Швеція претендує на роль європейського хаба SMR. Що стоїть за проєктом АЕС Ringhals
05.05.2026
Швеція може стати однією з ключових країн у європейському розгортанні малих модульних реакторів. Такий сценарій дедалі частіше пов’язують із планами Vattenfall побудувати нові ядерні енергоблоки на майданчику Ringhals, де сьогодні розглядаються дві технології – BWRX-300 від GE Vernova Hitachi та Rolls-Royce SMR. У розмові з EFN керівник GE Vernova Скотт Стразік заявив, що Швеція може стати «хабом для малих модульних реакторів у Європі».
Йдеться не лише про нову генерацію для шведської енергосистеми. У разі реалізації проєкт Ringhals може стати першою великою спробою поєднати будівництво SMR із формуванням локального промислового ланцюга, державно-приватним розділенням ризиків і подальшим виходом на європейський ринок. Саме тому шведський кейс уважно відстежують енергетичні компанії та виробники обладнання, інжинірингові структури та уряди країн, які також розглядають нову атомну генерацію.
Vattenfall ще у серпні 2025 року звузила коло потенційних постачальників до двох компаній – американсько-японської GE Vernova Hitachi та британської Rolls-Royce SMR. За оцінкою Vattenfall, саме ці технології мають найкращі передумови для реалізації на півострові Värö, де розташована АЕС Ringhals. Розглядаються два варіанти: п’ять реакторів BWRX-300 або три реактори Rolls-Royce SMR, що загалом має дати близько 1500 МВт нової потужності.
Серійність замість унікальних атомних будівництв
В інтерв’ю EFN Скотт Стразік подає шведський проєкт не як ізольоване будівництво кількох реакторів, а як частину ширшого серійного розгортання SMR. Його ключовий аргумент – малі модульні реактори мають зменшити одну з головних проблем великих європейських атомних проєктів: унікальність кожного будівництва. Адже SMR дають можливість багаторазово відтворювати однакові рішення, скорочуючи інженерні, будівельні та організаційні ризики.
Водночас GEH визнає, що SMR не знімають усіх ризиків першого проєкту в новій країні. Стразік прямо вказує на дозвільні процедури та політичні рішення як на головні чинники, що визначатимуть графік. За його словами, у кожній новій країні потрібні локальні партнерства, регуляторна адаптація і створення екосистеми, яка здатна підтримати не лише перший блок, а й наступні проєкти.
Зокрема, перший проєкт у країні потребує розподілу ризиків між постачальником, державою, інвесторами та ринком. Стразік зазначає, що подібні механізми застосовуються у Канаді та США, і компанія очікує схожого підходу у Швеції. Це важливо, бо йдеться не лише про ціну реактора, а про вартість фінансування, гарантії для інвесторів і здатність пройти перший етап без зривів, характерних для великих атомних будівництв у Європі.
Окремий акцент Стразік робить на ефекті навчання. За його оцінкою, з кожним наступним проєктом витрати мають знижуватися, а зменшення вартості на 20-30% між другим і третім блоком є реалістичним. Для Швеції це означає, що економіка проєкту залежатиме від того, чи вдасться швидко перейти до повторюваної серії реакторів.
Локалізація як умова промислового ефекту
GE Vernova розраховує, що приблизно дві третини робіт у потенційному проєкті можуть виконуватися локально. Це відкриває простір не лише для фінансової участі промислових партнерів Vattenfall, а й для залучення шведських компаній до інжинірингу, виробництва, будівельно-монтажних робіт, електротехнічних систем і майбутнього сервісного супроводу.
Для Швеції це перше планування нового ядерного будівництва більш ніж за 40 років. Майданчик Ringhals обраний не випадково: там уже є ядерна інфраструктура, підключення до мережі, компетенції та попит на електроенергію в регіоні. Водночас саме обмеження майданчика за площею та логістикою стали одним із аргументів на користь малих модульних реакторів, які потребують менше простору і дають можливість будувати серію однотипних блоків.
