Компанія Vattenfall, яка належить уряду Швеції, є основним власником ядерної енергетики у Північній Європі. До зняття з експлуатації вона володіла сімома з дванадцяти шведських атомних енергоблоків. Наразі їх лише 5, поза тим у 2020 році її ядерні активи виробили близько 30% електроенергії в Швеції.  Компанія має і експлуатаційний досвід, і досвід зняття з експлуатації та поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. 

Загалом Vattenfall володіє десятьма ядерними реакторами, п'ять з яких знаходяться в промисловій експлуатації. Сім реакторів розташовані в Швеції (чотири на АЕС Рінгхалс, три на АЕС Форсмарк) і три в Німеччині (АЕС Брунсбюттель, АЕС Крюммель і міноритарна частка в АЕС Брокдорф). Уряд Німеччини прийняв рішення поступово припинити використання ядерної енергетики, і відповідно до цього рішення ядерні активи Vattenfall у Німеччині ліквідовуються.

У 2015 році компанія Vattenfall вирішила закрити два найстаріші реактори на атомній електростанції Ringhals. Рінгхалс-2 був виведений з експлуатації згідно з планами наприкінці 2019 року, а Рінгхалс-1 – наприкінці 2020 року. Паралельно протягом десяти років Vattenfall інвестував у великі програми модернізації на реакторах з водою під тиском PWR Ringhals 3 і 4, а також Forsmark 1, 2 та 3, де працюють реактори з киплячою водою BWR.

У березні цього року Vattenfall зробила заяву про свої власні санкції проти росії: «Ми глибоко стурбовані серйозною ситуацією з безпекою в Європі та вторгненням росії в Україну. Тому ми вирішили, що заплановані поставки з росії на наші АЕС не відбуватимуться до подальшого повідомлення. Ми також не будемо робити жодних нових замовлень з росії на наші атомні електростанції до подальшого повідомлення, - йдеться у заяві. - Наша стратегія закупівель базується на наявності кількох постачальників з різних країн, щоб забезпечити нашу незалежність і безпеку постачання на наші атомні електростанції. Виходячи з цього, ми також плануємо подолати можливі порушення в постачанні. Тому ці рішення не вплинуть на роботу наших атомних електростанцій».

Те, що ці наміри не на папері, компанія довела вже у травні, підписавши поточного тижня угоди з Westinghouse і Framatome про довгострокове постачання ядерного палива для своїх ядерних реакторів у Швеції. Ці угоди забезпечать паливом п’ять ядерних реакторів на Форсмарці та Рінгхалсі з 2024 року і далі.

«Ми дуже задоволені продовженням співпраці з двома нашими надійними постачальниками. Ці угоди відповідають нашій стратегії бути незалежними від окремих постачальників і країн. Оцінка та рішення ґрунтуються на технічних та комерційних критеріях, а також на амбітній зосередженні Vattenfall на сталості в ланцюжку поставок», – говорить Ове Нільссон, керівник відділу ядерного палива Vattenfall.

Як повідомляє шведська компанія, торгівля ядерним паливом здійснюється відповідно до правил і вказівок Агентства постачання Євратому (ESA) та Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Westinghouse і Framatome також проходять аудит відповідно до кодексу поведінки постачальників Vattenfall.

У свою чергу Westinghouse Electric Sweden AB зазначив, що вироблятиме паливо на шведському заводі Westinghouse у Вестеросі – широко відомому в Україні, оскільки там американська компанія виробляє свої шестигранники для українських АЕС.

«Ми вдячні та раді, що нас знову обрали в якості обраного партнера Vattenfall, щоб задовольнити їхні потреби в ядерних поставках у ці складні часи. Ми повністю готові  зробити свій внесок у енергетичну безпеку країни, впроваджуючи наш великий досвід та інновації у виробництві палива для економічно ефективної роботи в доставці безпечної, надійної та безвуглецевої енергії до Швеції», – сказав з цього приводу Тарік Чохо, президент служби експлуатації реакторів Westinghouse у регіоні EMEA.

