Рівно рік тому, Уряд Швеції прийняв так звану розгорнуту Угоду Тідо (Tidö Avtal), яка мала за мету змінити не тільки економіку, але й кліматичну ціль країни зі «100% відновлюваних джерел енергії» на «100% без викопного палива». В Угоді Тідо передбачається, що потреба в електроенергії становитиме щонайменше 300 ТВт-год у 2045 році, що вдвічі перевищує поточний попит. І тепер, цього тижня шведський Уряд оприлюднив дорожню карту, яка включає будівництво нових ядерних генеруючих потужностей, еквівалентних щонайменше двом великомасштабним реакторам, до 2035 року, а до 2045 року заплановане введення в експлуатацію десяти нових великомасштабних реакторів. Наразі ж країна зараз експлуатує лише шість ядерних реакторів. Дорожня карта включає глибоку домовленість за наступними чотирма пунктами.

По-перше, вона закликає Уряд призначити координатора ядерної енергетики, який підтримуватиме роботу з усунення перешкод, сприяння та просування нової атомної енергетики. Крім того, координатор визначить необхідність додаткових заходів. Важливою роллю для координатора буде зібрати всі зацікавлені сторони, щоб отримати чіткий напрямок для ефективного розширення.

По-друге, необхідно прояснити фінансову відповідальність держави через модель розподілу ризиків. Раніше уряд запропонував запровадити державні кредитні гарантії на 400 млрд. шведських крон (38 млрд. доларів США) для атомної енергетики. Однак уряд вважає, що одних тільки кредитних гарантій недостатньо для стимулювання нового виробництва. Щоб посилити умови та забезпечити додаткові стимули для інвестування в атомну енергетику, дослідник повинен запропонувати модель розподілу ризиків і фінансування, за якої держава розподіляє ризик.

Уряд доручив Держборгу здійснити підготовчі заходи для надання державних кредитних гарантій для інвестицій у нову атомну енергетику. Управління державного боргу має допомогти Міністерству клімату та бізнесу в роботі з розробки детальних правил для кредитних гарантій. У рамках завдання Управління державного боргу має провести оцінку того, як кредитні гарантії для інвестицій у нову атомну енергетику впливають на ризик у комбінованому портфелі гарантій. Поки не вирішено яку цінову модель буде обрано, проте вже зараз майбутніми проєктами зацікавлено 6 компаній-інвесторів, серед яких німецька Uniper та фінська Fortum. Шведська Vattenfall вже співпрацює з усіма.

По-третє, нова політика дозволить запустити нову атомну енергію загальною потужністю щонайменше 2500 МВт не пізніше 2035 року.

По-четверте, це відкриває шлях для масового інвестування у розширення нової ядерної енергетики до 2045 року.

Через зростаюче споживання електроенергії важкою промисловістю та машинобудуванням із прогнозом в +6%/рік, Швеція прагне зменшити вплив можливого дефіциту та збільшити власну роль на скандинавському ринку електроенергії. Очікуваний майбутній дефіцит Норвегії та Данії в перспективі робить Швецію другою Францією у питанні забезпеченні енергетичної безпеки в регіоні. В загальному, навіть зараз, шведський енергетичний комплекс експортує кожного дня не менше 5 ГВт електроенергії до країн ЄС, що робить його одним із найстабільніших та перспективних у питанні розвитку промисловості.

Усі чотири кандидати в президенти Тайваню запропонували політику щодо енергетичного майбутнього Тайваню, але з різним рівнем ясності. Серед них існує широка згода щодо важливості відновлюваної енергії в енергетичному балансі Тайваню в майбутньому. Три з чотирьох запропонували генерувати все більшу долю відновлюваної енергії з часом, хоча й розпливчасто щодо деталей. У той же час, однак, існують значні розбіжності щодо того, чи повинен Тайвань продовжувати використовувати ядерну енергію і в якій формі.

Головною пересторогою є сильна залежність від імпорту енергоносіїв, що складає 97,4% від потреб енергетичного комплексу Тайваню. Основна ніша, офшорна енергетика, не може бути реалізована у найближчі роки через військову загрозу з боку Китаю. До слова, Тайвань імпортує природний газ з Китаю (близько 10 млрд. куб. м/рік) та повністю залежний від цих поставок, що робить питання енергетичної безпеки питанням виживання. Для диверсифікації енергетичного балансу Тайвань також імпортує вугілля та LPG/LNG. Вугілля використовується для виробництва електроенергії, і більшість його імпорту здійснюється з країн Південно-Східної Азії, таких як Індонезія та Австралія. Скраплений природний газ також імпортується для використання в різних галузях, включаючи промисловість та транспорт – переважно дані обсяги купуються у Японії та Австралії. У своїх передвиборчих програмах, майже кожен кандидат заклав розширення саме атомних потужностей для зменшення впливу від імпорту викопного палива.

Рух Австралії до Net Zero стримується нездатністю розглядати ядерну енергетику як ключове рішення для скорочення викидів. Щоб декарбонізувати економіку Австралії найбільш економічно ефективним способом, потрібні всі енергетичні варіанти, щоб полегшити навантаження на важку промисловість і виробників, а також забезпечити їх збереження своєї міжнародної конкурентоспроможності.

Рада Австралії з питань корисних копалин публікує свій звіт «Ядерна енергія: декарбонізація сектору промислового тепла Австралії» на Global Uranium Conference 2023, в якому описуються труднощі, з якими стикається промислова база країни при скороченні викидів. У звіті вказується на критичну потребу в наданні австралійським виробникам, промисловим компаніям і гірничодобувним підприємствам можливості належним чином декарбонізувати власні потужності. Окрім цього, розглядається перспектива використання різних джерел електроенергії.

На даному етапі країна продовжує вивчати можливість будівництва нових проєктів, проте даний процес відбувається вкрай повільно. Високі розрахунки по капіталовкладенням у атомний комплекс не робить дані проєкти цікавими для інвесторів і тому Уряд Австралії поки аналізує усі можливі варіанти декарбонізації власного енергетичного міксу.