Організаторами виступили Українське ядерне товариство, Інститут проблем безпеки АЕС НАН України та Рада молодих вчених при Відділенні енергетики та енергетичних технологій НАНУ. До співорганізаторів долучилися наукові ради молодих учених Інституту ядерних досліджень та Інституту газу НАНУ. Генеральний партнер конференції – НАЕК «Енергоатом», серед партнерів і спонсорів – Energy Safety Group, «Атомкомплекс Прилад», ІПП-Центр, ДНТЦ ЯРБ та інші. Інформаційний супровід забезпечила асоціація ENEN (European Nuclear Education Network).

Незважаючи на війну, київська зала Академії наук знову зібрала науковців, інженерів і управлінців ядерної галузі. Організатори нагадали: цьогоріч конференція отримала оновлену назву – Nuclear Next, адже йдеться не лише про підсумки, а про «майбутнє ядерної галузі». Амбіція конференції: зробити майданчик, де промисловість, оператор АЕС, наукові установи та університети говорять спільною мовою і домовляються про впровадження.

Директор департаменту ядерної енергетики Міненерго України Ігор Іванов передав меседжі першого заступника міністра Артема Некрасова зазначивши, що від початку повномасштабного вторгнення енергетичний сектор пережив «системні і безпрецедентні випробування», однак «залишається незламним» завдяки щоденній роботі тисяч фахівців. Далі – чітка рамка майбутньої енергосистеми: «Ми формуємо комплексну енергетичну екосистему, де атомна генерація виступає базовим джерелом, а відновлювані джерела енергії та інноваційні технології будуть доповнювати її гнучкість». На стратегічній дошці – продовження ресурсу діючих блоків, фізичний і кіберзахист критичної інфраструктури, цифрові рішення управління та операційної ефективності. Іванов деталізував контекст ризиків: втрачено близько 10 ГВт встановлених потужностей через масовані атаки, триває окупація ЗАЕС, були інциденти навколо чорнобильського майданчика й наукових об’єктів – від Харківського джерела нейтронів до ІЯД НАНУ. Цей блок задав головне завдання дня: як поєднати стійкість, технологічне оновлення і темп нових будівництв у реаліях війни.

Законодавчий горизонт окреслив голова комісії з радіаційного захисту населення Верховної Ради Олександр Копиленко. Він нагадав, що парламентські дискусії торкаються і безпеки ЧАЕС, і добудови Хмельницької АЕС, і чутливих соціальних тем чорнобильців. «Реалізація ваших ідей в законодавстві — це дуже важлива справа. Ми намагаємося це робити і сподіваюсь, що спільними зусиллями ми реалізуємо всі наші завдання», сказав він, фактично запрошуючи галузь до спільної роботи над нормотворчістю, без якої інвестиції зависають у повітрі. Для операторів і підрядників цей сигнал простий: вікно для оновлення правил під SMR, продовження ресурсу та глибокі модернізації відкрите, але потрібні якісні проєктні обґрунтування, щоб політика спиралася на інженерію, а не навпаки.

Виступ в.о. голови правління НАЕК «Енергоатом» Павла Ковтонюка дав головну історію про «незалежність у дії». «Українські атомники знищують російську монополію у ядерній галузі… Енергоатом став першою в світі компанією, яка відмовилася від російського палива в реакторах ВВЕР-1000 і ВВЕР-440 та замінила його на американське», - сказав він. У зв’язці з цим – запуск Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, що приносить «200 млн доларів США щорічно» економії. І ще один важливий маркер міжнародної довіри до української школи експлуатації: «саме українських атомників запрошено компанією Holtec взяти участь у розгортанні проєкта з малим модульним реактором». Інакше кажучи, бачимо сформований трикутник стійкості: диверсифіковане паливо, контроль свого ВЯП, вихід у наступне покоління технологій через спільні SMR-ініціативи.

Президент УкрЯТ Володимир Холоша нагадав, що конференція цього року ширша за форматом і сміливіша в інструментах. Розмова охоплює «практично всі сфери використання ядерної енергії», від матеріалознавства і цифрових систем експлуатації до кібербезпеки та радіаційного моніторингу. З’явився Аtom Slam – майданчик, де ідеї презентують «просто, яскраво та з натхненням», для молодих інженерів і науковців, які мислять міждисциплінарно. У підсумку Холоша сформулював місію події як консолідацію галузі «для пошуку нових рішень на шляхах розвитку атомної енергетики», попри умови воєнного часу.

