Як Центральна Азія вписується в російську «ядерну дипломатію»? Погляд з Казахстану
16.10.2024
Фото: Ulysmedia.kz
На тлі дипломатичної ізоляції, що виникла після повномасштабного вторгнення в Україну, «Росатом» став ще важливішою частиною стратегії росії. Тож Кремль дедалі наполегливіше пропонує Центральній Азії допомогу в ядерній енергетиці. Ситуацію детально описує казахстанська служба Радіо «Свобода», яка зробила огляд після референдуму на підтримку будівництва АЕС в Казахстані.
Казахстан через референдум, який викликав багато запитань, все ж таки отримав «зелене світло» на будівництво АЕС, і тепер увага звернена на те, яка країна буде її зводити. В уряді висловилися на користь міжнародного консорціуму компаній, додавши, що остаточне рішення буде ухвалено не раніше наступного року. Якщо країна повністю проігнорує російський «Росатом», це піде врозріз із глобальною тенденцією.
На тлі війни в Україні та зростаючої дипломатичної ізоляції Москви проєкти в галузі ядерної енергетики в зарубіжних країнах стали ще більш важливою частиною зусиль росії зі збереження впливу на міжнародній арені.
У статті про російську «дипломатію в галузі ядерної енергетики», опублікованій торік, вчені з Норвезького інституту міжнародних відносин стверджували, що ядерна енергетика може стати «козирем росії у світі декарбонізації», який «не беруть до уваги».
Ставки високі, і Кремль, безсумнівно, очікує, що його партнери в Центральній Азії, які відчувають дефіцит енергії, підуть на співпрацю. Узбекистан уже підписався на невелику атомну електростанцію, будувати яку буде «Росатом». У Киргизстані обмірковують розгортання АЕС ще меншої потужності.
Але в яку ціну, не тільки в грошовому еквіваленті, може обійтися зростання впливу «Росатома» в регіоні?
«Центральна Азія посідає особливе місце в російській дипломатії в галузі ядерної енергетики через пострадянську спадщину, а це означає, що операції «Росатому» в регіоні простіші та більш гладенькіші, ніж деінде, - немає мовного бар'єру, є інституціональні й особисті контакти, які сягають радянських часів», - говорить співавтор статті Кацпер Шулецький.
У цьому сенсі, вважає він, «атомна енергетика може стати елементом підтримки росією помітної економічної та символічної присутності в регіоні».
Водночас проєкти в галузі атомної енергетики можуть створити «жорстку залежність» для приймаючих країн, якщо її частка в загальному виробництві електроенергії стане значною. При цьому створюються ризики безпеки, які є унікальними для ядерної енергетики, стверджує Шулецький.
«Росатом» крокує планетою
Згідно зі звітом про стан світової ядерної промисловості (WNISR) за 2024 рік, «Росатом» є основним будівельником і експортером реакторів. «Він постачає 26 з 59 споруджуваних по всьому світу енергоблоків станом на середину 2024 року», - йдеться в доповіді.
Принаймні 20 із цих енергоблоків будують за межами росії, серед клієнтів – Бангладеш, Китай, Єгипет, Індія і Туреччина.
І хоча атомна енергетика загалом втратила свою частку у світовому виробництві після аварії на Фукусімі 2022 року, росія залишається «без сорому ядерною», як пише Всесвітня ядерна асоціація, яка просуває цей вид енергетики на міжнародному рівні.
Неважко зрозуміти, чому.
Рахунки за атомні станції значні і, мабуть, зростають.
АЕС Аккую потужністю 4,8 гігавата (ГВт), яку «Росатом» почав будувати в турецькій провінції Мерсін 2018 року, у ЗМІ зазвичай називають об'єктом вартістю 20 мільярдів доларів.
Але ще в червні генеральний директор «Росатома» Олексій Лихачов оцінив вартість станції, яка постачатиме близько 10 відсотків від загального обсягу електроенергії Туреччини, у 24-25 мільярдів доларів.
Вартість об'єкта потужністю 2,2 ГВт у Бангладеш становить 12,65 мільярда доларів, при цьому більша частина фінансування надходить за рахунок російського кредиту. Угоду про цей об'єкт було досягнуто 2011 року, будівництво почалося тільки 2017 року.
Щойно результати референдуму в Казахстані стали відомі, віцепрем'єр Роман Скляр визнав, що вартість станції, яку його уряд зобов'язується реалізувати, з 10-12 мільярдів доларів через інфляцію може зрости на 50 відсотків упродовж наступного десятиліття.
