Бюджетна пропозиція адміністрації США на 2027 фінансовий рік не свідчить про відмову від атомної енергетики. Вона показує інше: Вашингтон змінює саму логіку підтримки галузі. Загальний бюджет Міністерства енергетики США (DOE) пропонується збільшити до $53,9 млрд, але в межах цього зростання основний ресурс пропонується спрямувати на ядерну безпеку, інфраструктуру, штучний інтелект і так звану надійну базову генерацію. На цьому тлі запит для Управління ядерної енергетики DOE зменшується до $1,53 млрд, а для Комісії з ядерного регулювання США (NRC) –- до $892,3 млн.

Хоча на перший погляд здається, що цивільний атом урізають, картина складніша. Білий дім визначає пріоритети DOE через «енергетичне домінування», зниження навантаження на мережу, розвиток промислової бази та посилення національної безпеки. У бюджеті окремо прописано $3,5 млрд на швидке розгортання базової генерації, причому йдеться не лише про АЕС, а й про модернізацію вугільних, газових, гідро- і геотермальних потужностей, а також про мережеву інфраструктуру. Тобто атом у цій моделі залишається важливим, але вже не як самодостатній «зелений» або інноваційний пріоритет, а як частина ширшої політики надійного електропостачання й стратегічної стійкості.

Ще показовіший розподіл коштів усередині самого ядерного блоку. Білий дім і DOE закладають $32,8 млрд для Національного управління ядерної безпеки (NNSA), тобто саме цей сегмент стає головним одержувачем додаткового фінансування. У бюджетних матеріалах це пояснюється модернізацією ядерного стримування, інфраструктури, військово-морських реакторних програм і реагуванням на ядерні загрози. Водночас решта, не пов’язана з NNSA частина DOE, у бюджетній книзі описана як така, що скорочується на $2,7 млрд, або на 11%.

Слід нагадати, що Національне управління ядерної безпеки США – напівавтономна структура в складі Міністерства енергетики США. Її місія – ядерний арсенал США, нерозповсюдження, протидія розповсюдженню, аварійне реагування та ядерна енергетика для ВМС США. У політичному сенсі NNSA набагато ближча до курсу чинної адміністрації, ніж незалежний регулятор NRC: це частина виконавчої влади, і її пріоритети прямо формуються через DOE та президентську бюджетну політику.

Для цивільного атома ключовий висновок такий: грошей стає менше, але ще важливіше те, на що саме їх тепер хочуть витрачати. У документах DOE ядерна політика прив’язана до амбітнішого курсу на збільшення ядерних потужностей США приблизно зі 100 ГВт у 2025 році до 400 ГВт у 2050-му. Серед практичних орієнтирів названо 5 ГВт підвищення потужності на чинних блоках, підтримку перезапусків реакторів, добудову частково завершених проєктів, покращення ланцюгів постачання і сприяння тому, щоб до 2030 року у США будувалися 10 нових великих реакторів із завершеними проєктами.

Тепер про структуру запиту Управління ядерної енергетики. Найпомітніше скорочуються ті напрями, що формували широкий дослідницько-демонстраційний портфель: університетські та конкурентні дослідницькі програми зменшуються з $146,1 млн до $128,8 млн; напрям концепцій реакторів – зі $176,8 млн до $127,1 млн; програма демонстрації передових реакторів з $269 млн до $226 млн; забезпечувальні технології для ядерної енергетики – зі $113,1 млн до $93,6 млн. Проте скорочення не є рівномірними: передові реакторні технології навпаки отримують більше фінансування – з $78,8 млн до $92,1 млн, інфраструктура зростає з $342 млн до $378 млн, а керівництво програмою – з $88 млн до $99,7 млн. Такий розподіл дає підстави говорити, що адміністрація Трампа хоче менше фінансувати широкий набір ядерних ініціатив і більше – вузько відібрані напрями, що прямо працюють на розгортання, кадрово-управлінську спроможність та матеріальну базу.

Особливо промовисто виглядає доля окремих програм. На 2027 рік не запитуються нові кошти для досліджень, розроблення і демонстрації передових малих модульних реакторів, а для інтегрованих енергетичних систем також не передбачено нового фінансування; DOE окремо зазначає, що роботи за цим напрямом триватимуть у зменшеному обсязі за рахунок коштів попередніх років. Натомість зростання фінансування передових реакторних технологій у документах прив’язане, зокрема, до мікрореактора MARVEL і до розвитку інструментів на основі штучного інтелекту для прискорення розгортання передових реакторів. Тобто ставка робиться не на рівномірний розподіл коштів на весь сектор, а на більш вибірковий і прагматичний підхід.

Окремо треба дуже уважно читати цифри по паливному циклу. Формально фінансування досліджень і розробок у сфері паливного циклу зменшується з $490 млн до $218,5 млн, тобто на 55%. Проте у документах Міністерства енергетики США зазначено, що два великі піднапрями –- дослідження і розробки щодо поводження з відпрацьованим ядерним паливом та інтегрована система управління відходами –- просто перенесені до нового окремого бюджетного рядка на поводження з відпрацьованим ядерним паливом і високоактивними відходами обсягом $102 млн. Крім того, підпрограма із забезпечення доступності передового ядерного палива не отримує нового фінансування не тому, що від цього напряму відмовляються, а тому, що у 2027 році його планують покривати за рахунок залишків коштів попередніх років і надходжень до Американського фонду енергетичної незалежності.

