Стратегія Європейської комісії щодо SMR. Як Україні не залишитися на узбіччі

12.02.2026

Європейська комісія підготувала чернетку комунікації щодо просування «Стратегії розвитку та розгортання малих модульних реакторів у Європі». Документ позиціонує SMR як один із майбутніх «великих промислових проєктів» ЄС, який має одночасно підтримати декарбонізацію, конкурентоспроможність і стратегічну автономію, а також підсилити енергетичну безпеку за рахунок низьковуглецевої генерації та тепла.

У центрі логіки Єврокомісії: SMR мають стати не лише «ще одним видом електростанцій», а гнучким джерелом енергії для електрики, теплопостачання і промислового тепла, а також для нових сегментів попиту на кшталт центрів обробки даних. Попередні оцінки, наведені в документі, показують дуже широкий коридор очікуваної встановленої потужності SMR у ЄС до 2050 року: від 17 ГВт(е) до 53 ГВт(е). Така вилкапрямо натякає: ключовим питанням є не технічна можливість, а здатність створити ринок і серійність.

Що в ЄС називають SMR і чому це важливо для економіки проєктів

Документ дає базове визначення: SMR – це реактори меншої потужності порівняно з традиційними АЕС, спроєктовані так, щоб їхні модулі або великі компоненти можна було виготовляти на заводі та транспортувати на майданчик для монтажу. Акцент саме на модульності не випадковий: Єврокомісія підводить до моделі, де вирішальними стають не унікальні будівельні проєкти, а повторювані інженерні рішення, стандарти і ланцюги постачання.

У документі фіксується поділ на три групи:

легководні SMR – зазвичай 200–400 МВт(е), з технологічною спорідненістю до нинішніх реакторів;
просунуті модульні реактори та покоління IV (AMR/Gen IV) – високотемпературні газові, розплавно-сольові, свинцеві швидкі та інші концепції, що потенційно відкривають нові застосування;
мікрореактори – до 10 МВт(е).

Цей поділ важливий для політики: легководні SMR – це ставка на швидший вихід на ринок, просунуті – ставка на довшу гру, але з претензією на технологічне лідерство та ширші енергетичні сервіси.

Раніше Європейський альянс вже озвучував публічно конкретні дизайни, які розглядає Європа. У жовтні 2024 року Альянс оголосив 9 проєктів, відібраних до перших робочих груп: Nuward (EDF), Rolls-Royce SMR, BWRX-300, NuScale VOYGR, Thorizon One, Project Quantum (Last Energy), CityHeat (Calogena, Steady Energy), а також два свинцевих швидких реактори: EU-SMR-LFR (консорціум із Ansaldo Nucleare та іншими) і European LFR AS (newcleo).

Не лише електрика: для чого ЄС потрібний SMR

Окремий блок аргументації – про кінцеві застосування. Єврокомісія просуває SMR як інструмент декарбонізації секторів, де електрифікація дає ефект повільно або дорого: промислове тепло (зокрема для «важких» галузей), централізоване теплопостачання, потенційно – опріснення та інші енергоємні процеси.

Чому Європі це потрібно:

споживання тепла на гарячу воду та опалення в Європі - близько третини кінцевого енергоспоживання, і звідси – інтерес до SMR у промисловому теплі;
для централізованого теплопостачання наводиться орієнтир: нині воно забезпечує близько 12% попиту на тепло в ЄС, з потенціалом зростання приблизно до 20% до 2030 року;
згадуються центри обробки даних як сегмент, де SMR можуть закривати зростаючий попит (у документі фігурує оцінка зростання споживання електроенергії дата-центрами з ~70 ТВт·год до ~150 ТВт·год до 2030 року).

Це підштовхує до висновку, який документ не формулює прямо, але проводить через усі розділи: якщо SMR у ЄС і відбудуться, то як частина промислової політики та політики тепла, а не лише як проєкти генерації для оптового ринку електроенергії.

Ціль: перші блоки – на початку 2030-х, але якщо вийдуть на серійність

Стратегічна «візія» описана досить прагматично: ЄС хоче мати перші установки типу FOAK (first-of-a-kind) на початку 2030-х, паралельно підняти промислову базу (виробництво, ланцюги постачання, кадри) і синхронізувати регуляторні підходи між країнами. У тексті прямо попереджають: фрагментований підхід держав-членів призведе до дублювання витрат, довших строків і слабшої переговорної позиції ЄС у глобальній конкуренції.

Як інструмент координації в документі фігурує Європейський промисловий альянс з малих модульних реакторів, учасником якого є українські компанії та інститути. Згадується, що у вересні 2025 року Альянс представив план дій на 2025-2029 роки, а загалом він об’єднує сотні організацій. Логіка Альянсу в чернетці подана жорстко: потрібно сфокусуватися на обмеженій кількості проєктів і дизайнів, щоб не розмазати ресурси, і паралельно будувати «європейську» пропозицію, включно з інтелектуальною власністю та виробничими компетенціями всередині ЄС.

