На Кіровоградському сайті "Україна-Центр" з'явилося інтерв'ю з директором Новокостянтинівської шахти ДП "СхідГЗК" Сергієм Амброзьєвим, який незважаючи на бронь пішов добровольцем на фронт боронити Україну. Републікуємо його розповідь, в якій багато цікавих деталей, та бажаємо Сергію Олеговичу як і всій Україні наснаги для Перемоги, а його підприємству розв'язання тих системних проблем, що унеможливлюють його нормальну роботу.  

Як відомо, керівники великих або стратегічних підприємств під час війни мають так звану бронь, або відстрочку від мобілізації, але директор Новокостянтинівської шахти ДП "СхідГЗК" Сергій Амброзьєв пішов добровольцем на фронт і брав безпосередню участь у визволенні Харківської області під час контрнаступу українських військ. "Україна-Центр" встигла поспілкуватися з ним під час короткочасної відпустки додому.

 – Сергію Олеговичу, ви потрапили на фронт, хоча мали броню?

– Дійсно, я директор Новокостянтинівської шахти, але воюю. Був мобілізований 5 травня. 18 років тому я проходив службу танкістом, потім був на контракті, звільнився й став гірником, пройшов шлях від бурильника до керівника.

– Танк Т-72, нам їх передала Чехія у вигляді допомоги. Відверто кажучи, їх стан не завжди задовільний, адже вони були на консервації.

– Екіпаж танка – три особи: механік-водій, наводчик і командир танка, це я.

– Не страшно, бо ми зараз дуже вмотивовані. Будь-який український воїн, який знаходиться там, вмотивований настільки, що ніякі гроші нічого не означають, бо ти воюєш за свою землю й за своїх дітей. Тож не страшно.

– Скажу відверто: вони озброєні дуже добре. Дуже. Ми "віджимали" їхні танки під час контрнаступу в Харківській області, в якому безпосередньо брали участь. Ми йшли на Куп’янськ і бачили, як вони кидали техніку, тому могли пересвідчитись, як вони готувалися до цієї війни. У них танки 2020 року випуску! Двадцятого, розумієте? Але таке враження, що вони розраховували на російське "авось". Понавішували на танки якісь нові приціли, ще щось, усе ніби сучасне, а насправді нічим не відрізняється від старих сімдесят других.

– Вони не очікували, що ми підемо в наступ широким фронтом по всій області, і дуже злякалися. Почали втікати та залишили величезну кількість техніки, боєкомплектів.

– Так, можливо, є деякий дефіцит з одягом, а що стосується харчування – це безперебійно, навіть у наступі, коли кухня може відстати, але наші українські сухпаї – найкращі, можна навіть прорекламувати. З харчуванням питань взагалі не виникало, як і з пальним чи боєкомплектом, – усе вирішувалося на раз-два, на відміну від їхніх військ.

– Я не бачив жодного старого, лише нові Т-72 і Б-3. Вони під час нашого наступу кидали їх через найменше пошкодження.

– Так, але не лише танки, багато й колісної техніки.

– Скажімо, що це російський ленд-ліз (сміється).

– Село Перемога, така символічна назва пункту, де ми були, крайня точка – його просто немає, мабуть, не варто людям і вертатися. А щодо людей – Харківська область нас зустрічала радісно, а Донецька – якось обережно, поглядають з-під лоба.

– Та, звичайно ж, виженемо! Хіба що не так швидко, думаю, що це буде наступний рік – весна або літо. А потім з перемогою повернемося додому, до виконання завдань, які держава буде ставити перед шахтою. Сподіваюся, що після перемоги робота відновиться. Але буде складно. У Краматорську вже практично немає машинобудівних заводів, які поставляли шахтну техніку. Не знаю, як будемо відновлювати, але будемо.