Щойно повернулася із Рівненської АЕС. По-перше, для мене було дуже важливо зрозуміти стан готовності українського війська на кордоні з Білоруссю і наскільки є небезпека з боку Білорусі реальною, подивитися, наскільки українські військові та територіальна оборона там, на місці, ефективно працюють.

А друге — оскільки Рівненська АЕС — єдина діюча станція так близько до кордону з Білоруссю, то, зрозуміло, що вона є під особливою увагою, враховуючи те, що ми вже маємо на Запорізькій АЕС. Ну і третє — енергетична безпека. Ми знаємо, що Україна дуже залежить від атомної енергетики, по країні 15 енергоблоків діючих. Якщо до війни половина енергозабезпечення України йшла через атомні електростанції, то на сьогодні ця цифра набагато більша (як мені сказав директор РАЕС). Тому всі ці три теми принципово важливі.

Мушу сказати, що я була приємно вражена будучи на кордоні з Білоруссю, на цьому нульовому кілометрі, як кажуть, коли ти бачиш білоруських військових. З українського боку там все працює дуже добре. На сьогодні є лише чотири магістралі, які з'єднують Україну з Білоруссю, а все решта — це болота. Сама природа на сьогодні допомагає українцям захистити свої території. Як мені кажуть українські військові, військова тактика білорусів не була ніколи направлена на напад, і вони не знають, як це робити. Звичайно, вони можуть сформувати батальйони, піти у наступ, але для них це буде смертоносний шлях.

Губернатор Рівненщини сказав мені, що для війська важливо бути згуртованим і мати мотивацію. Нещодавно американський інститут війни оприлюднив аналітику про те, що вже є тертя між білорусами та росіянами. Бо російські військові окупували лікарні місцеві та й багато інших речей, з чим білоруси не погоджуються. З іншого боку, днями я розмовляла з одним із військових, який воює у полку Кастуся Калиновського. Він — колишній білоруських спецназівець. Полишив службу лише у 2020 році і каже, що 10% його колег таки залишили службу через незгоду з владою, а решта продовжують працювати. І він каже, що ті, які залишилися, вони дуже brainwashed, тобто залишилися переконані проросійські, і якщо їм скажуть іти, то вони таки підуть, навіть якщо на смерть.

Я розмовляла з місцевими жителями. Там була одна родина — дві сестри — одна в Рівненській області, інша поряд вже в Білорусі. І одна одній дзвонить і каже «Ти своєму чоловіку скажи, що навіть нехай не сміє, бо ми тут йому» — «Та що ти таке говориш? Ми вас визволяти будемо» — «Нічого нас не треба визволяти. Але я тебе попереджаю: якщо він сюди зайде, я його сама застрелю своїми руками». Тому на кордоні ситуація ось така…

Тему ядерного тероризму, що проявляється у захопленнях атомних станцій України у США розуміють, але не до кінця. Саме тому я вирішила, що цю тему треба більше піднімати. Саме тому я поїхала на РАЕС — показати, як це працює і яка є в цьому небезпека. Бо мені здається, що у світі не усвідомлюють масштабів української атомної енергетики. І наскільки у випадку чогось це може призвести до катастрофи. І ця катастрофа не українська тоді буде, це катастрофа буде всесвітня, і вже точно повністю європейська.

Зараз це вже піднялося на серйозний рівень, і ми знаємо, що МАГАТЕ посилатиме зараз своїх інспекторів на всі українські ядерні станції. Треба усвідомити, в яких складних умовах працюють працівники українських АЕС. Вони перебувають в умовах таких величезних ризиків. Так, ось на ЗАЕС мені казали, що мають всі засоби для захисту і навіть якщо буде приліт, у них теж є механізми захисту, що вони не передбачають такої катастрофи, як на ЧАЕС. Однак, працівники станції потребують не лише підтримки і нормальних умов життя, але й психологічної підтримки, як і всі українці.

І тепер мої спостереження про зброю. Бачу, що за останні майже 10 місяців позиція — що постачати Україні — настільки увесь час змінюється. То казали «не будемо… не будемо такого давати», — потім дали, «не будемо такого давати», — потім дали. І це важливо й добре, бо на початку війни і американці зокрема, не вірили настільки ЗСУ. А ЗСУ показали свою здатність успішно, ефективно і креативно використовувати цю зброю, і відповідально використовувати цю зброю. Тому зараз американські військові більше довіряють українським військовим, відбувається тісніша співпраця. Американці вже розуміють, що українські військові знають краще, що їм потрібно. Можу сказати, що я бачила під кордоном з Білоруссю різну зброю. І українські військові вміють будь-якою з них користуватися. Хтось мене спитав, наскільки Україна готова до НАТО? Та більше, ніж будь-хто інший, бо українські військові вміють користуватися зброєю різного виробництва з різних країн. Я була вражена: там поряд з Джавелінами стоїть стара радянська ракетна установка, яку зняли українські інженери і військові з якогось постаменту, поставили її на велику вантажну машину і якимось чином ця установка запрацювала і працює. Це просто унікально.

Повне інтерв'ю з Мирославою Ґонґадзе, ведучою та керівником Української служби «Голосу Америки», можна прослухати на Радіо НВ: