зберігання радіоактивних відходів; на її майданчику розташована будівля HABOG для високоактивних відходів. Там зберігаються, зокрема, компоненти відпрацьованого палива дослідницьких реакторів, відходи виробництва медичних ізотопів і відходи від переробки палива нідерландських АЕС.

У Німеччині поряд із приреакторними сховищами діють центральні сухі проміжні сховища, зокрема Ahaus, Gorleben і Zwischenlager Nord / Lubmin. Німецька модель базується на сухому зберіганні у транспортно-зберігальних контейнерах типу CASTOR або подібних контейнерах. Це не єдине національне сховище, як українське ЦСВЯП, а мережа центральних і приреакторних майданчиків, що виникла в умовах відмови від переробки та поступового згортання атомної енергетики.

У Словаччині проміжне сховище відпрацьованого палива працює на майданчику Ясловске Богуніце. Воно приймає паливо з блоків АЕС Богуніце та Моховце, тобто фактично виконує централізовану функцію для словацької атомної генерації. На відміну від українського ЦСВЯП, основна технологія цього об’єкта – мокре зберігання у басейнах.

У Японії у 2024 році почало працювати перше в країні позамайданчикове проміжне сухе сховище відпрацьованого палива – Recyclable Fuel Storage Center у місті Муцу, префектура Аоморі. Це важливий приклад саме централізованої сухої моделі: паливо має зберігатися не на майданчику конкретної АЕС, а на окремому спеціалізованому об’єкті до подальшого перероблення або іншого рішення паливного циклу.

Французький майданчик La Hague є не просто сховищем, а великим заводом із переробки ВЯП з басейнами проміжного зберігання. Паливо після прибуття на майданчик вивантажують із транспортних контейнерів і розміщують у басейнах перед переробкою.

Друга відмінність – адаптація до палива ВВЕР-1000 і ВВЕР-440. Більшість американських систем історично розвивалася під паливо PWR і BWR, європейські CASTOR/CONSTOR – під різні національні паливні цикли, а українська система Holtec HI-STORM 190 спеціально орієнтована на паливо реакторів радянського дизайну.