Позивачі вважають, що Закон про атомну енергію (1954 року) дозволяє ядерному регулятору  вимагати ліцензії лише для реакторів, які можуть становити значну загрозу національній безпеці (в контексті так званої «спільної оборони та безпеки») або здоров'ю та безпеці населення («громадському здоров'ю та безпеці»). Натомість, на думку позивачів, NRC помилково вважає, що кожен реактор підлягає повній процедурі ліцензування.

Відтак позивачі наголошують, що NRC не має повноважень оцінювати безпеку мікрореакторів, і ці реактори повинні бути виключені з її юрисдикції. Зокрема, обидва штати вимагають, щоб це стосувалося їхніх університетських мікрореакторів, а також концепції енергетичного реактора PWR-20 компанії Last Energy.

Позивачі просять суд визнати недійсними поточні внутрішні правила NRC, які включають всі реактори в режим повного ліцензування (так зване «правило утилізаційної установки»), доручити NRC чітко виключити з нових правил найменші і найбезпечніші реактори, які не становлять реального ризику для здоров'я або оборони, і вказати в рішенні, що університетські реактори і проекти мікрореакторів компанії Last Energy не повинні підпадати під дію повної ліцензії NRC.

Нещодавнє федеральне законодавство, таке як Закон про розвиток ядерної енергетики (ADVANCE Act), отримало двопартійне схвалення у 2024 році і має на меті внести радикальні зміни в процес затвердження нових ядерних технологій. На відміну від позову Last Energy, нова політика не намагається усунути ядерного регулятора від процесу ліцензування – вона намагається впорядкувати робочий процес комісії і зробити процес розгляду більш ефективним.

Проте є такі, хто стверджує, що перевірка NRC не повинна бути необхідною у всіх випадках, вказуючи на приклад мікрореакторів, занадто малих, щоб живити навіть світлодіодну лампочку, які за нинішніми правилами все ще потребують складного і дорогого ліцензування, йдеться в позові.

Мікрореактор компанії Last Energy розрахований на виробництво 20 МВт - це приблизно стільки, скільки може виробляти установка, яка відноситься до категорії «мікро». Агрегати можуть бути масштабовані для задоволення попиту клієнтів, і Last Energy обіцяє розгортання менш ніж за 24 місяці. Компанія випускала прес-релізи про хід розгортання в усьому світі – з угодами на більш ніж 80 установок по всій Європі – але поки що не змогла отримати ліцензію на розгортання установок на внутрішньому ринку.

Хоча аргументи позивачів мають певне підґрунтя в буквальному формулюванні Закону (який, як видається, допускає винятки для малих безпечних реакторів), усталена практика, тривала відсутність заперечень з боку Конгресу і широке обґрунтування національної безпеки означають, що суд може не прийняти рішення про оскарження правил.

На своєму веб-сайті Last Energy пише про наявний портфель контрактів на 25 мільярдів доларів. У серпні вона оголосила, що планує побудувати 10000 ядерних реакторів протягом наступних 15 років, як тільки завершить залучення фінансування на ринку.

У грудні Ексімбанк США видав лист про зацікавленість у борговому фінансуванні на суму $103 млн для останнього проекту енергетичного мікрореактора в Уельсі, де Last Energy планує побудувати чотири мікрореакторні блоки PWR-20 до 2027 року.

Експортно-імпортний банк США (Ексімбанк) видав компанії Last Energy лист про зацікавленість у борговому фінансуванні на суму $103,7 млн для підтримки розробки мікрореактора PWR-20 в Уельсі для постачання місцевим промисловим споживачам. Last Energy оголосила про плани будівництва мікроядерного проєкту вартістю $391 млн.

Згідно з повідомленням Last Energy, «підключи і працюй» PWR-20 поєднує в собі перевірену ядерну технологію з модульною конструкцією, що дозволяє розгортати її вчасно і в рамках бюджету. Компанія заявляє, що має комерційні угоди на 80 енергоблоків по всій Європі, більшість з яких будуть побудовані у Великій Британії.

Крім того, відомо про зацікавленість Last Energy польською програмою розвитку ядерної енергетики: вона підписала листи про наміри зі Спеціальною економічною зоною Катовіце (KSSE) у 2023 році та Спеціальною економічною зоною Легніца (LSSE) роком раніше. Кожна з них передбачає співпрацю, спрямовану на потенційне введення в експлуатацію 10 ядерних реакторів у кожній зоні.