Найбільш емоційно і водночас професійно зреагувала академічна наука. Директор ІПБ АЕС НАН України Анатолій Носовський говорив не лише про технічні задачі, а й про людський і матеріальний ресурс науки. «Від російських обстрілів постраждали об’єкти наукової інфраструктури… Майже для всіх наукових установ проблемним є зменшення державного фінансування, кількості замовлень від ядерної галузі… Багато наукових працівників знаходиться в лавах ЗСУ. І особливо це стосується саме молодих науковців», - описав він реальність сьогодення для науки. Водночас горизонт у нього оптимістичний: «Після закінчення війни почнеться робота з відбудови України, а ядерна енергетика буде розвиватися великими темпами… Потрібно займатися питаннями впровадження в Україні технології малих модульних реакторів», тобто готувати технічні рішення вже зараз. Він також нагадав, що Міненерго ініціювало міжвідомчу робочу групу для опрацювання перспектив будівництва SMR і дорожньої карти їхнього впровадження – необхідний «місток» між наукою, оператором і регулятором.

Якщо скласти «на полицю» реперні точки виступів, вимальовується логічна послідовність: держава формує контур (атом – базова потужність у гібридній системі з ВДЕ), парламент підтверджує готовність підлаштовувати законодавство під нову технічну реальність, оператор демонструє завершені кроки диверсифікації й інфраструктури палива, а академія чесно говорить про вузькі місця, які потрібно підсилити фінансуванням, кадрами і модернізацією обладнання. У сумі це й є відповідь на головне питання конференції: як рухатися від інновацій на слайдах до інновацій у реакторному залі, на будмайданчику і в сервісних цехах.

На рівні стратегічних «тез для занотування» день дав кілька важливих висновків. По-перше, ядерна генерація закріплюється як опора майбутнього балансу, і це не протирічить зростанню ВДЕ, навпаки вимагає інструментів гнучкості, які атомна технологія сьогодні може запропонувати через сучасні проєкти та керовані режими. По-друге, інвестиційні цикли для великих блоків і SMR потребують правок у законодавстві: від процедур оцінки впливу на довкілля і транскордонних консультацій до ринкових механізмів оплати потужності і резерву. По-третє, найкраща страховка від воєнних ризиків – локалізація критичних ланок паливного циклу і сервісу, плюс довгі «проєктні колії» з сильним НДР-супроводом. По-четверте, без підтримки академічної інфраструктури і молодих кадрів не буде кому інженерувати модернізації та обґрунтовувати безпеку від матеріалознавства корпусів і наплавлень до інтелектуальних систем діагностики.

Після пленарної рамки модератори представили ініціативу Nuclear Hub, задуману як парасолькову платформу з підпроєктами під SMR та велике будівництво: «Nuclear Hub Smart – це проєкт, пов’язаний з малими модульними реакторами… Nuclear Hub Build – це проєкти, пов’язані з великим будівництвом».

Генеральний директор ТОВ «Енергобезпека груп», що входить до складу чесько-української групи компаній Energy Safety Group, Олександр Мазурок показав, як приватні інжинірингові команди, експлуатуюча організація та наука можуть зшиватися в один ланцюжок впровадження. Фокус доповіді – диверсифікація елементів активної зони реактора. Якщо заміна палива відбулася на рівні стратегічного рішення з Westinghouse, то залишаються інші, не менш критичні компоненти, які тривалий час виготовлялись виключно в росії, зазначив він: «Як знаємо, в Україні є потреба в диверсифікації багатьох елементів і компонентів атомної станції. Це і арматура, і різні ущільнення. Але головними елементами, які дуже важко знайти аналог і дуже важко обґрунтувати, є елементи активної зони».

Йдеться про вузли, що безпосередньо впливають на ресурс корпусів і безпеку: надставки регулюючих касет, касети-екрани для зниження нейтронного флюенсу, поглинаючі стрижні системи управління та захисту. Саме по цих позиціях Energy Safety Group працює у зв’язці з вітчизняними науковими установами й «Енергоатомом», проводячи обґрунтування, випробування й погодження з регулятором.