Особливість шведського підходу – активна участь промисловості. Vattenfall підписала угоду з консорціумом Industrikraft, до якого увійшли ABB, Alfa Laval, Boliden, Hitachi Energy, Höganäs AB, SSAB, Saab, Stora Enso і Volvo Group. Industrikraft має стати 20-відсотковим акціонером проєктної компанії Videberg Kraft AB і на першому етапі інвестувати 400 млн шведських крон. Крім фінансування, компанії мають надати експертизу в управлінні проєктами, виборі технологій і формуванні постачальницького кластера.
Це робить АЕС Ringhals не просто енергетичним проєктом, а промисловою платформою. За оцінкою GE Vernova, близько двох третин робіт у разі вибору її технології можуть виконуватися локально. Такий підхід має значення для всієї Європи: якщо Швеція зможе створити стабільний ланцюг постачання для SMR, її компанії отримають шанс брати участь не лише в національному будівництві, а й у наступних проєктах у регіоні.
Держава бере на себе частину фінансових ризиків
Водночас головне питання – фінансування і розподіл ризиків. У грудні 2025 року Videberg Kraft AB подала першу в Швеції заявку на державну підтримку для будівництва нових реакторів на майданчику Ringhals. Шведське законодавство передбачає підтримку у формі державних кредитів і двосторонніх контрактів на різницю. Така модель має зменшити вартість фінансування на етапі будівництва і забезпечити прогнозовані умови під час експлуатації. Загальний ліміт підтримки розрахований на до 5000 МВт нової ядерної потужності, тобто приблизно еквівалент чотирьох великих реакторів.
У квітні 2026 року шведський уряд також заявив про намір отримати мажоритарну частку у Videberg Kraft AB: йдеться про 60% голосів і власності, а також про можливість державного внеску в капітал компанії. Окремо уряд розглядає питання майбутнього фінансування поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами від нових реакторів, оскільки для першого інвестора участь у новій системі поводження з відходами створює додаткові фінансові ризики.
Конкуренція технологій має міжнародний вимір
GE Vernova Hitachi вже має референтний проєкт у Канаді: Ontario Power Generation замовила чотири реактори BWRX-300 для майданчика Darlington. Кожен блок розрахований приблизно на 300 МВт, а сам проєкт позиціонується як перше масштабне розгортання цієї технології в Північній Америці. У США Міністерство енергетики у грудні 2025 року відібрало Tennessee Valley Authority для підтримки розгортання BWRX-300 на майданчику Clinch River у штаті Tennessee; TVA має отримати до $400 млн федерального співфінансування.
Rolls-Royce SMR також просувається в кількох напрямах. У Великій Британії його 470-мегаватний проєкт проходить оцінку регуляторів у межах процедури Generic Design Assessment, а в липні 2024 року перейшов до третього етапу цієї оцінки. Крім того, Чехія розглядає Rolls-Royce SMR для першого малого модульного реактора на майданчику АЕС Temelín; ČEZ має 20% у Rolls-Royce SMR і планує підготувати документи для отримання дозволів до 2030 року.
Отже, шведський проєкт розвивається не у вакуумі. Канада, США, Велика Британія, Чехія і Польща вже формують конкурентне поле для перших серійних SMR. Для Швеції перевага може полягати в поєднанні сильного промислового сектору, державної участі та готового ядерного майданчика. Але саме це поєднання водночас створює і головні виклики: потрібні швидкі регуляторні рішення, зрозуміла модель держпідтримки, контроль вартості та реальна здатність локальних компаній увійти в ядерний ланцюг постачання.
Для України це цікаво як модель підготовки до нового ядерного будівництва. Швеція демонструє, що SMR-проєкт розглядається як комплексна промислова програма: з проєктною компанією, участю держави, залученням великих виробників, локалізацією, регуляторним супроводом і довгостроковим плануванням поводження з відпрацьованим паливом. Саме ці елементи мають стати визначальними для країн, які хочуть не просто отримати нову ядерну генерацію, а закріпити власне місце в європейській атомній кооперації.