Фінляндія перевіряє ММР як джерело міського тепла. Що з цього підходу може зацікавити Україну
26.05.2026
Фінляндія послідовно перетворює малі модульні реактори з презентаційної технології на практичний інструмент для міст. У Ювяскюлі муніципальна енергетична компанія Alva-yhtiöt Oy та фінський розробник Steady Energy почали річне попереднє дослідження щодо можливого використання малих модульних реакторів для централізованого теплопостачання. Це вже четверте фінське місто, яке оцінює ядерне тепло для міських тепломереж – після Гельсінкі, Куопіо та Керави.
Йдеться не про рішення будувати реактор, а про обережну фінську модель входження в нову технологію: спершу місто і муніципальна енергокомпанія перевіряють тепловий попит, можливі майданчики, регуляторні вимоги, економіку, ставлення громади, графік і ризики. Лише після цього може з’явитися підстава для детальнішого проєктування. Alva наголошує, що на цьому етапі не ухвалює ані інвестиційного рішення, ані рішення щодо вибору технології.
Чому Фінляндія починає саме з тепла
Фінський кейс показовий тим, що ММР розглядають не лише як джерело електроенергії. Для північної країни тепло – стратегічна частина енергетики. Централізоване теплопостачання є найпоширенішою формою опалення у Фінляндії, а виробництво тепла вже активно переходить до безвуглецевих і безспалювальних технологій. За даними Finnish Energy, понад 60% централізованого тепла у країні вже виробляється без викидів, але у системах усе ще використовуються біомаса, газ, вугілля, торф, відходи та резервне паливо.
Саме тому Steady Energy просуває LDR-50 – реактор не для виробництва електроенергії, а лише для тепла. Один такий модуль має 50 МВт теплової потужності. Реактор розробляють на базі легко-водної технології, але з нижчими параметрами роботи: приблизно 150°C і тиск нижче 10 бар. Це має спростити інженерні рішення порівняно з традиційними енергетичними реакторами, хоча не скасовує вимог ядерної та радіаційної безпеки.
В Гельсінкі компанія вже будує повнорозмірну пілотну установку LDR-50 у турбінній залі колишньої вугільної ТЕЦ Salmisaari B. Вона не міститиме ядерного палива: воду в контурі нагріватимуть електричними резисторами, а установка має відпрацювати інженерні рішення, експлуатаційні процедури й підготовку до майбутнього ліцензування.
Фінансування: не один бюджет, а система зниження ризиків
Фінський підхід у фінансуванні важливий не менше, ніж сама технологія. Steady Energy не чекає, доки держава повністю профінансує перший комерційний реактор. Компанія вже залучила 32 млн євро зростального фінансування для розвитку технології та міжнародної експансії. Серед інвесторів – приватні венчурні фонди, страхова компанія LocalTapiola, а також Tesi – державна інвестиційна компанія Фінляндії.
Окремо до проєкту заходять великі енергетичні гравці. Fortum у січні 2026 року підписала зі Steady Energy рамкову угоду, за якою надаватиме експертизу для розробки концепції експлуатації та технічного обслуговування LDR-50. Fortum також інвестує 2,1 млн євро в капітал компанії. Це фактично модель, у якій стартап-розробник отримує не лише гроші, а й доступ до практичного досвіду оператора атомної енергетики.
Держава, зі свого боку, не просто декларує підтримку ММР, а готує інструменти для перших комерційних застосувань. У квітні 2026 року уряд Фінляндії заявив, що прагне прискорити впровадження ММР, включивши інвестиції в такі проєкти до сфери енергетичної допомоги для перших комерційних застосувань. Також Фінляндія вирішила брати участь у ядерному процесі IPCEI – важливих проєктах спільного європейського інтересу (Important Projects of Common European Interest), щоб просувати демонстраційні ММР-проєкти у країні.
Показово, що Фінляндія не розглядає підтримку нової ядерної енергетики як однакову для всіх технологій. Дослідження AFRY для Міністерства економіки та зайнятості Фінляндії показало: великі нові АЕС навряд чи будуть прибутковими лише на ринкових умовах і потребуватимуть значної державної підтримки, тоді як теплові ММР мають менший розмір інвестицій і потенційно кращі умови для ринкової реалізації. Водночас і для них залишаються значні проєктні ризики, які можуть зменшуватися через процентні субсидії, державні гарантії або демонстраційну підтримку нової технології.
За оцінками, пілот Steady Energy у Helsinki має бюджет близько 20 млн євро, а повна ядерна версія одного теплового реактора може коштувати близько 100 млн євро. Для муніципальної теплогенерації це великі кошти, але це інший порядок інвестицій, ніж у великій атомній генерації. Саме тому фінська модель робить ставку на поетапність: пілот без ядерного палива, попередні дослідження в містах, участь муніципальних енергокомпаній, приватний і державний капітал, а вже потім – можливі перші комерційні установки.
Регулювання: не послабити вимоги, а зробити правила зрозумілими
Фінляндія паралельно змінює законодавство. Уряд визнає, що правила, створені для великих традиційних АЕС, не завжди придатні для модульних технологій і нових застосувань, зокрема для тепла. Тому реформа Закону про ядерну енергію має зробити ліцензування більш передбачуваним і послідовним для малих реакторів. Міністерка клімату та довкілля Sari Multala наголошує: йдеться не про послаблення вимог, а про їх уточнення та усунення зайвої бюрократії, яка гальмує впровадження нових технологій.