Це не означає, що в паливному циклі немає реальних скорочень. Вони справді є: фінансування розроблення палива нового покоління зменшується з $92 млн до $60,6 млн, палива з підвищеною стійкістю до аварій –- з $98 млн до $87,4 млн, а технологій вилучення матеріалів і створення форм відходів –- з $57 млн до $52,4 млн. Водночас навіть тут ситуація не зводиться лише до скорочення витрат. Фінансування базових досліджень і розробок у сфері паливного циклу трохи зростає –- до $16,7 млн, а самі документи Міністерства енергетики США наголошують на важливості внутрішнього постачання низькозбагаченого урану та низькозбагаченого урану з вищим рівнем збагачення, а також на довгостроковому поводженні з відпрацьованим паливом і високоактивними відходами. Отже, адміністрація радше перебудовує паливний напрям під вузькі державні потреби, ніж просто виводить його з числа пріоритетів.

Схожа логіка простежується і щодо регулятора. Для NRC просять на 2027 рік $892,349 млн і 2 606 повних штатних одиниць, що на 8,1% і 7% менше за рівень 2026 року відповідно. У поєднанні з курсом адміністрації на пришвидшення ліцензування і регуляторну ефективність це виглядає суперечливо. Але нюанс полягає в тому, що бюджет NRC, як і раніше, розрахований на приблизно 100-відсоткове відшкодування через збори, за винятком спеціально виключених видів діяльності. Тобто, можна вважати, що для Вашингтона пріоритетом тут є не розширення апарату саме по собі, а дешевший і більш функціонально заточений механізм регулювання. Утім, слід дочекатися і коментарів самого ядерного регулятора США.

Поза тим бюджетна пропозиція США на 2027 рік показує не «менше атома», а «інший атом». Менше – на широкий цивільний дослідницький портфель, університетські програми і частину демонстраційних напрямів. Більше –- на ядерну безпеку, інфраструктуру, базову генерацію, окремі прикладні технології, ланцюги постачання та поводження з відпрацьованим паливом.

Які висновки варто зробити Україні, якщо вона захоче й далі робити ставку на американські технології чи інвестиції? По-перше, у відносинах із США найперспективнішими виглядатимуть не абстрактні розмови про «інноваційний атом», а проєкти, які можна вписати в логіку енергетичної стійкості, локалізації виробництва, паливної безпеки, модернізації чинних блоків і швидкого практичного результату.

По-друге, ставка США на великі реактори, підвищення потужності чинних блоків і перезапуски важливіша, ніж ставка на ММР.

По-третє, тема переднього та заднього краю ядерного паливного циклу в американській політиці тільки посилюється. Отже, українські аргументи щодо диверсифікації палива, роботи з відпрацьованим паливом, довгострокового управління відходами і створення нових виробничих ланцюгів у Європі можуть потрапляти в американський порядок денний значно краще, ніж суто загальні заклики «підтримати галузь».

По-четверте, посилення безпеково-оборонного сектору за рахунок цивільного регуляторного означає, що США і далі просуватимуть швидші регуляторні процедури, спрощення і прискорення розгортання нових проєктів. Але тут криється ризик: це може посилювати тиск на модель «швидше і дешевше», де менше простору для довгих експериментальних або інституційно складних програм. Для української політики це означає, що, говорячи про регуляторне зближення із Заходом, варто брати не лише лозунг про швидкість, а й будувати власну спроможність регулятора, щоб не опинитися в ролі системи, яка хоче пришвидшення без достатнього ресурсу на кваліфікований нагляд.

По-п’яте, для України відкривається вікно для промислової кооперації, а не лише для закупівель. Якщо американська політика дедалі більше мислить атом через ланцюги постачання, базову генерацію, промислову базу та стратегічні спроможності, то Україна може бути цікава не лише як ринок, а і як майданчик для локалізації окремих виробництв, інжинірингу, сервісу, модернізації обладнання, робіт на діючих енергоблоках з реакторами ВВЕР та інтеграції в центральноєвропейські ланцюги постачання. Це особливо актуально там, де Україна має компетенції: експлуатація великих блоків, ремонти, модернізація систем, поводження з паливом і відходами, а також післявоєнне відновлення енергосистеми. Такий підхід більше відповідає нинішньому курсу Вашингтона, ніж суто академічні або символічні формати співпраці.

І нарешті, найважливіше: якщо США демонструють, що навіть у країні з великими ресурсами пріоритет переходить від «усе й одразу» до вибіркових прикладних напрямів, то для України з мікробюджетом це ще актуальніше. Найсильніший порядок денний для нас зараз – не просто «більше атома», а «де саме атом дає найшвидший ефект для стійкості системи»: модернізація чинних блоків, маневровість, безпека електропостачання, зменшення залежності від зовнішніх ланцюгів, паливна диверсифікація, відходи, локалізація обладнання і кадри. ММР натомість варто розглядати як напрям для приватних інвестицій. Адже найближчими роками реальний ефект в Україні даватимуть саме проєкти на наявній інфраструктурі. Це випливає з того, як DOE розставляє бюджетні акценти між демонстраційними програмами, інфраструктурою, передовими реакторними технологіями і практичними кроками для наявного парку реакторів.