Попри заборону імпорту, росія у 2024-му лишалася найбільшим постачальником збагаченого урану для США. Як повідомляє Bloomberg з посиланням на дані EIA, на російський імпорт припало близько 20% ринку. Відтак американський уряд форсує заміну через розширення збагачення в США та ЄС.

росія торік забезпечила приблизно 20% збагаченого урану для комерційних реакторів США (у 2023-му ця цифра складала майже 27%), свідчать нові дані Управління енергетичної інформації США (EIA), на які посилається Bloomberg. Це сталося попри підписаний у травні 2024 року закон про заборону імпорту російського урану: документ дозволяє тимчасові винятки до 1 січня 2028 року, що й утримує частку росії у постачанні палива для американських АЕС.

Заборона імпорту супроводжується федеральним фінансуванням $2,72 млрд на відновлення повного ядерного паливного циклу в США – конверсії та збагачення, аби скоротити залежність від російських послуг. Паралельно Вашингтон опублікував процедурні правила для надання винятків, аби уникнути зупинок АЕС у перехідний період.

На ринку з’являються перші відчутні ознаки. Urenco USA в Еньюсі (Нью-Мексико) запустила другу нову каскаду центрифуг і нарощує потужності з виробництва низькозбагаченого урану. Centrus Energy оголосила про масштабне розширення майданчика в Пайкетоні (Огайо). Окремо Centrus інформує про додаткові робочі місця «на випередження» очікуваних федеральних контрактів.

Восени 2024-го росія запровадила власні обмеження на експорт урану до США, але з можливістю разових дозволів, а наприкінці 2024-го – на початку 2025-го поставки до Штатів фактично тривали у режимі взаємних винятків, що продемонструвала статистика EIA за 2024 рік. Саме тому частка рф зменшилася, але не зникла.

Як зауважує експертка британського RUSI Дарія Долзікова, залежність Заходу від російського збагачення формувалася роками і не зникає миттєво: у 2022-му росія забезпечувала близько 30% послуг зі збагачення для ЄС і мала приблизно 44% світової збагачувальної спроможності. Саме ця «структурна маса» дозволила Москві утримувати частку на західних ринках навіть після 2022 року. Для США, підкреслює RUSI, росія виділялася як найбільший імпортерський канал і до повномасштабного вторгнення, і після нього.

Вона наголошує, що Росатом працює не лише у напрямі поставок, а й у політиці: Москва зберігає непропорційний вплив у міжнародних ядерних організаціях, використовуючи майданчики для легітимації своєї ролі в паливних ланцюгах попри порушення безпекових норм на Запорізькій АЕС. Цей інституційний фактор RUSI вважає частиною більшої стратегії – від довгострокових будівельних контрактів до пов’язаних сервісів, які прив’язують країни-замовники до росії на десятиліття.

RUSI також попереджає про ризик «обхідних маршрутів»: зростання імпорту російського збагаченого урану Китаєм може полегшувати Пекіну розширення власної ролі на світовому ринку  з можливим «переміщенням» потоків і розмитою країною походження для кінцевих покупців. Для США це означає, що заборона з перехідними винятками має підкріплюватися контролем за ланцюгами поставок і прозорістю угод, інакше статистичний «хвіст» російського урану затримуватиметься довше.

США йдуть шляхом поступової відмови від російського збагаченого урану через правовий «міст» із винятків, паралельний запуск нових центрифужних потужностей у США та партнерів і розбудову сегмента HALEU на випадок комерціалізації «просунутих» реакторів. Нинішня американська траєкторія – реалістична «сходинка» до повної відмови від російського збагачення. Політичний міст у вигляді тимчасових винятків зменшує ризик зупинок АЕС, а інвестиції в Urenco/Centrus і європейські потужності створюють фізичну альтернативу.