В Італії дискусія про повернення до атомної енергетики дедалі більше переходить із політичної площини в регуляторну та промислову. 6 травня 2026 року в Римі, у Palazzo Wedekind, відбувся захід Agenda Italia «Ядерна енергетика: енергетичний виклик для зростання країни». Програма включала обговорення досліджень та інновацій, італійського промислового ланцюга, майбутнього національної ядерної програми та автономії ядерного права.

Захід продемонстрував, що італійський уряд почав розглядати ядерну енергетику як частину відповіді на кілька викликів одночасно: декарбонізацію, залежність від імпортних енергоносіїв, потребу промисловості в стабільній електроенергії, розвиток нових технологій і повернення Італії до європейського ядерного ланцюга постачання.

Віцепрем’єр і міністр інфраструктури та транспорту Маттео Сальвіні повідомив, що законопроєкт щодо ядерної енергетики має бути винесений до парламентської зали до кінця травня, пройти схвалення Палати депутатів і Сенату до осені, а виконавчі декрети мають бути готові до 31 грудня 2026 року. Мета – щоб з 1 січня 2027 року приватні оператори, італійські або іноземні, вже мали регуляторні правила, з якими можна працювати і переходити до будівельної фази.

Урядовий законопроєкт A.C. 2669 «Делегування уряду повноважень у сфері сталої ядерної енергетики» – рамковий документ, який має створити правову основу для повернення Італії до ядерної енергетики. Він передбачає, що уряд після набрання законом чинності отримає 12 місяців для ухвалення одного або кількох законодавчих декретів, які мають врегулювати виробництво електроенергії з ядерних джерел, виведення з експлуатації старих ядерних установок, поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим паливом, розвиток термоядерного синтезу, а також перегляд системи управління і розподілу повноважень у ядерній сфері.

У матеріалах до законопроєкту окремо згадуються малі модульні реактори, передові модульні реактори і мікрореактори як потенційні рішення для декарбонізації, енергетичної безпеки, промислового попиту та зменшення залежності від імпортних енергоносіїв.

За сценаріями, які згадуються в матеріалах до Національного інтегрованого плану з енергетики і клімату Італії, атомна енергетика потенційно могла б покривати близько 22% національного попиту на електроенергію до 2050 року, що відповідало б приблизно 16 ГВт ядерної потужності.

Крім того, законопроєкт стосується регулювання, майданчиків, паливного циклу, фінансових гарантій операторів і роботи з територіями. Документ передбачає можливість створення незалежного адміністративного органу з ядерної безпеки, інтегровані дозвільні процедури та заходи для громад, які потенційно прийматимуть ядерну інфраструктуру. Тобто Італія намагається сформувати не лише політичний дозвіл на атомну енергетику, а повну систему – від ліцензування і контролю до відходів, демонтажу та суспільної прийнятності.

Тож, виступаючи на заході Сальвіні пов’язав повернення до атомної енергетики з енергетичною та національною безпекою. Він заявив, що Італія не може залишатися залежною від настроїв, погодних умов і геополітики, а для запуску першого ядерного об’єкта в горизонті п’яти-шести років потрібно спиратися не на віддалену перспективу термоядерного синтезу, а на вже наявні та перевірені технології поділу.

Міністр довкілля та енергетичної безпеки Італії Джільберто Пікетто Фратін, водночас, наголосив на необхідності не фіксувати завчасно надто вузьку технологічну позицію. За його словами, обговорення має враховувати розвиток технологій і досліджень, тому Італія повинна залишатися максимально відкритою до різних рішень.

Міністр підприємництва і Made in Italy Адольфо Урсо зробив акцент на малих реакторах нового покоління. Він заявив, що Італія оцінює можливість їхнього створення в країні.

Окрема частина заходу була присвячена темі «Досконалість Made in Italy у ядерному ланцюгу: інвестиції та компетенції для глобального лідерства». У ній брали участь представники Ansaldo Nucleare, Newcleo, Penta System і Walter Tosto, а в окремій дискусії про майбутнє італійської ядерної енергетики – Sogin, Nuclitalia, Італійська ядерна асоціація (AIN) та Edison.