Цей блок – не лише про інженерію, а й про геополітику. Якщо у випадку палива йдеться про довгострокові контракти, то в активній зоні ключове – регуляторне обґрунтування. Новий елемент не можна просто виготовити й поставити: він повинен пройти повний цикл досліджень, моделювання та ліцензування. І саме тут українські інжинірингові компанії отримали шанс довести свою компетенцію, працюючи у партнерстві з академією.

Виступ Олександра Мазурка став конкретним прикладом того, як національна кооперація може замкнути критичний сегмент атомного циклу: від креслень і матеріалів до дослідної експлуатації на діючих енергоблоках. Він підкреслив, що ці рішення вже не залишаються на папері: «Наступний етап – це дослідна експлуатація на енергоблоках ВВЕР-1000 і ВВЕР-440», – додав гендиректор ТОВ «Енергобезпека Груп», підтверджуючи, що українські розробки виходять на практичний рівень.

Таким чином, у площині енергетичної безпеки це означає подвійний ефект: з одного боку, Україна позбавляється критичної залежності від російських постачальників, з іншого – створює власну інженерну школу, здатну проєктувати й обґрунтовувати найчутливіші вузли реактора. Для конференції, яка шукала відповіді на питання «що таке Nuclear Next», саме ця доповідь стала одним із символів: інновації в Україні вже не чекають «ззовні», а розробляються і впроваджуються вітчизняними силами. Більш того, набутий Україною досвід однозначно буде корисний і для Європи, яка останні роки теж прагне відмовитися від російських технологій, у тому числі і в атомній енергетиці.

Не менш показовою була «роботизована» секція ІПБ АЕС НАН України: «Інноваційні інструменти та роботизовані системи для технічного обслуговування парогенератора реактора ВВЕР-1000» прозвучали як готові рішення, а не як лабораторні прототипи. Вивчення французького досвіду деградації ПГ підштовхнуло до створення «комплексу інструментів та роботизованих систем… в умовах радіаційних полів», де тривимірні моделі внутрішнього простору допомагають планувати доступ і операції на зруйнованих елементах сепараторів та лопатей: мова про годинники доз і міліметри точності, які забезпечують машини, а не людина під опроміненням.

Окремий практичний блок – радіаційний контроль. НВП «Атомкомплекс Прилад» показало лінійку спектрометрів і методик, які пройшли оцінку відповідності та мають захист інтелектуальної власності.

Нарешті, у програмі прозвучав важливий і часто недооцінений «системний» акцент: реактори – це частина ринку, а не ізольовані «вежі». «Не можна говорити так, що ми пустимо ще 50 блоків… Якщо нема збуту… будуть простоювати або продаватись по від’ємній ціні», - зазначив радник голови правління НЕК «Укренерго» Костянтин Запайщиков у доповіді «Роль енергетики в економічній і політичній трансформації України». Він підкреслив потребу в нових правилах гри, де голос ядерників чутно через саморегулівні організації ринку електроенергії, що нині опрацьовуються центральними органами влади. Це доросла розмова про поєднання великих і малих блоків, маневровість AP1000, потенціал SMR і ринкові механізми оплати резерву, без чого навіть найкраща інженерія буксуватиме.

 «Важка фізика» на сесії з джерел нейтронів нагадала: будь-яке «залізо» впирається у матеріали. У фокусі ННЦ ХФТІ – фундаментальне питання: які матеріали здатні забезпечити високу ефективність нейтронного випромінювання і водночас витримати надекстремальні умови опромінення.

Науковці нагадали, що критерії до таких матеріалів суворі: «Висока нейтроноутворююча здатність, висока розмірна стабільність під опроміненням та підвищена термостійкість». У практичній площині це означає, що матеріал мішені має зберігати геометрію й функціональність навіть під дією інтенсивних потоків іонізуючого випромінювання та теплових навантажень.

Виступ Ганни Рєдкіної містив і конкретні порівняння. Вольфрам, що традиційно використовується у світовій практиці, демонструє значні переваги у термостійкості, однак програє за нейтроновіддачею. «Уран прийнятніший, оскільки генерується удвічі більше нейтронів порівняно з вольфрамовою мішенню», - наголосила вонаі, посилаючись на результати розрахунків, виконаних у співпраці з Аргонською національною лабораторією США. Така різниця може стати визначальною для проєктів, де критично важливий потужний нейтронний потік, зокрема у медичних та матеріалознавчих застосуваннях.

