Існує багато різних потенційних сценаріїв залежно від типу інциденту. Якщо є пошкодження допоміжного обладнання, це одне. Якщо є пошкодження первинного контуру та реактора, то це може бути чимось порівнянним з Чорнобильською катастрофою або з тим, що сталося на Фукусімі в Японії – це найбільший ризик.

Важко сказати, робитимуть вони це свідомо чи випадково, але ризик існує, і, на мою оцінку, це дуже великий ризик.

Я хочу чітко пояснити, що відмовлятися від захисту станції – не вихід. Незалежно від загрози нам і всьому світу, за жодних обставин, якою б серйозною не була надзвичайна ситуація – електростанцію ніхто не покине. Це абсолютно точно; ви повинні це розуміти. 

Хай буде навіть так, але станцію ми не здамо. 

… Чому ми повинні її здавати? Це наша електростанція, це наші люди, наші кадри, чому ми повинні від чогось відмовлятися? Тому ми готові воювати, готові захищатися, ми будемо захищати електростанцію, і ніхто її не здасть.

Ну, тоді ми помремо. Але електростанцію ніхто не здасть.

Війна справді відбувається. У Європі чи Америці, можливо, ви думаєте, що ця війна насправді не відбувається. Але подивіться, що відбувається в Маріуполі: ховають людей у ​​братські могили, гинуть невинні діти, мирні жителі. А Київ, Харків, Буча, Гостомель… То яка різниця? Чому хтось повинен щось здавати? Ніхто цього не зробить. Це єдине, що я можу вам гарантувати.

Наші блоки розроблені таким чином, щоб витримати падіння на них літака. Але катастрофа літака і пряме попадання ракет різного калібру – це зовсім не одне й те саме. Максимальний удар, проти якого була розроблена електростанція, — це падіння літака на її дах. Щодо того, що станеться в разі попадання кількох ракет на станцію, таких досліджень не проводилося.

Це дуже близько до білоруського кордону, і там дуже мало людей, тому це корисний плацдарм для накопичення сил і техніки. Це перше. І по-друге, зрозуміло, що є елемент шантажу з використанням радіоактивних матеріалів, тому що на Чорнобильській електростанції та поблизу неї є досить багато місць зберігання відпрацьованого палива, рідких радіоактивних відходів та іншого.

По-перше, це наші електростанції, це наша територія, це наша країна. Вони йдуть працювати і не залишають своїх посад. І вони виробляють електроенергію для нашої країни. Вони сьогодні роблять це під дулом зброї та під великим психологічним тиском. Що це говорить про те, як поводяться атомники в стресових ситуаціях, сказати важко.

По-перше, існують організації, які наглядають за ядерною зброєю та атомними електростанціями по всьому світу. Існує Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) і Всесвітня асоціація операторів атомної енергії (WANO), яка об’єднує операторів електростанцій з усього світу. Поки що ми нічого конкретного від них не чули. Нічого. Вони щось бурмочуть, але це абсолютно безрезультатно, і створюється враження, що вони просто намагаються якось прикритися. Тому перше, що я хотів би, щоб ці організації почали серйозно попереджати світ про небезпеку бойових дій, що відбуваються поблизу ядерних установок, про величезну проблему, яка може стати для світу.

Щодо наших європейських сусідів – спершу я хочу сказати величезне спасибі багатьом країнам, які сьогодні надають нам і гуманітарну допомогу, і зброю. Це дуже важливо, і ми вам відплатимо. Але не варто боятися зібрати політичну волю та зробити більш рішучі кроки для захисту європейської країни, якою є Україна.

Я не політик, я інженер, я все життя працював у атомній енергетиці. Тому я не можу коментувати це питання. Все, що я знаю, це те, що настане час, коли ми всі дізнаємося, хто був правий, а хто винен.