Виробництво і ланцюги постачання: ставка на серійність та стандарти

Одна з ключових тез: конкурентна економіка SMR можлива лише за умови серійного виробництва та уніфікації, тобто підхід до серії однотипних блоків. Єврокомісія хоче, щоб промисловість і регулятори рухалися до спільних стандартів, які дозволяють:

повторювати інжиніринг і скорочувати строки ліцензування;
стандартизувати виробництво модулів та якість;
спростити транскордонну кооперацію постачальників.

У документі це оформлено як окремі дії: підтримка Альянсом невеликої кількості флагманських проєктів і розробка/впровадження промислових стандартів для модульного виробництва у визначені стратегічні строки.

Фінансування: держава має зняти ризик для першопроходців, інакше приватний капітал не прийде

Найжорсткіша частина документа — про фінанси. Єврокомісія фактично визнає класичну проблему SMR: економічна обіцянка базується на серійності, але серійність не стартує без першого дорогого та ризикового проєкту. Тому роль держави/ЄС – де-ризикувати перші проєкти (FOAK), створювати гарантії, формувати довгі контракти та механізми підтримки.

У тексті перелічуються можливі інструменти та конструкції: довгострокові контракти (включно з CfD), угоди купівлі електроенергії (PPA), тристоронні угоди між офтейкерами, розробниками і державами-членами. Окремо згадуються моделі організації фінансування на кшталт фінської моделі Mankala (як приклад підходів до спільного забезпечення промисловості енергією). У переліку є також роль Європейського інвестиційного банку (EIB) та інструментів ЄС на кшталт InvestEU для залучення приватного капіталу.

Важлива деталь: стратегія пропонує вводити передумови високої частки місцевого (європейського) контенту в реалізації проєктів – фактично, прив’язувати підтримку до розвитку внутрішнього виробництва і постачальників.

Дослідження, кадри, випробувальна база: без цього серійності не буде

Документ робить окремий наголос на дослідницькій і випробувальній інфраструктурі. Наводиться приклад, що у 2024 році стартували п’ять проєктів Євратом загальним обсягом близько 30 млн євро, а також анонсується подальше фінансування досліджень безпеки (згадується орієнтир 15 млн євро в рамках програми Євратом на 2026-2027 роки). Спільний дослідницький центр Єврокомісії (JRC) описаний як базова опора, але з потребою у додаткових експериментальних потужностях для випробувань палива, матеріалів і спеціалізованого обладнання.

Частиною промислової політики є кадровий блок: у чернетці йдеться про необхідність нарощення пулу кваліфікованих працівників і згадується ідея створення академії навичок для ядерних технологій у контексті кліматичної промислової політики ЄС.

Регулювання і ліцензування: ЄС шукає формат «коаліції охочих»

Ще один проблемний момент – ліцензування. Єврокомісія спирається на роботу ENSREG (і його «SMR Taskforce», де регулятори обмінюються інформацією щодо дизайнів SMR). Далі пропонується рухатися до глибшої координації: спільні підходи до оцінки безпеки, узгодження процедур, а в перспективі – моделі, які скорочують час ліцензування без зниження стандартів.

Окремо згадується логіка регуляторних пісочниць для тестування нових підходів під наглядом компетентних органів, як інструмент для інноваційних технологій, включно зі SMR.

Бар’єри всередині ЄС: експортний контроль, правила щодо подвійного призначення та захист інтелектуальної власності

У тексті є нетипово відверта для таких стратегій тема: транскордонні переміщення технологій і обладнання можуть гальмуватися процедурами експортного контролю та правилами щодо товарів подвійного призначення. Єврокомісія пропонує знімати адміністративні бар’єри всередині Союзу, не ламаючи режим контролю, але уникаючи ситуацій, коли процедури роблять кооперацію повільною й дорожчою. Паралельно – захист європейської інтелектуальної власності, щоб ЄС не став лише майданчиком для розгортання неєвропейських дизайнів без розвитку власної промислової бази.

Міжнародний контур: відкритість, але зі зменшенням залежностей

Чернетка підкреслює, що міжнародна співпраця триває – з МАГАТЕ, OECD/NEA та партнерами на кшталт США, Канади, Великої Британії, Японії та Південної Кореї. Водночас у документі простежується політичний баланс: Європа "відкрита" до неєвропейських гравців, але прагне зменшувати залежності та підсилювати стратегічну автономію через власні технології, стандарти та ланцюги постачання.

Висновок Єврокомісії: SMR можливі, але лише як колективний проєкт

Єврокомісія називає ціль ранніх 2030-х досяжною, але прив’язує її до набору передумов: доступ до капіталу, стандартизація, розбудова ланцюгів постачання, кадри, спільні підходи до ліцензування і фокус на обмеженій кількості дизайнів. Фактично, це спроба перетворити тему SMR з портфеля національних амбіцій у керований європейський промисловий процес із правилами, відбором пріоритетів і механізмами розподілу ризиків.