Ansaldo Nucleare представляє один із найважливіших для Італії напрямів – інженерію малих і передових реакторів. Компанія працює з технологіями SMR та реакторів IV покоління, зокрема зі свинцево-охолоджуваними швидкими реакторами. Її ключовий проєкт у цьому сегменті – ALFRED, демонстратор швидкого реактора зі свинцевим теплоносієм, який розглядається як частина європейської технологічної траєкторії для реакторів нового покоління. Проєкт ALFRED/EU-SMR-LFR був серед пропозицій, відібраних Європейською комісією в межах Європейського промислового альянсу з малих модульних реакторів.

Newcleo доповнює цей напрям як приватний розробник свинцево-охолоджуваних швидких реакторів, який робить ставку на використання переробленого ядерного палива. Компанія разом із консорціумом EAGLES просуває демонстратор LEANDREA у Бельгії, що має стати майданчиком для випробування палива і матеріалів для LFR-технології.

Walter Tosto представляє важливий сегмент – виробництво складних важких компонентів для ядерних і термоядерних проєктів. Компанія входить до консорціуму AMW разом з Ansaldo Nucleare і Westinghouse, який виготовляє сектори вакуумної камери ITER. У квітні 2026 року Fusion for Energy повідомила про завершення четвертого європейського сектору цієї камери; його сегменти збирали і зварювали на майданчику Walter Tosto в К’єті. Крім того, Walter Tosto отримала замовлення на критичні теплообмінники для британського проєкту Sizewell C. Слід зазначити, що компанія активно працює в Україні: у 2021 році зареєструвала ТОВ «ВОЛТЕР ТОСТО», розвиває стратегічне партнерство з чесько-українською групою компаній Energy Safety Group для проєктів у ядерній промисловості та підтримує соціальні ініціативи.

Penta System спеціалізується на інженерних і технологічних системах та має досвід роботи на зупинених італійських АЕС.

Nuclitalia є, фактично, інституційною платформою для нового ядерного старту Італії. Компанію торік створили Enel, Ansaldo Energia і Leonardo для дослідження передових ядерних технологій та оцінки ринкових можливостей. Початковий фокус Nuclitalia – водо-водяні малі модульні реактори, але ширше завдання полягає у відборі технологій, формуванні промислових партнерств і підготовці італійського ланцюга постачання до участі в новій ядерній програмі.

Edison разом з EDF та ENEA підписала меморандум про співпрацю щодо інноваційних ядерних технологій, зокрема промислового застосування SMR, пасивних систем безпеки, термогідравліки та можливості паралельного виробництва тепла для промислових потреб. Крім того компанія співпрацює з EDF, Federacciai, Ansaldo Energia та Ansaldo Nucleare щодо використання ядерної енергії для декарбонізації й підвищення конкурентоспроможності італійської сталеливарної промисловості.

Один із найчутливіших моментів італійської ядерної дискусії – виведення з експлуатації старих об’єктів і поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами. Італія не має діючих атомних електростанцій після політичних рішень, пов’язаних із референдумами 1987 і 2011 років, але має ядерну спадщину, без врегулювання якої повернення до атомної енергетики буде політично і суспільно вразливим.

У законопроєкті щодо атомної енергетики зазначено, що старі ядерні установки мають бути остаточно виведені з експлуатації, хоча допускається можливість переосмислення або повторного використання майданчиків. Водночас нова система має охоплювати весь життєвий цикл ядерної енергетики – від проєктування до експлуатації, поводження з відходами та демонтажу.

Цю тему розкрила Sogin – державна компанія, що займається виведенням з експлуатації італійських ядерних об’єктів та управлінням радіоактивними відходами. Адже нова ядерна програма Італії не зможе рухатися вперед без довіри до системи демонтажу, зберігання, захоронення та пояснення суспільству, що відбувається з відпрацьованим паливом і радіоактивними матеріалами.

Захід Agenda Italia став демонстрацією нового консенсусу частини італійського політичного та промислового істеблішменту: атомна енергетика має повернутися в енергетичну стратегію країни, але вже в іншому форматі – через малі й передові реактори, приватні інвестиції, промислові консорціуми, незалежне регулювання і повний цикл відповідальності.

Слід зазначити, що Італія була однією з країн, які фактично відмовилися від атомної генерації після Чорнобиля, а після Фукусіми суспільна недовіра до ядерної енергетики тільки посилилася. Проте країна зберегла сильні інженерні, промислові та наукові компетенції, які можуть бути задіяні в новому європейському ядерному циклі. І повернення до атомної енергетики сьогодні відбувається не через відновлення старої моделі великих національних АЕС, а через пошук гнучкіших рішень для промисловості, регіонів і майбутнього попиту на стабільну електроенергію.