Національне аудиторське управління Великої Британії (NAO) попередило уряд про суттєві фінансові ризики проєкту Sizewell C – нової атомної електростанції у графстві Саффолк вартістю близько £38 млрд. Йдеться не про сумнів у потребі атомної генерації як такої, а про модель фінансування, за якої значна частина ризиків переноситься на платників податків і споживачів електроенергії.

Sizewell C має стати однією з ключових нових АЕС Великої Британії. Проєкт передбачає будівництво двох реакторів EPR загальною потужністю 3,2 ГВт. Після введення в експлуатацію станція має виробляти електроенергію для еквівалента приблизно 6 млн домогосподарств упродовж щонайменше 60 років. Британський уряд ухвалив остаточне інвестиційне рішення щодо Sizewell C у липні 2025 року.

Ключова особливість проєкту – використання моделі регульованої бази активів (RAB). На відміну від моделі, за якою фінансується Hinkley Point C і за якої споживачі починають платити за електроенергію лише після запуску станції, RAB дозволяє залучати кошти з рахунків споживачів уже під час будівництва. За оцінкою уряду, це має знизити вартість фінансування великого інфраструктурного проєкту, але водночас означає, що громадяни беруть участь у покритті витрат ще до того, як станція почне виробляти електроенергію.

NAO зазначає, що типові домогосподарства у Великій Британії вже почали оплачувати Sizewell C через рахунки за електроенергію після листопада 2025 року. Очікується, що у 2025-2026 роках це додасть близько £4 на рік до рахунку середнього домогосподарства, а до моменту запуску станції – до £17-19 на рік. Завершення будівництва наразі прогнозується на літо 2039 року.

Уряд вважає, що після пуску Sizewell C забезпечить довгострокову економію для енергосистеми. За розрахунками Міністерства енергетичної безпеки та нульових викидів Великої Британії, чисті вигоди для споживачів можуть сягнути до £18 млрд протягом життєвого циклу станції. Проте NAO попереджає: навіть у сприятливих сценаріях ці вигоди можуть почати переважати витрати лише після 2060 року, а в одному з ключових сценаріїв – не раніше 2064 року.

Ризик полягає в тому, що економічна доцільність Sizewell C залежить від кількох великих припущень: станцію мають збудувати в межах бюджету і графіка, вона має працювати з високим коефіцієнтом використання потужності, а альтернативні низьковуглецеві технології до 2060-х років не мають виявитися суттєво дешевшими. NAO окремо застерігає, що у разі зростання вартості будівництва до верхнього регуляторного порогу Sizewell C може коштувати споживачам дорожче, ніж альтернативні технології.

Ще один чутливий момент – винагорода приватних інвесторів. У проєкті беруть участь уряд Великої Британії, EDF, La Caisse, Centrica та Amber Infrastructure. Частка DESNZ становить 44,9%, EDF – 12,5%, La Caisse – 20%, Centrica – 15%, Amber Infrastructure – 7,6%. NAO вказує, що фінансові доходи інвесторів коштуватимуть споживачам £4,0-4,5 млрд, і це буде виправдано лише в тому разі, якщо приватні інвестори справді допоможуть знизити витрати та скоротити строки реалізації проєкту.

За оцінкою NAO, базова вартість будівництва Sizewell C на 22% нижча за найнижчу поточну оцінку Hinkley Point C. Але електроенергія з Sizewell C, імовірно, буде дорожчою для споживачів, ніж електроенергія з Hinkley Point C. Причина в тому, що ціна Hinkley Point C була зафіксована до подорожчання проєкту, а перевищення витрат узяла на себе EDF. Для Sizewell C ситуація інша: вартість запозичень зросла, а частина ризику розподіляється між інвесторами, державою і споживачами.

Підкреслимо, що звіт NAO не є антиядерною позицією. Навпаки, аудитори визнають, що Sizewell C може мати значну системну цінність для Великої Британії: стабільну низьковуглецеву генерацію, енергетичну безпеку, довгострокову роботу для промисловості та ланцюгів постачання. Але висновок аудиту значно тверезіший за політичні заяви про «дешеву електроенергію»: велика АЕС може бути економічно виправданою лише за дуже жорсткого контролю вартості, графіка, структури фінансування та розподілу ризиків.

Для країн, які планують нові атомні потужності, британський кейс вказує: головне питання вже не лише в тому, яку технологію обрати, а в тому, хто і коли платить за будівництво, хто отримує гарантований дохід, хто несе ризик затримок і перевищення бюджету, а також як держава пояснює це суспільству.