Звісно, АЕС з реакторами західного дизайну (з квадратним паливом) викреслити все російське зі свого життя легше, адже історично постачальниками якраз і були французи із американцями. Російське паливо на них – це лише елемент диверсифікації джерел поставок СЯП.

російська держкорпорація «Росатом» розпочала розробку свого ядерного палива «ТВЗ-Квадрат» для енергетичних реакторів типу PWR, що працюють у США та Швеції, ще до війни з Україною – тобто, до 2014 року.  Але на світовий ринок почала виходити вже після анексії українських територій, коли точилася війна на сході України, а Крим було анексовано. У 2014 році було завантажено перші збірки для дослідної експлуатації на енергоблоко №3 шведської АЕС Рінгхальс, які завершили цикл експлуатації в реакторі PWR-900 у 2020 році. Опромінене паливо було направлено до наукового центру Studsvik у Швеції для проведення післяреакторних досліджень, основна фаза яких завершилася восени 2021 року. А комерційний контракт зі шведами було підписано у 2016 році.

У тому ж 2016 році донька «Росатома» ТВЕЛ підписала угоду з General Electric, Hitachi та Toshiba про створення компанії Global Nuclear Fuel Americas, що мала займатися просуванням російського ядерного палива «квадрат» на американському ринку. Щоправда цей факт для російського споживача новин було представлено як «перший контракт з американською Global Nuclear Fuel-Americas (GNF-A) на дослідно-промислову експлуатацію російського палива ТВЗ-Квадрат (TVS-K).

Приємно згадати, що ТВЕЛ оголосив про завершення проєкту створення виробництва ядерного палива ТВЗ-Квадрат зовсім нещодавно – 28 грудня 2021 року. Протягом кілька років НЗХК облаштовував нову виробничу лінію, яка дозволить забезпечити постачання різних модифікацій палива TVS-K у комерційних обсягах для операторів АЕС із реакторами PWR.

Із особливою насолодою процитуємо тодішнє повідомлення ТВЕЛ: «Проєкт, що враховує весь багаторічний досвід розвитку фабрикаційних виробництв ядерного палива в Росатомі, реалізований з використанням найсучаснішого обладнання та технологій із широким застосуванням цифрових рішень. Високий ступінь автоматизації та контрольно-вимірювальні операції на кожному етапі виробництва забезпечують необхідний рівень якості палива відповідно до вимог замовників… Паливо ТВС-Квадрат засноване на російських технологічних рішеннях, які не підпадають під обмеження експортного контролю з боку інших країн». І цей масштабний геопроєкт, в який було вкладено чимало інвестицій, сьогодні, як мовиться, накрився мідним тазом.

Але і європейські АЕС з реакторами ВВЕР-1000, як то кажуть, гав не ловили. Ще торік чеська АЕС Темелін та болгарська АЕС Козлодуй почали процес ліцензування американського палива, яке вже добре зарекомендувало себе в Україні з 2008 року, коли почався процес ліцензування на Південноукраїнській АЕС. Наступні – АЕС з реакторами ВВЕР-440, яких також багато в Європі. Цей напрям «Енергоатом» з Westinghouse почав відпрацьовувати ще з 2017 року, коли створили першу спільну групу з представників науково-технічного напряму. І, як повідомляє українська компанія сьогодні, він має вийти на фінішну пряму вже у 2023 році, аби розпочати поставки з 2024 р.. Європейські енергетики теж співпрацюють із американським виробником СЯП у цьому напряму, і вочевидь матимуть нове «антиросійське» паливо відразу після України.

Всі ми розуміємо, що саме Україна дбає сьогодні про безпеку Європи на усіх фронтах – і воєнному, і енергетичному. А щодо шведів, які без сумніву теж молодці, то недарма логотип Vattenfall – це дзеркальне відображення Українського прапора. Тож із особливим задоволенням спостерігаємо як швидко російські потенції на західному ринку ядерного палива наздоганяють їхній військовий корабель.