Цікаво, що харків’яни подали тему не лише у вузькофізичному ключі, а й у прикладному. Адже питання вибору матеріалу мішені – це не лише фізика, а й економіка: вартість виробництва, технологічність обробки, екологічні аспекти. Відтак, паралельно з ураном та вольфрамом розглядаються й інші перспективні матеріали, здатні забезпечити баланс між ефективністю й довговічністю.

У виступі прозвучав і важливий сигнал для галузі: дослідження в ННЦ ХФТІ залишаються інтегрованими у глобальний контекст. Міжнародна кооперація з провідними лабораторіями ЄС і США, попри війну, продовжується, що дозволяє перевіряти результати розрахунків у світових кодах і валідувати їх у спільних експериментах. Це означає, що українська школа фізики високих енергій залишається видимою у світовій науковій карті.

Для конференції ця доповідь стала ще одним нагадуванням: «ядерні інновації» - це не лише реактори й паливо, а й фундаментальна фізика матеріалів, без якої не буде ані нових джерел нейтронів, ані сучасних діагностичних комплексів, ані прогресу у суміжних галузях: від медицини до оборонних технологій.

Технічні сесії з безпеки показали, що в Україні є своя «важка математика» матеріалознавства корпусів реакторів. Науковці Інституту електрозварювання ім. Патона докладно розібрали, як залишкові напруження, що виникають при зварюванні та наплавленні, впливають на крихку міцність корпусів реакторів ВВЕР-1000 у випадках аварійних сценаріїв, зокрема так званих «термошоків».

Спікери нагадали, що корпус реактора – ключовий бар’єр безпеки, і будь-які зміни його механічних властивостей прямо впливають на ресурс і допустимість експлуатації. «Корпус реактора ВВЕР-1000, внутрішня поверхня якого наплавлена аустенітним шаром, у процесі експлуатації зазнає нейтронного опромінення. При продовженні ресурсу важливо враховувати залишкові напруження, які формуються під час виготовлення і ремонту», зазначила у виступі Олена Костиневич.

Розрахунки і експерименти показали, що залишкові напруження не можна ігнорувати: «На внутрішній поверхні утворюються дуже високі залишкові напруження, на рівні до 400 мегапаскалів», особливо у патрубкових зонах і місцях локального термооброблення. Окремо було продемонстровано приклади ремонтних режимів: якщо при зварюванні чи наплавленні не застосовується внутрішній підігрів колектора, рівень напружень різко зростає, а це в рази підвищує ризик крихкого руйнування у випадку раптового охолодження теплоносієм.

Для аудиторії важливим стало те, що мова йде не про «чисту» фізику, а про результати, які безпосередньо використовуються у практиці продовження ресурсу. Фактично, на базі цих досліджень формуються методики обґрунтування довгострокової експлуатації корпусів ВВЕР-1000, які подаються на розгляд регулятора. Це той випадок, коли академічна наука дає аргументи, без яких Держатомрегулювання просто не може ухвалити рішення про понадпроєктний термін.

У виступі підкреслювалося й те, що українські результати співставляються з міжнародними дослідженнями: моделі перевіряються за допомогою зарубіжних кодів, а підхід до врахування залишкових напружень відповідає сучасним практикам ЄС та США. Це особливо важливо в умовах, коли Україна інтегрується до європейського енергоринку і має підтверджувати свою безпеку за міжнародними стандартами.

Таким чином, доповідь ІЕЗ ім. Патона стала ще одним доказом: за сухими формулами про напруження і деформації стоїть реальна надійність українських енергоблоків. А без цього наукового підґрунтя не буде ні безпечного продовження ресурсу, ні економії капіталу, ні впевненості у стабільності атомної генерації у період післявоєнного відновлення.

Разом ці «другі половини» програми добре змикаються з пленарними тезами. У верхньому рівні атом як базова опора та гнучкий партнер ВДЕ через нові проєкти AP1000 і майбутні SMR. У середньому – власні інструменти контролю та роботизації технологічних вузлів, що ріжуть дозові «хвости» й піднімають якість сервісу. Внизу – матеріалознавство, яке розкладає по поличках залишкові напруження й крихку міцність, без чого не буде ані продовження ресурсу, ані дешевих мегават-годин. І в усьому цьому – чіткі процедури ОВД, транскордонні консультації і ринок, який має «почути» маневрову атомну генерацію. Саме так інновації перестають бути презентаціями і стають режимами, які тримають частоту мережі.