Хоча «Росатом» продовжує агресивний пошук клієнтів, деяких із них він втратив унаслідок війни.
У 2022 році фінський консорціум Fennovoima оголосив, що виходить із запланованого спільного проєкту з будівництва реактора, пославшись на затримки і збільшені ризики через війну в Україні.
«Росатом» не зазнав прямих санкцій, але деякі з його ланцюжків поставок були порушені, що призвело до затримки проєктів.
Схоже, ці ризики хвилюють і політиків у Центральній Азії.
Скляр заявив, що Казахстан включить «пункт про санкції» в будь-яку угоду щодо атомної електростанції, але не вказав конкретно на росію.
Тим часом, Узбекистан теж втілює свої плани в галузі ядерної енергетики.
У 2018 році під час візиту в Ташкент путіна дві країни заклали основи для будівництва атомної електростанції з передбачуваною потужністю 2,4 ГВт, що становить близько однієї п'ятої енергетичних потреб Узбекистану. Вона повинна була обійтися в 11 мільярдів доларів.
Проєкт так і не зрушив із мертвої точки. Коли на початку цього року путін і Шавкат Мірзійоєв підтвердили нову угоду з «Росатомом» про будівництво АЕС, йшлося вже про станцію, що включатиме шість ядерних реакторів потужністю лише 55 мегават кожен.
До розмови про консорціуми
Киргизстан заявив 2023 року, що він також веде переговори з «Росатомом» про порівняно невеликий ядерний об'єкт із заявленою потужністю 110 МВт.
Але в травні заступник міністра енергетики Таалайбек Байгазієв заявив, що тільки підготовка фахівців і закладення фундаменту для такого проєкту займе ціле десятиліття. Одночасно, як очікується, протягом двох років «Росатом» завершить у цій країні свій перший зарубіжний проєкт з вітроенергетики - вітрову електростанцію потужністю 100 МВт в Іссик-Кульській області Киргизстану.
Хоча дефіцит електроенергії в Киргизстані та Узбекистані серйозніший, він також стає проблемою і в Казахстані, влада якого твердо переконана, що ядерна енергетика є важливою частиною вирішення.
Цього тижня, після того як офіційно озвучені результати референдуму 6 жовтня показали, що понад 70 відсотків виборців проголосували «за» будівництво атомної електростанції, чиновники, починаючи з президента Касим-Жомарта Токаєва, знову заявили, що країна віддає перевагу «міжнародному консорціуму» для будівництва станції.
Скляр додав, що такий консорціум складатиметься «не більше ніж із п'яти країн», ця цифра, імовірно, охоплює Китай, Францію, росію і Південну Корею - країни, які вже виявили офіційну зацікавленість у будівництві об'єкта, - а також сам Казахстан.
Ідея міжнародного консорціуму відповідає бажанню Казахстану знайти спільний ґрунт для країн-партнерів в умовах надзвичайно високої геополітичної напруженості.
Проте, навіть якщо відкинути складнощі, якими загрожує об'єднання конкурентів, атомні електростанції будують не зовсім таким чином, каже Майкл Шнайдер, координатор і видавець огляду галузі WNISR 2024 року.
«Так, проєкти атомної енергетики є міжнародними, і часто до них можуть бути залучені сотні компаній, - каже Шнайдер. - Але головне питання завжди в наступному: «Хто буде відповідальним будівельником, який візьме на себе інвестиційний ризик?» П'ять компаній із 20-відсотковою часткою кожна в проєкті? Так не буває».
З тих компаній, які згадуються у зв'язку з проєктом, - китайська CNNC, французька EDF, південнокорейська KEPCO і «Росатом», остання – «єдина, що успішно вигравала іноземні контракти на будівництво реакторів останнім часом», додає Шнайдер.
Казахстанський уряд запевняв тих, хто побоюється, що АЕС може стати інструментом маніпуляцій, за допомогою якого іноземна держава буде впливати на країну, що питання «виключно комерційне, а не політичне».
«Обрана компанія або група компаній братиме участь тільки в будівництві, а не в експлуатації», - наполягали чиновники.
Шнайдер стверджує, що все не так просто.
«По-перше, придбання атомної електростанції саме по собі є політичним питанням. По-друге, кожна конструкція енергетичного реактора дуже специфічна, його не можна експлуатувати без технічної допомоги з боку постачальника, - сказав Шнайдер. - Оператори навіть навчаються для окремих моделей реакторів і не можуть просто перейти від однієї до іншої. Навчання автономних операторів займає роки».
Джерело: Радіо Азаттык