Мер Славутича Юрій Фомічев розповів виданню LB.ua про поточну ситуацію
27.03.2022
26 березня російські окупанти зайшли до міста-супутника ЧАЕС Славутича. І взяли в заручники мера Юрія Фомічева. У відповідь на спробу окупації на центральну площу міста вийшли близько п'яти тисяч городян, які розгорнули стометровий прапор України. Розігнати мітинг не вдалося пострілами та світло-шумовими гранатами. Від осколків двоє людей отримали поранення, стан одного чоловіка дуже тяжкий. Наразі, за нашою інформацією, орки контролюють дороги, в’їзд в місто, зранку робили об’їзд містом, але влада повністю залишається українська. Пропонуємо прочитати повне інтерв’ю з мером Славутича, яке зробила спеціальний кореспондент видання LB.ua Ганна Стешенко. А ми зробили для вас витримки з інтерв’ю.
Міський голова Славутича Юрій Фомічев:
Насправді мене ніхто не захоплював у лікарні. Це фейк. Мене захопили із засідки, коли я саме заїжджав до міста. Тому історія була інша. Лише потім вони дізналися, що я міський голова. Ми переговорили з їхнім керівником. Пояснили, що наразі в місті немає військових (Збройних сил України. – LB.ua), як і немає територіальної оборони. Немає також поліції. У зв’язку з чим воювати з мирним населенням немає жодних підстав. Їх просто не може бути.
Мене не катували, а звільнили, бо на центральну площу міста вийшли наші люди. Було понад п'ять тисяч мирних громадян. Ми поїхали до людей на площу, щоб підтвердити єдине: ми мирно готові надалі боротися за наші права.
Як я переконував? Говорив одне: «У нашому місті немає Збройних сил. Усе. Ви зараз будете воювати з місцевими людьми, які вийшли на мітинг. Зараз ми поїдемо – і ви самі в цьому переконаєтеся. Ось. Я ваше прикриття. Ідемо! Я стою перед вами». Саме так я з ними розмовляв.
Наші люди просто вийшли на мітинг з вимогою припинити стріляти у тих, хто без зброї. Припиніть військові дії, бо ж ви воюєте з мирними людьми. Я просив про це і доводив.
Вони перевірили наявність зброї в нашому місті. Подивилися адміністративні будівлі. А також усі підвали. Вони переконалися, що зброї немає. І це справді так. Бо ми воювали за межами міста. Саме така була домовленість від самого початку з теробороною. Наші хлопці – молодці. Вони відстояли до останнього. Наскільки в них вистачило сил. Зрозуміло, що тероборона міста складається виключно з місцевих жителів. Це не Збройні сили України, які мали б тут стояти серйозно. Але наше місто було окуповане. Усе навколо окуповане. Тому й допомоги нам не було звідки дістати. Ми чекаємо лише на контрнаступ наших сил.
Ми обговорювали питання гуманітарного коридору. У принципі, така можливість повинна з'явитися. Завтра ми спробуємо організувати перші виїзди для мирного населення. Якщо все буде домовлено, буде така можливість, то ми обов'язково повідомимо про це нашим громадянам. Але насправді сама дорога дуже непроста.
Централізованого вивозу не буде. Бо це рішення має прийматися на вищому рівні. Ми можемо лише сприяти виїзду окремих людей, якщо вони приймуть таке рішення. На свій страх і ризик вони зможуть виїжджати. «Зелені коридори» – це рівень набагато вищий.
Дорога складна технічно. Це пісок, вона йде через ліс. Бо та дорога, яка була звичайною для нас, йшла через місто Чернігів. Там підірвані всі мости. Ми не зможемо навіть під’їхати. Там – запеклі бої. Там справжня пекло.
Я повідомив, що ми точно не будемо займатися та приймати їхню гумдопомогу. Ми займаємося постачанням нашої гуманітарної допомоги. Якщо в них буде таке бажання, то розуміємо, що їх не зупинимо. Привезуть, то й привезуть. Але люди сьогодні на площі сказали їм усе, що вони думають. Що вони зроблять з цією гумдопомогою. Незважаючи на те, що всі ці дні вони без їжі. Тобто їжа ще є, але вона в нас закінчується.