Для України з цієї "Стратегії розвитку та розгортання малих модульних реакторів у Європі" (чернетка Європейської комісії (European Commission)) випливають не стільки "технологічні", скільки політико-індустріальні висновки: SMR у ЄС задумують як керований промисловий проєкт із серійністю, стандартизацією, узгодженим ліцензуванням і державною де-ризикізацією перших проєктів. Це відкриває для України кілька практичних треків.

Україна може бути корисною для ЄС не лише як ринок

Оскільки чернетка прямо ставить економіку SMR у залежність від серійного виробництва, для України це шанс зайти в SMR не тільки через будівництво блоку, а через нішу виробництва компонентів, металоконструкцій, систем забезпечення, монтажних робіт, інжинірингу, випробувань і сервісу.

Оскільки Україна широко представлена в Європейському промисловому альянсі з малих модульних реакторів, їй варто використовувати цю присутність як майданчик для прив’язки українських виробників до європейських стандартів якості/сертифікації і до конкретних ланцюгів постачання під обрані дизайни SMR. Інакше участь залишиться клубною, без контрактів.

Енергоатом вже підписав низку меморандумів з виробниками SMR, так само і ДТЕК вивчає різні проєкти. Але, виходячи з логіки документу, щоб не лише будувати, але і брати участь у виробництві, фокус має бути на обмеженій кількості дизайнів. Тож портфель із багатьох SMR-брендів виглядає як політична декларація, але не як індустріальна стратегія. Відтак Україні вигідніше приєднатися до тієї європейської серії, яка матиме найбільшу підтримку в Альянсі та найреалістичніший шлях до серії в 2030-х, і під цей вибір заточити локалізацію, навчання і регуляторні процедури.

Єврокомісія виводить SMR за межі ринку електроенергії: промислове тепло, централізоване теплопостачання, енергія для великих споживачів (включно з дата-центрами). Для України це особливо релевантно: централізоване теплопостачання, потреба в заміщенні газу, великі промислові споживачі з тепловими навантаженнями, особливо в нинішніх умовах, що спричинило системне знищення нашої генерації електроенергії та тепла російським агресором.

Тож якщо Україна хоче бути помітною в європейській SMR-логіці, їй варто просувати в Альянсі не абстрактні нові блоки, а демонстраційні теплові застосування (промислові кластери, теплопостачання для міст/агломерацій, когенерація). Це сильніше стикується з риторикою ЄС і може бути переконливішим для фінансування, бо створює зрозумілий офтейк (попит) і контракти на тепло.

У документі регулювання подано як вузьке горло: ЄС шукає спільні підходи, обмін результатами оцінок, координацію, зокрема через ENSREG, де Україна бере активну участь.

Тож українському регуляторному середовищу варто завчасно синхронізуватися з тим, як ЄС стандартизуватиме підходи до SMR: вимоги безпеки, ліцензійні досьє, підходи до кваліфікації виробників. Це зменшить ризик, що Україна піде власним шляхом, який потім не визнаватимуть партнери й фінансисти. Хоча, за нашою інформацією, на рівні ДНТЦ ЯРБ, це вже відбувається.

Україні потрібно мислити SMR не звичним будівництвом за бюджет, а як фінансову конструкцію з гарантованим офтейком (електрика/тепло), страхуванням ризиків, зрозумілим тарифним або контрактним механізмом і розподілом відповідальності. Якщо цього немає на папері – будь-яка широка представленість у Альянсі залишиться піаром. Тож ці інструменти треба розглядати зараз і просувати на державному рівні

Кріс того при спробі зайти в європейські ланцюги постачання потрібно завчасно вибудувати комплаєнс: контроль кінцевого користувача, ланцюгів передачі технологій, кібер- і фізичний захист, прозорість власності постачальників. Тільки так вона отримає допуск до ринку. Уе розуміють наразі тільки ті компанії, які вже вийшли на європейські ринки.

Що саме Україні варто робити в Альянсі вже зараз

1. Просунути українську роль у пілотному проєкті: запропонувати конкретні виробничі/інжинірингові пакети під серійні дизайни, а не загальні заяви.

2. Домовлятися про участь у стандартах: входити в робочі групи, де визначають вимоги до модульного виробництва, кваліфікації постачальників і контролю якості.

3. Сформувати українські замовлення під тепло та промисловість та просувати їх у форматі попереднього ТЕО: попит, майданчики, логістика, вода, підключення, безпека, модель гарантованого викупу.

4. Паралельно готувати регуляторну сумісність: щоб українські процедури не суперечили європейським рамкам, які зараз формуються.

5. Формувати фінансову архітектуру: кому і за якою моделлю продаємо енергію та тепло, хто гарантує платіж, як страхуємо воєнні ризики, які механізми держпідтримки можливі.

Для України найбільша цінність Альянсу – це доступ до європейської серійності (стандарти, ланцюг постачань, координація дизайнів і фінансових інструментів. Найбільший ризик – залишитися в статусі учасника дискусій, тоді як контракти і виробничі квоти підуть тим, хто принесе конкретику: дизайн, графік, сертифікацію, гарантований викуп і гроші.