Дискусія про ММР не може зводитися до питання, хто будує реактори. Спершу потрібні правила, за якими приватний або муніципальний інвестор, ліцензований оператор, постачальник технології, регулятор і громада розумітимуть свої права, обов’язки та межі відповідальності.
Що може зробити Україна
Чим може бути корисний для України фінський досвід. У нас уже є централізовані тепломережі, великі промислові споживачі, майданчики ТЕС і ТЕЦ, потреба в декарбонізації та критична проблема стійкості теплопостачання. Водночас умови значно складніші: війна, ризики фізичної безпеки, слабкий фінансовий стан багатьох теплокомуненерго, тарифні дисбаланси та потреба в довірі до атомних проєктів.
Перший крок – завершити правову рамку для ММР, але не як формальне «дозволити приватні реактори». Законопроєкт №14164, який опрацьовується у Верховній Раді, вже пропонує визначити поняття малого модульного реактора, відкрити шлях приватним інвесторам, дозволити приватну власність на паливо та будівництво приватних установок, а також спростити дозвільні процедури й дозволити перепрофілювання ТЕС/ТЕЦ під майданчики для ММР.
Але цього недостатньо. Українське законодавство має окремо відповісти на питання теплових і когенераційних ММР: хто буде оператором, як укладатимуться довгострокові договори купівлі тепла, хто відповідатиме за фізичний захист, поводження з паливом, зняття з експлуатації, страхування та аварійне планування. У випадку приватних ММР законопроєкт передбачає, що оператора визначатиме власник, тоді як експлуатуюча організація має відповідати за безпечну експлуатацію на кожному етапі життєвого циклу. Це потрібно деталізувати так, щоб «приватний інтерес» не послаблював державний контроль у сфері ядерної безпеки.
Другий крок – запустити не «великий національний проєкт ММР», а програму попередніх досліджень для міст і промислових кластерів. За фінською моделлю, кожне місто має спершу оцінити свій тепловий профіль: обсяги базового навантаження, сезонні піки, температуру мереж, стан трубопроводів, наявність резервної генерації, можливі майданчики, вимоги до охоронних зон, логістику палива та громадське сприйняття. Така робота може тривати рік і не повинна автоматично означати будівництво.
Третій крок – створити фінансовий інструмент саме для перших демонстраційних ММР-рішень. В Україні вже з’являються програми для модернізації централізованого теплопостачання: наприклад, спільна програма Укргазбанку та EIB «Централізоване теплопостачання України» передбачає фінансування громад і комунальних підприємств для модернізації теплової інфраструктури, когенерації, децентралізованої генерації, теплових насосів, мереж, енергоефективності, фізичної безпеки та кібербезпеки.
Для ММР потрібен окремий рівень такого інструменту: гранти на передпроєктні дослідження, державні гарантії або процентні субсидії для першого демонстраційного проєкту, участь міжнародних фінансових інституцій, а також довгострокові договори купівлі тепла з муніципальними чи промисловими споживачами. Без зрозумілого покупця тепла й прогнозованого тарифного механізму жоден ММР не стане банківським проєктом.
Четвертий крок – почати з неядерної демонстраційної інфраструктури. Фінський пілот у Салмісаарі не містить ядерного палива, але дозволяє перевіряти компоненти, контури, експлуатаційні процедури та підготовку персоналу. Україна могла б створити подібний майданчик разом із технологічним партнером, профільними університетами, Держатомрегулюванням, Енергоатомом, промисловими компаніями та потенційними приватними інвесторами. Це дало б змогу готувати регулятора, операторів і локальних постачальників без негайного переходу до ядерного будівництва.
П’ятий крок – пов’язати ММР із відновленням теплопостачання, але не підміняти ними аварійні рішення. За даними програми DREAM, втрати українського сектору централізованого теплопостачання зросли з 1,2 млрд доларів у лютому 2023 року до понад 2,5 млрд доларів станом на кінець 2024 року; Україна також втратила понад 9 ГВт електрогенерації, а значна частина теплової генерації була знищена. Це створює потребу у децентралізації й нових джерелах тепла, але ММР не можуть бути швидкою відповіддю на найближчий опалювальний сезон.
Їхній горизонт – 2030-ті роки. Саме тому рішення потрібно готувати вже зараз: не як заміну мобільним котельням, газовій когенерації чи тепловим насосам, а як потенційний базовий елемент майбутньої системи тепла для великих міст, промислових споживачів і критичної інфраструктури.
Фінляндія показує, що успішне впровадження ММР починається не з політичної заяви і не з вибору бренду реактора. Воно починається з практичного питання: яке саме енергетичне завдання потрібно розв’язати – електроенергія, тепло, промислова пара, резерв для критичної інфраструктури чи стабільне навантаження для міста.
Для України найперспективнішим першим напрямом можуть бути не лише ММР для електроенергії, а й ядерне тепло та когенерація для міст і промисловості. Тут є зрозумілий попит, наявна інфраструктура централізованого теплопостачання, можливі майданчики ТЕС/ТЕЦ і зацікавленість приватних промислових споживачів. Але для цього потрібні три речі: чітке законодавство, професійний регуляторний маршрут і фінансова модель, яка розподіляє ризики між державою, інвестором, оператором і споживачем тепла.