З водою у нас усе гаразд. Бо в Славутичі дуже добра вода. Мер її п’є з-під крана. А от щодо їжі, то, за нашими підрахунками, ми маємо запас на тиждень – днів десять. Далі почнеться важкий період. Це не означає, що вже буде геть голод. Проте це означає, що хтось її точно має підвезти. Бо вже нічого не буде.
З медикаментами в нас усе плюс-мінус добре. Ми підвозимо ліки. У нас є така можливість невеличкими партіями завозити ліки в місто. Це нам вдається.
Прорив стався бо бої перейшли вже безпосередньо в місто. Тому було прийнято рішення не ставити під загрозу наших жителів. Та й сили точно не рівні. Ви ж повинні розуміти, що наша тероборона – це небагато людей. Я не буду називати кількість. В окупації навколо нашого міста привезти сюди додатково зброю було вкрай непросто.
На жаль, ми далеко в тилу ворога. Але нам допомагали артпідготовкою ззовні міста. Проте вести артобстріли силами ЗСУ по місту з окупантом – це ж стріляти по собі. Ми ж це теж розуміли.
Про можливість подальшої ротації персоналу ЧАЕС: Ми постійно в цьому діалозі. Оскільки розуміємо всю важливість і те, що ми маємо це робити. Це для нас єдиний шлях. На жаль, ми маємо вести ці перемовини. Ми хочемо вийти на етап домовленості для періодичної ротації персоналу станції. У нас було 26 днів з першого дня захоплення станції. Зараз ми хочемо зменшити цю кількість днів для ротації персоналу принаймні вдвічі. Щоб працівники станції міняли один одного швидше. Зрозуміло, що в нас не буде регулярної роботи і щоденної зміни. Але хоча б це було 10 днів. Це те, на що зараз ми хочемо вийти в перемовинах.
Одна річ, коли 24 березня станцію несподівано захопили, персонал працював увесь цей час, терпів. Вони справжні герої. Але вже інша річ, коли поїхав новий склад людей. Це вже свідомі герої. Жодних питань до тих, хто працював із початку нападу, звісно немає. Але ті, хто поїхав зараз, то це взагалі не обговорюється. І головне. Є інші люди та персонал станції, які також готові їхати та продовжувати свою роботу на ЧАЕС. Продовжувати ротації. Тому в нас немає до цього питань.
Про війська рф. Вони не в місті. Вони вийшли за його межі. Зараз ми їх не бачимо. А далі їхні дії, на жаль, ми ж не можемо передбачити.
Про життя міста. Наші стяги України та міста Славутич майорять на виконкомі. Ми живемо за українськими законами та Конституцією. Ми – українська влада і продовжуємо свою діяльність. Сьогодні навіть зуміли виплатити заробітну плату працівникам ЧАЕС, запрацювало казначейство. Бо довгий час були проблеми з інтернетом. Сьогодні ж таких проблем немає. Нам допомагає наш партнер Укртелеком. Все відбувається, як повинно бути. Працює. Жодних змін влади немає. Жодних вимог ми не приймаємо та не будемо. Єдина вимога була про зброю.
Тут питання навіть не обговорюється. Ми хочемо створити муніципальну поліцію. Бо ж Нацполіції, зрозуміло, наразі в місті немає. Тому ми організовуємо свою поліцію. Це буде наша українська поліція. Ніяких інших наглядачів нам тут не треба. Ми самі будемо контролювати свій правопорядок. Та готові до цього, будемо самі контролювати ситуацію.
Повинен бути правопорядок. Ми розуміємо, що можливі й акти мародерства. Людям давно важко стояти в чергах. Вони великі. Хтось сперечається між собою. Тому комусь треба наводити лад. І це буде робити наша українська місцева влада. Повірте, місцева влада зараз в Україні – одна з найпотужніших. А у співпраці із центральною – так взагалі.
У нас є чітка комунікація з центральною владою. Допомога нам надається. Зрозуміло, що ми не можемо прийняти її в тих обсягах, які нам необхідні зараз. Через те, що дуже ускладнений шлях до нас. Але зараз ніхто це не виправить. Не прокладе автобан серед лісу на кілька десятків кілометрів. Ми працюємо в тих умовах, що є. Підтримка всебічна і на всіх рівнях. У мене немає жодних претензій.