Через 40 років після аварії Чорнобиль у міжнародній розмові знову звучить не лише як символ минулої катастрофи, а як частина сьогоднішніх безпекових, енергетичних і політичних викликів. Україна представила у Відні сучасне бачення Чорнобиля: не просто як місця пам'яті, а як простір відновлення, міжнародної солідарності та нової розмови про ядерну безпеку в Європі.

13 квітня у штаб-квартирі МАГАТЕ у Відні відкрили фотовиставку «Чорнобиль 1986-2026: Пам'ять і стійкість», присвячену 40-м роковинам Чорнобильської катастрофи. Вона стала однією з центральних українських подій у Відні в дні, коли в місті проходить 10-те оглядове засідання сторін Конвенції про ядерну безпеку. Українська сторона представила Чорнобиль не лише як тему пам’яті, а і як частину сучасного міжнародного порядку денного.

Виставку підготували ДАЗВ та ЧАЕС у співпраці з Постійним представництвом України при міжнародних організаціях у Відні за підтримки уряду Норвегії. На відкритті виступив генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі, який назвав 40-ті роковини Чорнобиля часом для осмислення, а саму експозицію – нагодою говорити про майбутнє через пам’ять про минуле.

Експозицію побудували як послідовну візуальну розповідь у трьох частинах. Перший блок – документальні світлини Герда Людвіга, одного з найвідоміших міжнародних фотографів, які багато років фіксували Чорнобиль і його післяаварійну історію. Другий – окремий розділ про природне відновлення зони відчуження, підготовлений Денисом Вишневським, начальником групи радіаційно-екологічного моніторингу ДСП «Екоцентр». Третій – інтерактивний проєкт Олександра Сироти з елементами доповненої реальності, який додав виставці не лише архівного і документального, а й сучасного мультимедійного виміру.

У цій візуальній розповіді поєдналися чорно-білі та кольорові образи катастрофи, життя після неї, природи, що повертає собі простір, і цифрових форматів пам'яті. Таким чином Україна показала Чорнобиль не як застиглу картину трагедії, а як кілька різних пластів досвіду. В одній залі поєдналися архів і сучасність, руїна й відновлення, тиша зони та нові способи говорити про неї міжнародній аудиторії.

Відкриваючи виставку для міжнародного дипломатичного корпусу та співробітників міжнародних організацій, генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі відзначив: «40-ті роковини Чорнобильської катастрофи – це час для переосмислення. Без минулого неможливо будувати майбутнє, і саме цю думку передає ця виставка. Водночас минуле не повинне залишатися лише в пам’яті — воно має надихати на дії. Я з нетерпінням очікую на свою поїздку до Києва та Чорнобиля у ці пам’ятні дні, щоб висловити свою солідарність і продовжити підтримку Чорнобильської АЕС та зони відчуження».

Своєю чергою генеральний директор ЧАЕС Сергій Тараканов наголосив: «Сорок років тому Чорнобиль став глобальним символом катастрофи. Для нас це не лише історія – це щоденна місія: зберігати пам’ять, забезпечувати безпеку та працювати в умовах безпрецедентних викликів. Зона відчуження сьогодні – це не лише місце трагедії, а й простір відновлення та міжнародної солідарності».

Цими днями Чорнобиль звучав у Відні ще на двох майданчиках. 14 квітня у штаб-квартирі ОБСЄ пройшов спеціальний тематичний захід «40 років після Чорнобиля: техногенні ризики та стійкість енергетичних і економічних систем у контексті сучасних безпекових викликів».  У центрі цієї зустрічі був уже не лише Чорнобиль як історія. На віденському майданчику його розглядали в іншому контексті – як досвід, через який сьогодні Україна говорить про воєнні ризики для ядерної інфраструктури. Саме тому тон дискусії був не меморіальний, а радше тривожний і прикладний. Йшлося про стійкість енергетичних систем, про інструменти моніторингу, про міжнародну координацію і про те, що об'єкти, які колись вважалися передусім технічними, тепер розглядаються ще й як об'єкти безпекової політики.

Захід організували Україна, Франція та Швеція. До обговорення долучилися представники держав ОБСЄ, міжнародних організацій та експертного середовища. Програма включала розмову про довгострокові наслідки аварії, нинішній стан зони відчуження, міжнародну співпрацю, а також підсумкову дискусію про те, як змінюється сама логіка безпеки довкола ядерних об'єктів.

Серед учасників заходу були т.в.о. голови ДАЗВ Володимир Фещенко, постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні Юрій Вітренко, голова Держатомрегулювання Олег Коріков, генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС» Сергій Тараканов, а також директор Інституту радіоекології Фукусімського університету Кенджі Намба, який долучився онлайн. Такий склад учасників задав саму рамку розмови: дипломатія, регулювання, експлуатація ядерного об'єкта і міжнародна наука зійшлися в одній дискусії.

Юрій Вітренко нагадав, що ядерна безпека сьогодні «безпосередньо пов'язана з безпековою ситуацією у світі», а український досвід показав новий тип загроз – військові дії навколо ядерної інфраструктури. Олег Коріков говорив про потребу перегляду самих підходів до безпеки: із сильнішим контролем, ширшим міжнародним моніторингом і врахуванням воєнних ризиків як повноцінного чинника.

Окремо звучав голос самої Чорнобильської АЕС. Сергій Тараканов у Відні наголошував, що теперішня загроза довкола ядерних об'єктів має вже іншу природу, ніж у 1986 році. Якщо тоді світ зіткнувся з техногенною катастрофою, то тепер йдеться про цілеспрямоване використання ядерної теми як інструменту тиску. Його виступ прозвучав як один із найжорсткіших на цьому заході: він закликав до рішучіших кроків проти російського ядерного сектору і до витіснення «Росатому» з європейського ринку.

Кенджі Намби з Фукусімського університету надав віденській дискусії ширшого міжнародного виміру: Чорнобиль у цій розмові поставав не лише як українська чи європейська тема, а як частина глобального досвіду ядерних аварій, їхніх наслідків і механізмів реагування. Він говорив про важливість міжнародної наукової співпраці для вивчення наслідків ядерних аварій і підготовки ефективних моделей відповіді на них.

Виразності події додала і візуальна частина. Під час заходу учасникам представили VR-модель Чорнобильської АЕС та Нового безпечного конфайнмента. Це був спосіб показати міжнародній аудиторії поточний стан об'єкта і зробити розмову про безпеку предметною. У поєднанні з виставкою в МАГАТЕ і подальшими чорнобильськими подіями у Відні це виглядало як цілісна українська програма: спочатку - візуальна пам'ять, потім – політична й експертна дискусія, далі - окрема фахова розмова.

Ще один захід відбувся 15 квітня. Це була окрема програма «Чорнобиль: 40 років потому» із презентаціями, документальним блоком про діяльність Чорнобильської АЕС та панельною дискусією «Глобальні уроки та сучасні виклики».  

Уже сама ця композиція задавала інший ритм події. Якщо фотовиставка в МАГАТЕ працювала насамперед через образ, а дискусія в ОБСЄ – через політичні та безпекові акценти, то тут у центрі опинилася сама Чорнобильська АЕС: її сьогоднішня робота, її місце в міжнародній розмові про безпеку і той довгий шлях, який відділяє катастрофу 1986 року від нинішньої реальності об'єкта.